Раді Вас бачити!

Перший тиждень у новій квартирі пролетів як один довгий, яскравий і трохи хаотичний день. Вони більше не ховалися від спалахів камер і не чекали чергового удару в спину від родичів. Натомість перед ними постало зовсім інше, значно цікавіше завдання — навчитися жити звичайним життям.

Асторія зустріла їх галасом, строкатими вітринами і запахами свіжої випічки, міцної кави та прянощів із місцевих грецьких таверн. Дівчата проводили цілі дні, досліджуючи свій новий район. Для Скай це було приємним проведенням часу, а от для Ліві — справжньою експедицією на незвідану планету.

«Ступінг», який Скай так необачно відкрила їй у день переїзду, перетворився для колишньої спадкоємиці мільярдів на справжню спортивну одержимість. Під час їхніх прогулянок Ліві з очима азартного мисливця сканувала кожен ґанок і кожну коробку. Так у їхній квартирі з'явився ідеальний плетений кошик для білизни, набір вінтажних тарілок із квітковим орнаментом та абсолютно божевільна настільна лампа з абажуром у вигляді великої зеленої жаби. Скай лише тихо сміялася, відкидаючи з обличчя своє довге волосся, яке вітер розкидав по плечах, і покірно несла ці скарби додому. Вона не могла відмовити Ліві, бачачи, скільки щирої, дитячої радості приносять їй ці дрібниці.

Справжнім культурним шоком, а заразом і найкумеднішим досвідом, стала місцева пральня на розі їхньої вулиці. Увійшовши туди вперше, Ліві довго роздивлялася ряди гудучих металевих машин, вдихаючи густий, вологий запах прального порошку та кондиціонера, ніби опинилася в індустріальному музеї.

— Тобто... ти просто закидаєш туди речі, сиплеш порошок, і все? — щиро дивувалася вона, спостерігаючи, як Скай вправно сортує їхній невеликий гардероб і кидає монетки в автомат. — А як же хімчистка для делікатних тканин? І хто їх потім прасує?

Втім, уже під час третього візиту Ліві сама з гордістю відміряла потрібну кількість порошку і натискала кнопки на панелі, почуваючись так, ніби успішно запустила космічний шатл.

Ще одним важливим відкриттям став автобусний маршрут, який зупинявся майже під їхнім будинком і віз прямісінько до великого дешевого супермаркету. Коли вони вперше зайшли в салон і автобус різко рушив від зупинки, Ліві не втримала рівновагу і ледь не впала. Скай миттєво перехопила її за талію, міцно притиснувши спиною до себе. Ліві тихо пирснула, вчепившись у поручень, і всю решту дороги дивилася у вікно на жваві вулиці Квінса так само захоплено, як колись розглядала європейські пейзажі з вікна приватного джета.

Їхня напівпорожня квартира поступово обростала речами, затишком і спільними спогадами. І хоча замість єгипетської бавовни у них тепер була проста білизна з розпродажу, а замість сніданків від особистого кухаря — пластівці з молоком, жодна з них ще ніколи в житті не почувалася настільки по-справжньому щасливою.

Проте яким би захопливим не був їхній новий побут, сувора реальність нагадала про себе, коли вони вперше сіли зводити бюджет. П'ятдесят тисяч доларів на банківському рахунку виглядали солідно, але витрати на базові речі — від рушників до продуктів — швидко відкушували від цієї суми відчутні шматки. До того ж їм був критично потрібен зв'язок. Ноутбук Скай, який дивом пережив її вуличні мандри, дихав на ладан, а її телефон тримав заряд рівно пів години. Ліві ж взагалі залишилася без жодного гаджета.

Наступного дня вони вирушили до місцевої комісійки електроніки — невеликої крамнички, де пахло нагрітим пластиком і пилом.

Скай стояла біля вітрини і краєчком ока спостерігала за Ліві. Дівчина, яка ще місяць тому недбало кидала в сумочку останню, найдорожчу модель айфона, тепер серйозно розглядала вживаний смартфон у простому чорному корпусі. На його задній панелі була помітна дрібна подряпина. Скай бачила, як Ліві на мить завагалася, її пальці звично потягнулися до дорожчих моделей на сусідній полиці, але вона різко зупинила себе.

— Беремо цей, — рішуче сказала Ліві, повертаючись до продавця з ідеальною усмішкою. — І ось той вживаний ноутбук. Для інтернету та текстів його потужності цілком вистачить.

Скай відчула, як серце стискається від ніжності. Вона підійшла ближче і, поки продавець оформляв покупку, легенько торкнулася плеча Ліві. 

— Ти тримаєшся просто героїчно, леді з Майбаха, — прошепотіла вона. 

— Я просто економлю нам на вечерю, — гордо смикнула носиком Ліві, хоча її щоки трохи порожевіли від похвали.

З новими, хоч і скромними гаджетами, вони зайшли перекусити до невеликого пабу «Мідний гріш» на сусідній вулиці. Місце було атмосферним: тьмяне світло, запах смаженої картоплі та пива, а в кутку стояла невелика дерев'яна сцена зі старим мікрофоном.

