Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Рання весна у Нью-Йорку завжди пахла оманою. Сонце вже яскраво відбивалося у скляних фасадах хмарочосів, обіцяючи тепло, але вітер, що гуляв вулицями, все ще безжально пробирав до самих кісток.
Скай сиділа на своєму звичному місці — невисокому бетонному парапеті неподалік входу до парку. Тут не було тієї шаленої, задушливої тисняви, як на Таймс-сквер. Люди проходили повз більш розміреним кроком, зупиняючись біля фургончиків з їжею, що вишикувалися вздовж тротуару. Повітря навколо було густим від ароматів: солодкий, липкий запах смажених у карамелі горішків химерно переплітався з різким, пряним духом гірчиці та смажених сосисок із візка з хот-догами. Цей типовий вуличний хаос давно став для Скай ідеальними декораціями.
Вона схилилася над старою акустичною гітарою, глибше ховаючи ніс у піднятий комір потертої куртки. Пальці зовсім змерзли. Подушечки звично нили від дотику до жорстких металевих струн, але вона навіть не думала зупинятися. Їй життєво необхідно було втримати цей мотив.
Скай заплющила очі, відрізаючи себе від гулу автомобілів і людських голосів, і взяла новий акорд. Глибокий. Тягучий і трохи надривний. Мелодія народжувалася просто зараз — меланхолійна, сира, в якій відчувався пульс самого міста. Вона ще не знала всіх слів, але тихо мугикала собі під ніс уривки фраз про неон, що стікає на мокрий асфальт, та розбите скло.
Емоція пульсувала на кінчиках її змерзлих пальців, перетворюючись на музику. Скай сиділа посеред багатомільйонного мегаполіса, накинувши на себе невидимий купол самотності, і просто грала свій блюз.
Раптом поряд пролунав різкий звук підборів, що відбивав роздратований, рваний ритм по асфальту. А за мить крізь шум вулиці прорізався голос — низький, вібруючий від стриманої люті:
— Мамо, я вже сказала, що не збираюся це обговорювати. Ні! І мені байдуже, що думає Престон щодо списку гостей. Це... просто нестерпно!
Скай не підняла голови, продовжуючи перебирати струни. Зазвичай люди з такими голосами — і з такими проблемами — проходили повз її вуличну сцену, навіть не помічаючи музикантів. Але кроки раптом стихли.
Дівчина зупинилася якраз навпроти неї. Скай саме взяла надривний акорд, від якого відчутно завібрувала дека гітари. Мелодія немов вдарила у відповідь на чужу телефонну розмову, ідеально віддзеркалюючи цей стан пастки.
— Я передзвоню, — коротко кинула незнайомка в трубку і різко обірвала дзвінок.
Раптова тиша, що запанувала між ними на тлі галасливого міста, змусила Скай збити ритм. Вона завмерла. У її відкритий кофр, прямо поверх жмені дрібних центів, плавно опустилася ідеально рівна, хрустка стодоларова купюра. Величезні гроші за один незакончений блюз.
Скай повільно підняла очі. Спочатку вона побачила бездоганне кашемірове пальто вугільного відтінку, яке кричало про гроші гучніше за будь-які слова. А потім — зустрілася з поглядом.
Перед нею стояла брюнетка з неймовірними очима. Вони дивилися на Скай з такою химерною сумішшю втоми, виклику і глибокої, прихованої туги, що рудоволоса музикантка на мить забула, як дихати. Між ними ніби проскочив електричний розряд. Контраст був таким разючим: Скай у своїй затертій куртці, з-під якої виглядала проста біла майка, зі збитими на холоді мозолями — та ця незнайомка, схожа на ідеальну порцелянову ляльку з вітрини найдорожчого бутика Верхнього Іст-Сайду.
Вони дивилися одна на одну всього кілька секунд, але цей зоровий контакт відчувався як удар під дих. Жодна не наважувалася відвести погляд першою.
Цю крихку, наелектризовану тишу розбив делікатний, але наполегливий голос:
— Міс Астор? Нам час рушати.
Біля тротуару, всього за кілька метрів від них, безшумно припаркувався чорний глянцевий «Майбах». Водій у бездоганному темному костюмі стояв біля відчинених задніх дверцят, стримано очікуючи на свою пасажирку.
Дівчина кліпнула. Заціпеніння миттю спало. Вона злегка повела плечима, ніби одягаючи назад свою невидиму броню з холодного світського лоску, і зробила крок назад. Але перед тим, як остаточно розірвати зоровий контакт, куточки її губ ледь помітно здригнулися. Це була крихітна, швидка, але абсолютно щира усмішка — призначена лише для Скай. Усмішка дівчини, яка на одну коротку мить дозволила собі скинути маску.
Вона відвернулася і граційно сіла на заднє сидіння. Водій м'яко зачинив за нею двері, наглухо відрізаючи її від вуличного хаосу темним тонованим склом. Потужний двигун ледь чутно загарчав, і розкішний автомобіль плавно влився в нескінченний потік нью-йоркського трафіку, швидко зникаючи серед жовтих таксі.
Скай залишилася сидіти на холодному бетоні. Її змерзлі пальці з такою силою стискали гриф гітари, що кісточки побіліли. Вона опустила погляд на ідеальну, хрустку стодоларову купюру в кофрі, а потім знову подивилася на дорогу, де щойно розчинився чорний автомобіль.
Весняний вітер різко шарпнув її за комір куртки, повертаючи до реальності. Її меланхолійний блюз був безнадійно зірваний, але новий ритм, що тепер лунко бився в її грудях, здавався набагато небезпечнішим.
