Раді Вас бачити!

Перед тим як торкнутися масивної латунної ручки дверей, що вели до головної їдальні пентхауса, Ліві зупинилася і зробила глибокий вдих. Вона заплющила очі на кілька секунд, намагаючись сховати туди, якнайглибше, спогади про вчорашній вечір. Шорсткий дотик пальців Скай, запах старого пледа, гуркіт нью-йоркського трафіку десь внизу і той палкий, запаморочливий поцілунок, від якого досі приємно нило всередині.

Усе це належало їй. Її справжній, таємній частині життя. А за цими дверима на неї чекала сцена, де вона мала грати свою звичну роль.

Ліві розправила плечі, вирівняла й без того ідеальну поставу і звичним зусиллям волі потягнула куточки губ угору. Чергова бездоганна, ввічлива усмішка лягла на її обличчя, немов дорога порцелянова маска. Вона відчинила двері.

У просторій їдальні, залитій холодним світлом кришталевої люстри, панувала тиша, яку порушувало лише ледь чутне гудіння клімат-контролю. Довгий стіл із червоного дерева вже був сервірований для вечері. Ідеально накрохмалені серветки, важке срібло, кришталеві келихи.

Ліві ковзнула поглядом по столі, і її брови ледь помітно здригнулися. Чотири прибори.

Вона перевела погляд на матір, яка сиділа на чолі столу, зосереджено гортаючи щось на своєму тонкому планшеті. Її укладка, як завжди, була волосок до волоска, а на шиї тьмяно поблискувала нитка перлів.

— Доброго вечора, — Ліві пройшла до свого місця, м'яко опускаючись на стілець з високою спинкою. — Я бачу, стіл накрито на чотирьох. Бабуся вирішила перервати свій ретрит на Мальдівах і зробити нам сюрприз?

Вона б справді зраділа бабусі. Та була єдиною людиною в цій родині, яка могла за вечерею голосно розсміятися, випити зайвий келих шампанського або розказати якусь абсолютно непристойну історію про своїх залицяльників, змушуючи матір Ліві вкриватися червоними плямами.

Але мати навіть не підняла очей від екрана.

— Ні, Олівіє. Твоя бабуся все ще на островах і, наскільки мені відомо, планує пробути там до кінця місяця.

— Тоді хто наш гість? — Ліві потягнулася до кришталевої склянки з водою.

— Престон.

Слово впало на стіл, наче важкий камінь. Ліві завмерла. Вода у склянці, яку вона щойно піднесла до губ, ледь помітно хитнулася, видаючи внутрішній трепет. Вона повільно опустила склянку назад на лляну скатертину, відчуваючи, як усередині миттєво піднімається хвиля глухого, гіркого роздратування.

Престон. Випускник Гарварду, майбутній СЕО великої інвестиційної компанії і, за сумісництвом, людина, яку батьки обрали для неї як «ідеальну партію». Він був на сім років старший, ідеально зачесаний, завжди носив краватки нудних відтінків і дивився на Ліві так, ніби вона була ще одним преміальним активом у його бездоганному портфелі інвестицій.

— Він зателефонував твоєму батькові сьогодні вдень, — продовжила мати тим самим рівним, діловим тоном, нарешті відклавши планшет. — Сказав, що у нього є кілька вільних годин між зустрічами з радою директорів, і він хотів би обговорити деякі деталі вашого майбутнього... статусу. Батько скоро спуститься зі свого кабінету. Я сподіваюся, Олівіє, ти пам'ятаєш, наскільки важливий цей союз для нашого бізнесу?

Ліві дивилася на своє відображення у блискучому лезі ножа. Десь там, за стінами цього стерильного пентхауса, Скай налаштовувала гітару. Скай, яка дивилася на неї так, ніби Ліві була єдиною людиною на планеті, а не додатком до контракту. Скай, яка пахла вишнею і свободою.

А тут на неї чекав Престон із його розмовами про податкові пільги при злитті капіталів і графіки відпусток.

Ліві стиснула руки на колінах так сильно, що нігті вп'ялися в долоні. Внутрішній бунт кричав, вимагав підвестися, жбурнути цю ідеальну лляну серветку на підлогу і просто вийти. Але замість цього вона лише трохи вище підняла підборіддя. Порцелянова маска повернулася на місце.

