Раді Вас бачити!

Величезний гастрольний автобус м'яко погойдувався, розрізаючи фарами нічну темряву траси I-95. У салоні панувала та особлива, сонна атмосфера, яка буває лише під час довгих переїздів. Повітря пахло розлитою кавою, дезодорантом і ледь відчутним ароматом свіжої друкарської фарби — у кутку, обережно перев'язані ременями, височіли картонні коробки з новими чорними футболками, плакатами та значками.

Десь у глибині автобуса, на одній з полиць, лунко хропів Зік. З сусідньої полиці звисала рука Джакса з телефоном, екран якого давно згас. Їхній новий технік, похмурий здоровань на ім'я Боб, спав прямо в кріслі, насунувши кепку на очі, а студентка Хлоя, яку вони найняли продавати мерч, згорнулася калачиком на сусідньому сидінні в навушниках.

Тільки Скай і Ліві не спали. Вони сиділи на невеликому шкіряному дивані в самому кінці салону, сховавшись під одним великим картатим пледом.

За вікном монотонно проносилися рідкісні вогні заправок, але Скай дивилася не на них, а на свої руки, бездумно крутячи на пальцях срібний медіатор.

— Досі не відпускає? — тихо запитала Ліві, порушивши тишу. Її голова зручно лежала на плечі Скай, а рука звично перепліталася з її пальцями.

Скай повільно похитала головою, і на її обличчі з'явилася та сама невіруюча, приголомшена усмішка, з якою вона ходила останні сорок вісім годин.

— Я просто... я щоразу заплющую очі і знову опиняюся там, — прошепотіла вона, боячись розбудити інших. — На сцені «Бовері». Коли ми грали в Сохо, люди просто пили пиво і кивали головами. Але позавчора... Ліві, їх було більше тисячі.

Ліві міцніше стиснула її руку, відчуваючи, як по власному тілу пробігають мурашки від цих спогадів. Концерт у Нью-Йорку з нагоди виходу альбому перевершив усі, навіть найсміливіші, очікування. Це був справжній тріумф.

— Я ніколи не забуду той момент, — продовжила Скай, і її голос злегка затремтів від напливу емоцій. — На приспіві третьої пісні... Я на секунду відвела мікрофон, щоб зробити вдих. А натовп не зупинився. Вони співали. Тисяча людей кричала слова, які я написала о третій ночі на зворотному боці рахунку за електрику, сидячи на підлозі. Вони знали кожне чортове слово, Ліві.

Скай повернула голову і подивилася в очі Олівії. У тьмяному світлі салону її погляд горів такою вдячністю і щастям, що в Ліві перехопило подих.

— Тому що ці слова справжні, зірко, — так само пошепки відповіла Ліві, обережно торкнувшись губами її скроні. — І тепер вони належать не тільки тобі. Ти віддала їх світові.

Скай тихо видихнула, прихиляючись щокою до маківки Ліві, і ще глибше загорнулася в плед. Автобус продовжував пожирати милі асфальту, несучи їх у невідомість, але цієї миті, під заспокійливе гудіння шин, Скай точно знала: її життя більше ніколи не буде колишнім.

Вони прибули до Філадельфії ще глибокої ночі, і більшу частину дня команда просто відсипалася. Тепер, коли за вікном уже почало вечоріти, величезний автобус повільно завернув у вузький провулок за старою цегляною будівлею клубу і з важким зітханням пневматичних гальм зупинився.

— Приїхали, народ! Кінцева зупинка на сьогодні. На вихід! — прогримів голос водія, повертаючи команду до робочого ритму.

У салоні миттєво почалася метушня. Зік і Джакс, позіхаючи, потягнулися до своїх сумок, технік Боб уже гримів засувками багажного відділення на вулиці, а Хлоя тягла до виходу першу коробку з футболками.

Скай піднялася з дивана, накинула на плечі шкіряну куртку і підійшла до вікна. Вона відсунула край важкої темної штори, щоб подивитися на вулицю... і завмерла.

Її пальці, що стискали тканину, побіліли.

Вздовж усієї вулиці, огинаючи ріг будівлі і гублячись десь у сусідньому кварталі, стояла черга. Вона була величезною. Сотні людей. Хтось пив каву з паперових стаканчиків, хтось сидів прямо на бордюрі, кутаючись у шарфи, а кілька дівчат біля самого входу тримали саморобний плакат із назвою її альбому.

Це був не Нью-Йорк. Це не були люди, які випадково почули її в підземці чи на вулицях Гринвіч-Віллидж. Вона була за сотню миль від дому, у чужому місті, і всі ці незнайомці прийшли сюди, витратили свої гроші та час виключно заради неї.

Раптом повітря в салоні автобуса стало занадто мало. Скай відчула, як серце зробило болючий ривок, а потім забилося десь у самому горлі. Легені стиснуло невидимим обручем. Паніка накотилася крижаною хвилею, паралізуючи кінцівки і приглушуючи звуки.

— Скай? — голос Ліві пролунав ніби крізь товщу води. — Гей, ти йдеш?

Скай спробувала вдихнути, але вийшов лише здавлений, уривчастий хрип. Вона відсахнулася від вікна, врізавшись спиною в спинку сидіння. Її очі були розширені від жаху.

— Я... я не можу, — прошепотіла вона побілілими губами. — Ліві, я туди не піду. Я не зможу. Їх там занадто багато. Вони чекають чогось... чогось неймовірного, а я просто... я обманщиця, Ліві. Я забуду акорди. Я зірву голос.

