Раді Вас бачити!

Маєток Констанції Астор зустрів їх глухою тишею, яка буває лише в будинках, де роками панує залізний порядок. Бабуся, навіть не озирнувшись на дівчат, велемовно махнула ідеальною рукою кудись у бік широких дубових сходів:

— Кімната Олівії нагорі. Сподіваюся, ви знайдете туди дорогу без моєї допомоги. 

Вона зникла за масивними дверима свого крила, залишивши їх наодинці.

Коли Ліві провернула ключ у замку своєї спальні і двері за ними зачинилися, Скай нарешті видихнула. Вона обережно поставила кофр із гітарою на підлогу і озирнулася. Кімната була напрочуд затишна. Тут на полицях тіснилися зачитані книги, на підвіконні лежав забутий теплий плед, а стіни мали приємний, карамельний відтінок. Це був маленький, безпечний острівець справжньої Ліві.

— Ми в безпеці, — тихо сказала Олівія, підходячи до Скай. Вона обережно стягнула з її плечей важку шкіряну куртку, яка весь цей день слугувала дівчині бронею. — Тобі треба стерти із себе цей день. Нам обом треба.

Гарячий душ змив залишки вуличного пилу, страх перед спалахами камер і той липкий, холодний жах, який Скай відчувала з минулого ранку, коли побачила газету. Але справжня вразливість накрила її тоді, коли вона вийшла до спальні, загорнута лише в пухнастий рушник.

Ліві вже чекала на неї. На великому ліжку були розкладені речі з її старих запасів: м'які домашні халати і два комплекти тонкої, невагомої білизни.

Скай завжди ховала своє тіло. Її бронею були грубий денім, розтягнуті футболки і шкіра. Коли Ліві простягнула їй шматочок чорного мережива і шовку, Скай мимоволі завагалася, відчуваючи себе ніяково. Її шкіра, вкрита дрібними шрамами від вуличного життя, і руки з мозолями від струн здавалися надто грубими для такої розкоші.

— Дозволь мені, — прошепотіла Ліві.

Вона не відвела погляду. Її глибокі карі очі світилися такою безмежною ніжністю і обожнюванням, що Скай здалася. Ліві повільно, кінчиками пальців розв'язала вузол рушника, дозволяючи йому впасти на підлогу. Вона торкалася Скай так благоговійно, ніби та була найдорожчим твором мистецтва.

Процес одягання перетворився на щось неймовірно щемливе. Ліві допомагала їй вдягнути мереживо, її пальці легко ковзали по плечах, спині, затримувалися на ключицях. Кожен дотик відчувався як електричний розряд. Для Скай цей момент довіри, це оголення своєї душі й тіла перед дівчиною зі світу "шовку та кришталю", відчувалося набагато інтимнішим, ніж будь-що до цього.

Коли тонкий шовк нарешті торкнувся її шкіри, Скай різко перехопила руки Ліві, притискаючи їх до своїх грудей. Вона подивилася в її очі, і всі слова стали зайвими.

Скай подалася вперед, накриваючи губи Ліві жадібним, палким поцілунком. Уся та обережна ніжність, щойно розлита в повітрі, миттєво спалахнула від однієї іскри, перетворюючись на нестримну пристрасть. Ліві тихо видихнула їй у губи, обвиваючи руками її шию і притягуючи ще ближче, так, щоб між ними не залишилося жодного міліметра порожнечі.

Вони позадкували до ліжка, не розриваючи поцілунку, і важко впали на м'яку постіль, миттєво плутаючись у ковдрах. Руки Скай, які ще хвилину тому здавалися їй самій надто грубими для цього тонкого шовкового світу, тепер рухалися абсолютно впевнено. Вона ковзала долонями по гарячій шкірі Ліві, рвучко позбавляючи її залишків одягу, досліджуючи кожен вигин так, ніби хотіла вивчити її назубок. Дотики були жадібними — Скай ніби намагалася переконатися, що Ліві дійсно тут, що її не відберуть, не сховають за ідеальними фасадами.

Ліві вигнулася назустріч її долоням, залишаючи на плечах Скай легкі, гарячкові подряпини. Її тихі, переривчасті стогони зривалися з губ, розбиваючи тишу кімнати на друзки. Скай вкривала поцілунками її шию, ключиці, повільно спускалася нижче, смакуючи ніжну шкіру грудей, обводячи язиком затверділі соски, що змушувало Ліві солодко тремтіти й безпорадно запускати тонкі пальці у її руде волосся. Контраст ніжного мережива, що ще залишалося на тілі Скай, і її владного, майже хижого натиску зводив Ліві з розуму.