— Звісно, мамо. Я чудово все пам'ятаю. Це буде... дуже продуктивна вечеря.

Рівно о дев'ятнадцятій двері їдальні відчинилися, впускаючи до кімнати ледь помітний запах дорогого, але абсолютно безликого чоловічого парфуму.

Престон увійшов упевненим кроком людини, яка звикла володіти простором. Його темно-синій костюм сидів настільки бездоганно, що здавався бронею, а кожна волосина в зачісці була зафіксована з математичною точністю. Одразу за ним до їдальні спустився батько Ліві — такий самий застебнутий на всі ґудзики, зосереджений на своїх думках і справах.

— Доброго вечора, Керолайн, — Престон стримано кивнув матері Ліві, після чого підійшов до крісла своєї нареченої.

Він нахилився і залишив на її щоці сухий, формальний поцілунок, який більше нагадував дотик візитівки, ніж прояв почуттів.

— Олівіє. Ти виглядаєш надзвичайно... доречно. Цей колір сукні ідеально підкреслює твій статус.

— Дякую, Престоне, — Ліві дозволила своїй усмішці стати трохи ширшою. Вона знала, що слово «красиво» не входило до його активного словника. Для нього все вимірювалося категоріями доречності, ефективності та рентабельності.

Щойно всі зайняли свої місця і мовчазна прислуга подала першу страву — якийсь прозорий консоме з мікрозеленню, — розмова миттєво перетворилася на засідання ради директорів.

Спочатку чоловіки обговорили коливання акцій на азіатських ринках, потім батько Ліві схвально відгукнувся про останню угоду компанії Престона. Олівія механічно рухала ложкою, відчуваючи, як повітря в кімнаті стає дедалі густішим. Вона дивилася на ідеально рівний вузол краватки Престона і згадувала потерту шкіряну куртку Скай.

— Отже, перейдемо до головного питання нашого вечора, — Престон відклав прибори і промокнув губи серветкою. Він подивився на Ліві своїм звичним, оцінюючим поглядом. — Я доручив своїм аналітикам пропрацювати графіки злиттів та відпусток ключових партнерів. Оптимальне вікно для нашого весілля — другий тиждень листопада. Це дозволить нам випустити спільний прес-реліз якраз перед закриттям фінансового року. А також дасть чудовий поштовх для котирувань нашої об'єднаної корпорації.

— Блискуча стратегія, — кивнув батько, відпиваючи вино. — Керолайн, ви з Олівією встигнете підготувати захід до цього терміну?

— Звісно. Я вже зв'язалася з агентством, яке організовувало прийом для мера. Вони надішлють попередні концепції до кінця тижня, — рівно відповіла мати.

Ліві сиділа між ними, наче невидима. Вони обговорювали найважливіший день у її житті так, ніби це була презентація нового продукту. Жодного слова про почуття, жодних питань про те, яку сукню вона б хотіла чи де мріє провести цей день. Тільки прес-релізи, котирування та списки гостей категорії «А».

— Щодо списку гостей, — Престон перевів погляд на Ліві, ніби згадавши про її присутність. — Олівіє, мій асистент надішле тобі затверджений перелік від моєї родини. Будь ласка, простеж, щоб твої подруги... ті, з якими ти іноді з'являєшся в світській хроніці, не влаштовували сюрпризів. Преса пильно стежитиме за кожним кроком. Це має бути бездоганний PR-проєкт.

— Не хвилюйся, Престоне, — голос Ліві прозвучав напрочуд спокійно, хоча під столом її пальці з такою силою вп'ялися в лляну серветку, що кісточки побіліли. — Я чудово розумію свою роль у цьому проєкті.

Престон задоволено кивнув, сприйнявши її сарказм за просту згоду.

— Я ніколи в тобі не сумнівався. Ти — найкраща інвестиція, яку я коли-небудь робив.

Усередині Ліві щось остаточно обірвалося. Ця фраза, сказана таким буденним, задоволеним тоном, стала останньою краплею. Вона прикрила очі. Найкраща інвестиція.

