Раді Вас бачити!

Вулиця зустріла Скай байдужим галасом і холодним вітром. Вона повернулася на їхнє старе місце — туди, де вперше побачила дівчину в ідеальному пальті, яка кинула їй у футляр сто доларів. Тоді все здавалося таким простим.

Скай сіла на холодний бетон, дістала гітару і міцно заплющила очі. Їй не потрібно було бачити натовп, щоб відчувати його. Сьогодні вона грала не для перехожих, не для дріб'язку у відкритому кофрі. Вона грала, щоб просто не збожеволіти.

Пальці вдарили по струнах, висікаючи з них жорсткий, пульсуючий ритм. Мелодія, яка народилася минулої ночі з болю та параної, тепер рвалася назовні. Скай співала, вкладаючи в кожне слово всю свою злість, гіркоту від побаченого в газеті і те нестерпне, ниюче кохання, від якого не було ліків.

«Ми пульсували в одному ритмі на двох,Поки холодний ранок не вкрав наш крок...»

Крізь музику і власний надривний голос Скай відчула, як зовсім поруч тихо, але надзвичайно потужно заревів двигун. Почувся м'який, дорогий вереск гальм і шурхіт шин. Якесь важке авто нахабно припаркувалося прямо біля тротуару, перекриваючи їй звуки вулиці. Але вона вперто не розплющувала очі. Хай це буде поліція, хай хто завгодно — їй було абсолютно начхати. Вона мала дограти. Мала викричати цей біль до кінця.

«Один ритм, щоб назавжди розбити...Скажи, як мені тепер з цим жити?»

Останній акорд вдарив по натягнутих нервах і повільно розчинився в повітрі. Скай важко дихала, стискаючи гриф гітари. Вона готувалася відкрити очі, щоб знову побачити сірий асфальт і байдужі обличчя.

— Скай Картер, я кохаю тебе!

Голос розрізав вуличний гул, як удар блискавки. Гучний. Відчайдушний. Рідний до тремтіння під шкірою.

Скай різко розплющила очі, і її серце зробило сальто.

Прямо перед нею, зухвало перегородивши смугу руху, стояв глянцево-чорний, неймовірно довгий «Майбах». За тонованим склом на водійському місці сидів чоловік у строгій уніформі — він вчепився в кермо так міцно, ніби машина падала у прірву, а його очі перелякано бігали по сторонах, очікуючи на штраф або поліцейську сирену.

А біля навстіж відчинених задніх дверцят стояла Ліві. Вона важко дихала, її ідеальне волосся було розтріпане вітром, а погляд темних очей палав шаленою рішучістю.

Скай підскочила на ноги, відчуваючи, як у грудях закипає пекуча суміш образи та адреналіну. Вона стиснула кулаки, готова випалити всі ті гіркі слова, що крутилися в голові з вчорашнього ранку.

— Ти... Газета! Я бачила цю чортову газету! Заручини в The Pierre?! — голос Скай зірвався, але вона не встигла договорити.

Ліві налетіла на неї, мов справжній тайфун. Її карі очі зараз нагадували вир, у якому змішалися відчай і шалена рішучість. Жодних пояснень. Жодних виправдань посеред вулиці. Олівія Астор просто схопила Скай за лацкани її старої шкіряної куртки з такою силою, якої від неї неможливо було очікувати, і рвучко потягнула на себе — прямо в розчинені двері елітного авто.

— Гей! Що ти... — Скай ледве втрималася на ногах, падаючи на неймовірно м'яке заднє сидіння.

Не давши їй оговтатися, Ліві блискавично підхопила з тротуару гітару, закинула слідом відкритий кофр — з якого з веселим дзенькотом посипалися дрібні монети прямо на ідеально чисті килимки «Майбаха» — і застрибнула всередину сама. Важкі двері зачинилися з глухим, надійним клацанням, миттєво відрізаючи їх від вуличного шуму.

— Рушайте, містере Барнс! Швидко! — скомандувала Ліві так безапеляційно, що переляканий водій лише судомно кивнув, втиснувся в крісло і вдарив по газах. Величезна машина плавно, але стрімко зірвалася з місця, вливаючись у потік транспорту.

Скай спробувала відсунутися, хапаючи повітря, щоб знову почати кричати, вимагати відповідей, але Ліві не дала їй жодного шансу. Вона кинулася до неї, обхопила її обличчя обома долонями і вп'ялася в губи відчайдушним, глибоким поцілунком.

Це була справжня буря. Ліві цілувала її так, ніби намагалася передати всю свою правду без жодного слова, ніби переконувала, що тільки вони вдвох у цьому салоні мають значення. Смак її губ, її гаряче дихання і тонкі пальці, що судомно плуталися у волоссі Скай, миттєво знесли всі бар'єри. Вулична гордість, образа, картинка ідеального нареченого з ранкової преси — все це просто розсипалося на попіл. Скай тихо застогнала просто в губи Ліві, подалася назустріч і відповіла на поцілунок з такою ж шаленою жагою, міцно притискаючи дівчину до себе.