Скай ковзнула нижче, розсуваючи стегна Ліві долонями, і притиснулася гарячими губами до її найчутливішого місця, повільно й глибоко цілучи, поки стогони дівчини не стали голоснішими, а стегна — не почали здригатися в такт її рухам.

Ліві раптом вигнулася сильніше, перехоплюючи ініціативу. Вона перевернула їх обох одним різким, граційним рухом, опиняючись зверху. Її волосся розсипалося темною завісою навколо обличчя Скай, а гарячі долоні впевнено ковзнули по її тілу, зриваючи залишки мережива. Ліві нахилилася нижче, притискаючись губами до шиї Скай, потім до грудей, смакуючи її шкіру повільними, вологими поцілунками, спускаючись усе нижче. Її пальці впевнено ковзали між стегон Скай, знаходячи чутливі місця й ритмічно ласкаючи їх, поки дихання Скай не стало уривчастим, а стегна — не почали інстинктивно підніматися назустріч її рукам і губам.

Це було гаряче, відчайдушно і так глибоко, ніби вони намагалися дихати одна одною. Кожен рух, кожен новий подих і стогін випалював з їхньої свідомості страх, параною і нестерпний біль від розлуки, заповнюючи кожну клітинку тіла концентрованою, шаленою любов'ю, що накопичилася за ці божевільні дні.

Через годину, абсолютно виснажені, але щасливі, вони заснули. Скай міцно притискала Ліві до себе, зарившись носом у її волосся, а кімната повільно занурювалася в густу нічну темряву.

Скай прокинулася від того, що хтось легко лоскотав її ніс. Вона ліниво розплющила очі і побачила, що за вікном вже ніч, і лише тьмяне світло місяця пробивалося крізь важкі штори. Ліві лежала поруч, спираючись на лікоть, і з ніжною усмішкою накручувала на палець пасмо волосся Скай.

— Котра година? — хрипко пробурмотіла Скай, потягуючись.

Замість відповіді тишу кімнати розрізав гучний, абсолютно неромантичний звук. Шлунок Скай красномовно нагадав про те, що останній раз вона нормально їла ще минулого життя, тобто вчора.

Ліві тихо пирснула зо сміху.

— Година розплати за пропущену вечерю, — прошепотіла вона, скочуючись з ліжка. — Бабуся, мабуть, уже бачить десятий сон, але якщо ми зараз не знайдемо кухню, я почну гризти ці старовинні меблі.

Скай усміхнулася, спостерігаючи, як Ліві накидає на себе розкішний, довгий халат із важкого смарагдового шовку. Вона знайшла для Скай схожий, темно-синій, і за кілька хвилин обидві дівчини, наче пара підлітків-змовників, навшпиньках вислизнули у величезний, темний коридор.

Маєток Констанції вночі здавався ще більш величним і трохи моторошним. Високі стелі, портрети суворих предків на стінах і товсті килими, які повністю поглинали їхні кроки. Дівчата кралися вздовж стіни, тримаючись за руки, і Ліві впевнено вела їх лабіринтами в бік сходів.

Вони якраз порівнялися з важкими двостулковими дубовими дверима, що вели до східного крила — особистих покоїв Констанції, — коли Скай раптом різко зупинилася, потягнувши Ліві за руку.

— Ти чула? — ледь чутно видихнула вона, напружившись.

Ліві завмерла, прислухаючись.

З-за товстелезного дерева долинав звук. Спочатку це був просто ритмічний, глухий скрип важких меблів. А потім тишу нічного коридору розірвав стогін. Глибокий, низький, дуже жіночий і беззаперечно пристрасний. За ним послідував хрипкий чоловічий видих.

Скай повільно повернула голову до Ліві. Її очі зараз були розміром із п'ятидоларову монету.

Ліві стояла, витріщившись на двері своєї владної, холоднокровної бабусі так, ніби звідти щойно вилетів дракон. Ще один стогін, цього разу гучніший і з виразними нотками відвертого задоволення, змусив їх обох відмерти.

