Раді Вас бачити!

Ліві стояла нерухомо, наче вросла в ідеально рівну кам'яну плитку. У її руках все ще безглуздо погойдувалися два кришталеві келихи з шампанським, бульбашки в яких повільно піднімалися на поверхню, розчиняючись у липкому нічному повітрі.

Темрява саду, в якій щойно зникла Скай, здавалася густою і непроникною.

Пульсуючий бас музики раптом здався нестерпно гучним. Він бив по скронях, викликаючи тупий біль. Ліві кліпнула, намагаючись прогнати заціпеніння. Її тріумф, який ще кілька хвилин тому здавався таким солодким, раптом перетворився на попіл, залишаючи після себе лише гіркий присмак провини.

— Що, твоя вулична зірочка виявилася занадто дикою для нашої компанії? — пролунав над вухом знайомий, лінивий голос.

Ліві повільно повернула голову. Поруч стояв Пірс. Він недбало спирався на декоративну колону, покручуючи в руці свій напій, і на його обличчі грала та сама поблажлива, пластикова усмішка.

— Не бери близько до серця, Олівіє, — продовжував він, не помічаючи, як спохмурніла Ліві. — Ці творчі натури з низів завжди такі надмірно драматичні. Вони не вміють поводитися в нормальному суспільстві. Повісь на неї цінник, продай пару мільйонів платівок і тримай на повідку, поки вона приносить гроші.

Ліві подивилася на нього. Потім перевела погляд на натовп. На дівчат у сукнях від кутюр, які фальшиво сміялися з несмішних жартів; на спадкоємців мільйонних статків, які з нудьгуючим виглядом обговорювали нові яхти. Це і є "нормальне суспільство"? Люди, які за все життя не відчули жодної справжньої емоції?

А потім вона згадала Скай. Згадала її мозолі на пальцях від жорстких струн. Її голос, який змушував перехожих зупинятися на вулиці й плакати. Її відданість Мії. Її чесність, у якій не було жодної краплі фальші.

Ліві раптом відчула фізичну нудоту. Боже мій, що вона наробила? Вона притягла сюди найсвітлішу, найталановитішу людину з усіх, кого коли-небудь знала, просто щоб потішити власне его. Щоб похизуватися перед тими, від кого сама ж втекла. Скай мала рацію в кожному слові.

Пірс усе ще щось говорив, розтягуючи слова, але Ліві більше його не чула.

Вона мовчки, не кліпаючи, всунула обидва келихи з шампанським Пірсу прямо в руки. Він розгублено зойкнув, ледве втримавши рівновагу, щоб не розлити вино на свої дорогі брюки.

— Гей, ти куди? — кинув він їй услід.

Але Олівія не обернулася. Вона скинула з ніг незручні туфлі на підборах, залишивши їх валятися прямо біля шезлонгів, і босоніж побігла геть від світла ліхтарів, музики та порожніх розмов. У рятівну темряву саду, туди, де була її єдина справжня зірка.

Трава під босими ногами була вологою від вечірньої роси і приємно холодила шкіру. Вона знайшла Скай не відразу. Маєток Джемми мав величезну територію, але інтуїція вела Ліві безпомилково, подалі від світла. Стара дерев’яна альтанка, оповита диким плющем, ховалася в самому кінці саду, майже зливаючись із темрявою.

Скай сиділа на сходинці, обхопивши коліна руками. Вона дивилася кудись у порожнечу перед собою, і в блідому світлі місяця її фігура здавалася неймовірно самотньою.

Ліві зупинилася за кілька кроків. Їй раптом стало страшно зробити цей останній крок і порушити тишу. Але Скай почула шурхіт. Вона повернула голову, і її погляд ковзнув по розгубленому обличчю Ліві, спустився нижче і зупинився на її босих ногах.

— Ти зняла туфлі, — тихо констатувала Скай. У її голосі більше не було тієї крижаної сталі, лише безмежна втома.

— Вони жахливо тиснули. Як і все там, всередині, — Ліві зробила крок уперед, потім ще один, і повільно опустилася прямо на траву перед Скай, не дбаючи про те, що її шовкова сукня може забруднитися.

Вона подивилася знизу вгору в очі дівчини і відчула, як до горла підступає клубок. 

— Ти мала рацію, — голос Ліві здригнувся. Вона потягнулася і обережно, кінчиками пальців, торкнулася коліна Скай. Цього разу та не відсторонилася. — Ти мала рацію в усьому. Я... я сп'яніла. Не від шампанського. Від того, що я повернулася туди, звідки втекла, і цього разу — як переможниця. Я хотіла втерти їм носа. Хотіла показати, що я не просто невдаха, яка зірвала власне весілля. Я так хотіла довести їм свою цінність, що забула про найцінніше, що в мене є. Про тебе.

Скай довго мовчала, вдивляючись в обличчя Ліві. Її плечі, до цього напружені, як струни, почали повільно розслаблятися. Вона зітхнула і закрила очі рукою.

— Ліві, я... я просто злякалася, — слова давалися їй важко, адже на вулиці вона звикла ніколи не показувати слабкість. — Коли я дивилася, як ти смієшся з ними, як легко ти там спілкуєшся... Я зрозуміла, що я ніколи не зможу дати тобі цього. Я не знаю, якою виделкою їсти устриці, я не розумію їхніх жартів. Я просто дівчисько, яке грало в парку. І сьогодні ввечері мені здалося, що цей світ... він забере тебе в мене. Що я для тебе просто перепустка назад, до цього розкішного життя.