Ліві знадобилася рівно одна секунда, щоб оцінити ситуацію. Її менеджерський інстинкт спрацював миттєво, але замість холодної професіоналки на перший план вийшла жінка, яка до нестями кохала цю руду бунтарку.

— Джаксе, Зіку, йдіть поки на саундчек без нас, ми скоро будемо, — кинула Ліві хлопцям тоном, який не терпів заперечень.

Щойно автобус спорожнів, Ліві рішуче підійшла до Скай. Вона взяла обличчя музикантки у свої теплі, впевнені долоні, змушуючи подивитися їй прямо в очі.

— Дивись на мене. Тільки на мене, — твердо сказала Ліві, перекриваючи шум крові у вухах Скай. — Вдихни. Зі мною. Раз, два, три...

Скай судомно ковтнула повітря, не відриваючи відчайдушного погляду від карих очей Ліві. Її трясло.

— А тепер слухай мене дуже уважно, — голос Олівії став м'якшим, але не втратив своєї сталевої опори. Її великі пальці ніжно погладжували вилиці Скай. — Ти не обманщиця. Ті люди на вулиці... вони стоять там не заради ідеально відшліфованої поп-зірки. Вони там заради дівчинки, яка не боїться кричати про свій біль. Заради дівчинки, яка витягла себе з самого дна і написала пісні, що змусили їхні серця битися частіше.

Ліві зробила крок ближче, практично притискаючись до Скай.

— Вони прийшли за твоєю правдою, люба. Тобі не треба грати для них когось іншого. Просто вийди туди і розкажи їм свою історію. А якщо ти раптом забудеш акорд... — Ліві ледь помітно усміхнулася, і в цій усмішці було стільки тепла, що крижаний обруч на грудях Скай почав тріскатися. — Якщо ти забудеш акорд, Зік просто вдарить по тарілках голосніше, а Джакс прикриє тебе басом. Ти не сама. І я завжди буду стояти за лаштунками. Я нікуди не піду.

Скай зробила ще один, цього разу набагато глибший вдих. Тремтіння в руках почало вщухати. Вона прикрила очі, вбираючи в себе запах парфумів Ліві — суміш чогось дорогого, терпкого і нескінченно рідного. Це був її особистий якір.

— Ти зі мною? — тихо спитала Ліві, обережно торкнувшись своїм лобом її.

— З тобою, — видихнула Скай, розплющуючи очі. Вони все ще блищали від непролитих сліз, але паніка відступила, залишивши після себе знайомий, гарячий азарт. Вона відірвалася від сидіння і поправила комір куртки. — Пішли, покажемо цій Філадельфії, як звучить Сохо.

За лаштунками пахло пивом, гарячим пилом і наелектризованим повітрям. Темрява залу здавалася живою істотою: вона пульсувала, перекочувалася й гула тисячею голосів, які зливалися в єдиний, нетерплячий рев.

Скай стояла за крок до виходу на сцену. Вона відчувала вібрацію підлоги крізь важку підошву своїх черевиків. Зік і Джакс уже прослизнули на свої місця в напівтемряві, і натовп зустрів їх вітальним гулом, який миттєво посилився вдвічі, коли пролунав перший глухий удар по бас-бочці — перевірка звуку.

Ліві стояла поруч, притискаючись плечем до холодного бетону стіни. Вона мовчки кивнула, її очі світилися непохитною вірою.

Скай зробила останній глибокий вдих. Увесь її страх, уся та задушлива паніка залишилися там, на шкіряному сидінні гастрольного автобуса. Тут, у цьому темному просторі між лаштунками і натовпом, не було місця сумніву. Тут була тільки музика.

Вона рішуче зробила крок уперед.

Тієї ж миті сліпучо-білий промінь прожектора розрізав темряву, вдаривши прямо в неї. Рев натовпу спалахнув з такою неймовірною силою, що на секунду заклало вуха. Скай впевненою ходою підійшла до мікрофонної стійки, звичним, швидким рухом перекинула ремінь гітари через плече. Світло безжально било в очі, перетворюючи людей у залі на суцільне хвилююче море тіней, але вона відчувала їхню присутність. Вона відчувала їхню шалену, сиру енергію, яка накочувалася на сцену гарячими хвилями.

Скай поклала долоні на мікрофон, нахилилася трохи вперед і дозволила цій енергії пройти крізь себе, проникаючи під саму шкіру.

Вона озирнулася через плече — Зік високо підняв палички, схрестивши їх у повітрі, а Джакс завмер з пальцями на струнах, вони були готові зірватися з ланцюга за першим же її сигналом. Потім вона кинула короткий погляд ліворуч, у рятівну тінь за лаштунками. Ліві стояла там, рівно на тому ж місці, склавши руки на грудях і не зводячи з неї очей. Вона дотримала слова. Вона нікуди не пішла.

Скай повернулася обличчям до залу. На її губах розцвіла та сама зухвала, безстрашна усмішка, народжена на вулицях Гринвіч-Віллидж. Її губи майже торкнулися холодної металевої сітки мікрофона.

— Привіт, Філадельфіє, — її хриплуватий, глибокий голос, підсилений потужними колонками, розкотився залом, миттєво підриваючи натовп новим, абсолютно оглушливим вибухом захвату. — Давайте трохи пошумимо.

І вона з розмаху вдарила по струнах.