Перед внутрішнім зором миттєво постала зовсім інша картина. Дах у Брукліні. Пронизливий вітер. І очі Скай, сповнені такого непідробного, живого світла, коли та дивилася на неї. Скай не потрібні були її капітали, її статус чи бездоганні манери. Для вуличної музикантки Олівія була просто дівчиною, яка смішно жує попкорн і не бачила «Армагеддон».

Ліві зробила глибокий вдих. Маска залишалася на місці, але всередині, під порцеляновою оболонкою, вже вирував справжній ураган. Вона знала одне: хоч би чого їй це коштувало, завтра ввечері вона вирветься з цієї ідеальної золотої клітки.

Щойно вечеря закінчилася і двері спальні зачинилися в неї за спиною, Ліві видихнула так голосно, ніби тримала повітря в легенях усі останні дві години. Вона навіть не стала вмикати основне світло. Скинувши дорогі туфлі-човники прямо посеред кімнати, вона впала спиною на широке ліжко, недбало розкинувши руки.

«Найкраща інвестиція».

Слова Престона досі луною відбивалися від стін її свідомості, залишаючи липкий, неприємний слід. Вона простягнула руку до тумбочки, намацала телефон і замружилася від яскравого світла екрана. Ліві швидко відкрила чат із Джеммою.

«Код червоний. SOS. Мені потрібне залізобетонне алібі на завтрашній вечір. До самого ранку».

Індикатор набору тексту з'явився миттєво. Джемма, як завжди, не випускала телефон з рук.

«Хто ти така і що ти зробила з моєю ідеальною, слухняною найкращою подругою?! Олівія вимагає алібі на всю ніч? Я сплю?»

Ліві ледь помітно усміхнулася в темряві.

«Престон щойно за вечерею назвав мене своєю "найкращою інвестицією", а дату нашого весілля — "оптимальним вікном для прес-релізу". Джем, я за крок до того, щоб скоїти злочин. Будь ласка. Скажи, що ти мене врятуєш».

Кілька секунд екран залишався незмінним, а потім Джемма вибухнула повідомленнями.

«Який жах. Інвестиція?! Серйозно? Усе, скасовуємо цього робота в костюмі!»

«Я беру все на себе. Слухай сюди: завтра ввечері ми з тобою їдемо в спа "Лотос" на Іст-Сайді. У них є ця нова програма "Тотальний цифровий детокс". Ми здаємо телефони на рецепції, медитуємо під звуки тибетських чаш, а потім ти залишаєшся ночувати в мене, бо ми будемо занадто "духовно очищені", щоб ти їхала додому».

«Твоя мати це проковтне на ура. Вона обожнює все, що пов'язано з детоксом і відсутністю зв'язку. Ідеально!»

Ліві радісно пискнула в подушку. Джемма була просто генієм.

«Джем, ти моя рятівниця. Я твій боржник до кінця життя».

«О ні, люба моя, твоє життя мені не потрібне, — миттєво відписала подруга, і Ліві буквально побачила її хижу, задоволену усмішку через екран. — Ти розрахуєшся зі мною інформацією. Наступного ранку після цієї твоєї загадкової ночі я чекаю тебе в себе. З круасанами. І ти викладеш мені всі карти на стіл: куди саме тікає майбутня місіс СЕО і ГОЛОВНЕ — до кого. Зрозуміла?»

Ліві закусила губу. Звісно, Джемма не могла просто так відпустити таку інтригу. Але розповісти комусь про Скай — це означало зробити її справжньою не лише для себе, а й для зовнішнього світу. І, як не дивно, ця думка її зовсім не лякала. Навпаки, від неї по тілу розливалося приємне тепло.

«Домовилися, — швидко надрукувала Ліві. — Усе розповім. Дякую тобі».

«До завтра, бунтарко. Іди готуйся до свого злочину».

Ліві поклала телефон на груди і подивилася в темну стелю. Серце билося рівно і впевнено. Завтра ввечері не буде жодних прес-релізів, інвестицій чи ідеальних манер. А буде рев підсилювачів, темний клуб і Скай.

І вперше за дуже довгий час Олівія по-справжньому чекала на завтра.