Коли їм нарешті забракло повітря, Ліві неохоче розірвала поцілунок, але навіть не подумала відсторонитися. Вона важко дихала, притулившись своїм чолом до чола Скай, і прикрила очі, намагаючись заспокоїти скажене серцебиття. Її пальці, щойно вплетені у волосся музикантки, тепер м'яко погладжували її щоки, стираючи залишки напруги, ніби Ліві переконувалася, що вона справжня, що вона тут, поруч.

Скай, чиє серце все ще калатало десь у горлі, обережно обхопила Ліві за талію і міцно притисла до себе, ховаючи обличчя на її шиї. Уся злість, параноя і біль випарувалися, залишивши по собі лише безмежне, щемливе полегшення. У цьому розкішному салоні, пропахлому дорогою шкірою, під тихий шурхіт шин і тихий дзенькіт монет, що каталися по підлозі на кожному повороті, вони просто сиділи обійнявшись, сховавшись від усього світу.

— Ти тут... Ти справді тут, — ледь чутно прошепотіла Скай, вдихаючи такий знайомий, рідний запах Ліві і відчуваючи, як по щоці скотилася одна-єдина, гаряча сльоза, яку вона більше не мала сил стримувати. Ліві лагідно поцілувала її у скроню, зариваючись носом у волосся музикантки, і міцніше стиснула обійми.

Ліві неохоче відсторонилася, хоча її руки все ще міцно тримали Скай за плечі. Вона глибоко вдихнула, намагаючись вгамувати дихання і зібрати думки до купи. Їй треба було так багато розповісти, і вона хотіла зробити це швидко, поки Скай знову не вибудувала навколо себе свої колючі стіни.

— Я б ніколи тебе не залишила. Чуєш? Ніколи, — голос Ліві звучав палко і твердо. Вона зазирнула прямо в очі Скай. — Того ранку, коли я повернулася в пентхаус, на мене вже чекала пастка. Хтось сфотографував мене біля готелю.

Скай здивовано розширила очі, але промовчала, уважно слухаючи кожне слово.

— Мати була просто в сказі, — продовжувала Ліві, і від самої згадки про ту розмову в її карих очах майнув холод. — Поки ти чекала на мої повідомлення, я сиділа під повним домашнім арештом. Містер Кросс, начальник охорони, конфіскував мій телефон і ноутбук. Мене відрізали від усього світу. Вони навіть Джемму до мене не пускали! А ця стаття в газеті...

Ліві з огидою скривилася, ніби згадуючи смак зіпсованої їжі.

— Це геніальний план Престона та мого батька. Вони вирішили перекрити будь-який ризик скандалу максимально гучною заявою. Виставити мене перед камерами, як ідеальну, щасливу порцелянову ляльку. У мене не було вибору, Скай. Я грала за їхніми правилами тільки для того, щоб виграти трохи часу.

Скай слухала цей шалений потік інформації, відчуваючи, як обертом іде голова. Світ великих грошей виявився ще більш божевільним і жорстоким, ніж попереджав Дюк. Але найголовніше — Ліві була тут. Вона не зрадила. Не проміняла її на бальний зал.

— І знаєш, що вони зробили далі? — Ліві раптом нервово засміялася. — Вони викликали важку артилерію. Мою бабусю з Мальдівів. Вона — справжній бос нашої родини, і її викликали спеціально, щоб вона остаточно "вправила мені мізки" перед заручинами.

— І як ти тоді опинилася тут? — Скай нарешті знайшла свій голос. Вона обвела поглядом неймовірну розкіш салону: червоне дерево, коричневу шкіру і спину містера Барнса, який з усіх сил робив вигляд, що став частиною оббивки.

— Сьогодні я вдала, що повністю скорилася і усвідомила свої гріхи, — на губах Ліві з'явилася та сама зухвала, бунтарська усмішка, яку Скай так обожнювала. — Я переконала батьків, що маю особисто зустріти бабусю в аеропорту, щоб вибачитися за свою поведінку. Вони дозволили мені взяти машину. Щоправда, містеру Барнсу довелося трохи змінити маршрут... Я пригрозила йому, що якщо він не відвезе мене туди, куди треба, бабуся дізнається про всі його таємні поїздки в робочий час.

Бідний водій попереду ледь помітно здригнувся і ще нижче втягнув голову в плечі.

Скай заморгала, переварюючи почуте. Її погляд знову ковзнув по гітарі, що лежала поруч на сидінні, по розсипаних монетах на килимку і зупинився на сяючому обличчі Ліві.

— Зачекай... — Скай недовірливо примружилася. — Якщо ми зараз не тікаємо на край світу подалі від твоєї родини... То куди ми, чорт забирай, зараз їдемо?!

Очі Ліві радісно і навіть трохи хижо блиснули. Вона відкинулася на спинку шкіряного сидіння і міцно переплела свої пальці з пальцями Скай.

— Як куди? Зустрічати бабусю!