Поки Ліві розбиралася з налаштуваннями свого нового телефону, очі Скай загорілися. Вона підійшла до барної стійки, за якою стояв кремезний чоловік із татуюваннями на обох руках.

— У вас є жива музика? — прямо запитала Скай.

Бармен зміряв її поглядом, затримавшись на потертих джинсах і шкіряній куртці. 

— Тільки по п'ятницях. І то, якщо місцеві хлопці не нап'ються раніше, ніж вийдуть на сцену. Шукаєш роботу?

— Я не п'ю перед виступом. І граю так, що твої клієнти замовлятимуть по третьому келиху просто від емоцій, — Скай сперлася ліктями на стійку, випромінюючи ту саму вуличну впевненість, яку Ліві так у ній обожнювала.

Чоловік хмикнув, простягнув їй серветку і ручку. 

— Залиш номер. Приходь завтра ввечері на прослуховування. Якщо не збрехала — гратимеш тричі на тиждень. Плачу відсотком від бару і чайовими. До речі... — він кивнув на дошку оголошень біля входу, густо заліплену папірцями. — Там місцева молодь часто тусується. Напиши оголошення, що даєш уроки гри на гітарі. Завжди знайдеться якийсь підліток, який хоче вразити дівчину.

Скай повернулася до їхнього столика з переможною усмішкою. Коли вони вийшли з пабу, на корковій дошці біля дверей уже красувався написаний від руки аркуш: «Уроки гри на гітарі. Навчу грати блюз, рок і виживати у кам'яних джунглях. Скай».

Ліві дивилася на це оголошення з таким захопленням, ніби це була афіша на Медісон-сквер-гарден. Вона взяла Скай за руку і міцно стиснула. 

— Ти неймовірна, знаєш? — тихо сказала вона. — Ми точно не пропадемо.

Вечір опустився на Асторію непомітно, розфарбувавши небо за вікном у глибокі фіолетові та сині відтінки. На маленькій кухні горіло м'яке світло від тієї самої настільної лампи-жаби, яку Ліві з гордістю поставила на підвіконня. На кухонному столі лежали пакети з їхнього першого самостійного походу до великого супермаркету. Настав час вечері.

Ліві стояла перед старою газовою плитою, тримаючи в одній руці пачку найдешевших спагетті, а в іншій — коробок сірників, і дивилася на чавунну решітку так, ніби це був нерозібраний вибуховий пристрій.

— Я не розумію, — вона розгублено покрутила головою. — Тут немає сенсорної панелі. І кнопки запалювання теж немає. Як вона взагалі розуміє, що я хочу їсти?

Скай, яка саме мила помідори для соусу, тихо розсміялася. Вона витерла руки рушником, підійшла до Ліві і стала за її спиною.

— Вона не читає думки, леді з Майбаха. Це вінтаж. Тут потрібен ручний підхід, — Скай м'яко перехопила руки Ліві, накриваючи їх своїми долонями. Її довге руде волосся впало на плече Олівії, лоскочучи шию. — Дивись. Однією рукою повертаєш ось цю ручку, щоб пустити газ...

— Вона шипить! — Ліві інстинктивно відсахнулася, але Скай міцно й ніжно втримала її на місці, притискаючись грудьми до її спини.

— Все під контролем. А тепер чиркай сірником і піднось до конфорки. Не бійся.

Ліві затамувала подих, черкнула сірником і обережно піднесла вогник до металевого кола. Спалахнуло блакитне полум'я, весело затанцювавши на плиті.

— Ого! — очі Ліві радісно розширилися. Вона загасила сірник і з гордістю подивилася на вогонь. — Я добула вогонь! Я практично печерна людина!

— Моя улюблена печерна людина, — прошепотіла Скай їй на вухо і залишила легкий поцілунок на скроні.

Процес приготування перетворився на суцільний хаос і сміх. Ліві намагалася ідеально рівно нарізати помідори, дивуючись, чому вони розповзаються під тупим ножем, а Скай вчила її правильно солити воду. Коли томатний соус нарешті радісно забулькав на сковорідці, кілька червоних крапель бризнули Ліві прямо на щоку і білу футболку.

Вона завмерла, скосивши очі на пляму, і зітхнула: — Здається, я починаю розуміти, чому Елеонора ніколи не заходила на кухню без фартуха від Chanel.

Скай взяла паперовий рушник і обережно, кінчиками пальців витерла червону краплю зі щоки Ліві, затримавши погляд на її губах. — Тобі дуже пасує цей безлад.

Коли вони нарешті сіли за стіл, розклавши спагетті по вінтажних тарілках із квітковим орнаментом, вечеря здалася їм справжнім бенкетом. Вони їли мовчки, час від часу перезираючись і усміхаючись одна одній. У квартирі пахло томатами, базиліком і тим особливим, теплим затишком, який неможливо купити ні за які трастові фонди. Це було їхнє життя, збудоване їхніми власними руками, і кожна секунда цього вечора була абсолютно бездоганною.