— Ніколи, — Ліві рвучко підвелася з колін і сіла поруч зі Скай на сходинку, міцно переплітаючи свої пальці з її. — Чуєш? Ніколи. Цей світ фальшивий, Скай. Він пластиковий. А ти... ти справжня. Кожна твоя нота, кожна твоя емоція. Я більше ніколи не залишу тебе саму, особливо серед цих акул. Клянуся.

Скай повернула до неї голову. У напівтемряві її очі блищали. Вона обережно вивільнила одну руку і торкнулася щоки Ліві, ніби перевіряючи, чи та справді тут, поруч із нею.

— То я більше не твій найвдаліший піар-проєкт? — тихо запитала Скай. У її голосі ще бриніла вразливість, але на губах вже з'явилася перша, ледь помітна усмішка.

— Ти моє найкраще рішення, — прошепотіла Ліві, нахиляючись ближче, відчуваючи, як камінь остаточно падає з душі. — А всі ці люди нехай ідуть до біса.

Відстань між ними зникла. Ліві подалася вперед, і її губи накрили губи Скай. Та відповіла миттєво, подавшись назустріч із такою відчайдушною силою, що вони ледь не втратили рівновагу.

А потім Ліві встала, рішуче схопила Скай за руку і потягнула за собою, в саму глиб альтанки, туди, де густий дикий плющ приховував їх навіть від блідого світла місяця.

Вона владно притиснула Скай спиною до дерев'яної опори. Пальці Ліві нетерпляче ковзнули по світлій тканині сорочки дівчини, вправно розстібаючи верхні ґудзики. Скай тихо, протяжно застогнала просто їй у губи, коли гарячі долоні Олівії торкнулися її голої шкіри, ковзаючи по животу вгору, відчуваючи, як під ними напружено здригається кожен м’яз.

Темрява саду стала їхнім спільником. Скай задихалася від напливу емоцій. Вона жадібно відповідала на поцілунки, зариваючись пальцями в ідеально вкладене волосся Ліві, руйнуючи її бездоганну зачіску. Іншою рукою Скай сліпо намацала тонку бретельку шовкової сукні Ліві і нетерпляче стягнула її вниз по плечу, звільняючи шлях для своїх губ. Вона вкривала гарячими, вологими поцілунками шию та ключиці Олівії, смакуючи солонуватий присмак її шкіри, змушуючи ту вигинатися назустріч, притискаючись стегнами.

Їхні тіла вже горіли, ніби в лихоманці. Ліві притиснулася сильніше, її коліно м’яко розсунуло ноги Скай, а рука ковзнула вище під розстебнуту сорочку, обхоплюючи пружну грудь. Скай тихо, хрипко видихнула, вигинаючи спину дугою, і її пальці вп’ялися в спину Ліві, ніби боячись, що та зникне.

У цій старій альтанці більше не існувало ні елітної вечірки, ні майбутніх контрактів, ні соціальних статусів. Були лише збите дихання, тихі, уривчасті стогони і гарячі дотики, які з кожною секундою ставали все більш відвертими. Ліві спустилася поцілунками нижче, її рука ковзнула під пояс джинсів Скай, торкнувшись гарячої, вже вологої шкіри, змусивши дівчину різко вдихнути крізь стиснуті зуби і міцніше вчепитися в оголені плечі Олівії…

І саме тієї миті простір розірвав оглушливий гуркіт.

Нічне небо над Гемптонсом вибухнуло сліпучим золотим каскадом. Перший залп святкового феєрверку до Дня незалежності освітив сад настільки яскраво, ніби хтось раптом увімкнув гігантський прожектор, спрямований прямо на альтанку.

Світло безжально вихопило з темряви їхні фігури: розстебнуту майже до кінця сорочку Скай, наполовину спущену з плечей сукню Ліві та їхні розчервонілі, мокрі від поцілунків губи.

Ще один потужний залп — цього разу сліпучо-білий — струсонув повітря. З боку басейну почулися захоплені вигуки гостей.

— О, чорт! — видихнула Скай, її очі розширилися від паніки.

Ліві інстинктивно смикнула її на себе, ховаючи їх обох у найглибшу тінь за дерев'яною решіткою. Вони втиснулися в кут, гарячково і незграбно намагаючись привести свій одяг до ладу. Скай тремтячими пальцями застібала ґудзики, раз у раз промазуючи повз петлі, а Ліві поспіхом натягувала бретельки і розгладжувала зім'ятий шовк, намагаючись заспокоїти шалене серцебиття.

— Сподіваюся, нас ніхто не бачив, — прошепотіла Скай прямо на вухо Ліві, намагаючись перекричати новий вибух у небі. Її дихання все ще було важким, але в голосі вже пробивався істеричний смішок від адреналіну.

— Якщо й бачили, то тепер їм точно є що обговорювати до кінця літа, — Ліві не витримала і тихо, щасливо розсміялася, притискаючись лобом до плеча Скай і ховаючи обличчя в її шию.

Вони стояли в тіні, притиснувшись одна до одної, і дивилися, як небо над розкішним маєтком продовжує вибухати всіма кольорами веселки. І вперше за весь цей довгий вечір жодна з них не хотіла бути ні в якому іншому місці світу.