Скай інстинктивно затисла собі рот обома долонями, відчуваючи, як її груди розриває від істеричного сміху. Ліві зробила те саме, її плечі вже дрібно тряслися. Образ бездоганної, крижаної Констанції Астор і мовчазного Марко раптом склався в їхніх головах у таку яскраву картинку, що стриматися було неможливо.

Ліві схопила Скай за рукав халата, і вони, ковтаючи беззвучний регіт і ледь не спотикаючись об власні ноги, щодуху рвонули геть по коридору, подалі від епіцентру бабусиного "відпочинку після перельоту".

Вони влетіли на величезну, обладнану за останнім словом техніки кухню, все ще намагаючись придушити нервові смішки. Ліві притулилася спиною до прохолодних дверцят холодильника, важко дихаючи і витираючи сльози, що виступили на очах. Скай, зігнувшись навпіл, спиралася на кухонний острівець із чорного мармуру.

— Ні слова. Просто ні слова про це, — простогнала Ліві, намагаючись повернути собі хоч краплю аристократичної гідності. Вона різко розвернулася і потягнула за ручку величезного, двостулкового холодильника, який зсередини підсвічувався так яскраво, наче космічний корабель.

Скай зазирнула їй через плече. Полиці були заставлені контейнерами з ідеально нарізаними фруктами, крафтовими сирами та якимись вишуканими закусками. Але погляд Ліві миттєво вихопив головний трофей — великий шоколадно-ягідний тарт, який стояв на нижній полиці.

Вона витягла тарілку і поставила її прямо на мармуровий острівець. Про те, щоб шукати виделки, не могло бути й мови. Голод переміг усі правила етикету. Дівчата просто почали відламувати шматочки десерту руками. Скай відправила до рота стиглу малину в шоколаді, примружившись від задоволення. Це було найсмачніше, що вона їла у своєму житті. Ліві теж жувала, забруднивши пальці в солодкому кремі, і тихо мугикала від насолоди.

Раптом над їхніми головами спалахнуло яскраве верхнє світло.

Скай і Ліві завмерли, як пара єнотів, заскочених біля сміттєвого бака, з повними ротами та перемазаними шоколадом руками.

На порозі кухні стояв Марко. Його чорна шовкова сорочка була повністю розстебнута, відкриваючи гору литих м'язів, а нижче красувалися лише темні боксери. Його волосся було розкуйовджене, а на шиї червонів дуже свіжий і дуже недвозначний слід від поцілунку. Марко виглядав абсолютно розслабленим, його анітрохи не бентежив власний вигляд.

Він незворушно пройшов повз завмерлих дівчат до шафки, дістав склянку і налив собі води з кулера. Скай навіть забула, як жувати, відчуваючи, як щоки починають палати.

Марко зробив кілька великих ковтків, опустив склянку і ліниво перевів погляд на тарт, від якого залишилася лише половина, а потім на перелякану Ліві з вимазаними шоколадом губами.

Куточок його рота ледь помітно сіпнувся.

— Видно, що ви зі Станці родичі. Апетит у вас обох просто звірячий, — протягнув він своїм низьким голосом, поставив склянку на стіл і так само незворушно попрямував до виходу.

Кілька секунд на кухні висіла мертва тиша.

Потім Ліві мовчки, одним рвучким рухом підхопила тарілку з залишками тарта, і вони зі Скай просто зірвалися з місця, мчучи сходами нагору так швидко, ніби за ними гналася зграя собак.

Вони влетіли до кімнати, Ліві захлопнула двері, повернула ключ і притулилася до них спиною, з'їжджаючи по дереву на підлогу. Тарілка з тартом дивом втрималася в її руках. Скай впала на ліжко, хапаючи повітря ротом.

Коли дихання трохи вирівнялося, Скай підняла на Олівію абсолютно ошелешений погляд.

— Станці?! — її голос зірвався на писк. — Він... він називає твою бабусю Станці?!

Ліві відкусила ще один шматок тарта, подивилася на неї абсолютно божевільним поглядом, у якому змішалися шок та істерика, і видихнула:

— Після того, що ми чули біля тих дверей... добре, що хоч не пупсік!

Вони вибухнули таким гучним реготом, що довелося ховати обличчя в подушки, аби не розбудити весь маєток. Сміх змішався зі слізьми, змиваючи всі залишки страху і напруги цього шаленого дня.