Раді Вас бачити!

Ліві зайшла на кухню, не вмикаючи світла. Жовте проміння від вуличних ліхтарів пробивалося крізь тонкі фіранки, відкидаючи довгі тіні на старенький кухонний стіл. Вона взяла склянку, налила холодної води і зробила великий ковток, намагаючись вгамувати той незрозумілий, бентежний вогонь, що палав у грудях після слів Мії.

Вона поставила склянку на стіл. Поруч лежав її пошарпаний телефон. Екран несподівано засвітився, розрізаючи напівтемряву кімнати, і телефон тихенько завібрував. Ліві машинально потягнулася до нього, очікуючи побачити черговий спам.

На екрані висіло сповіщення від платформи Buy Me a Coffee.

«Вітаємо! Ваша ціль "Новий телефон для якіснішого контенту" досягнута на 100%!»

Ліві кліпнула, не вірячи власним очам. Вона швидко розблокувала екран і відкрила додаток. Це була правда — суми, які їй надіслали підписники за останні дні, вистачало на останню модель iPhone з нормальною, професійною камерою. Її власні гроші. Зароблені її власним талантом, її відчуттям стилю, а не переведені з бездонного трастового фонду Асторів. Її губи розтягнулися в гордій, переможній усмішці. Тепер у неї буде справжній інструмент. Тепер її ніщо не зупинить.

Але ця світла мить тріумфу тривала лише кілька секунд.

Зверху екрана вигулькнуло ще одне сповіщення — новий коментар під її відео в блозі. Ліві відкрила його, очікуючи побачити чергове прохання розібрати вінтажний лук. Але чорні літери на білому тлі вдарили її, наче навмисний ляпас.

«@NYC_Insider: Ти, може, і намагаєшся тримати марку, але ми всі знаємо правду. Скільки ще ця руда вулична жебрачка буде тягнути з тебе гроші? Вона ж просто використовує тебе. Кидай цю гітаристку-невдаху, поки вона остаточно не затягнула тебе на своє дно».

Горда усмішка миттєво стерлася з обличчя Ліві. Слова «руда вулична жебрачка» і «невдаха» пульсували перед очима, випалюючи залишки здорового глузду.

Вона згадала, як Скай грала в пабі за копійки. Згадала її натруджені пальці, її глибокий, пронизливий голос, що міг збирати стадіони, але який змушені були слухати лише п'яниці в «Мідному гроші». І тепер якийсь нікчема сміє називати її дівчину, найталановитішу людину, яку Ліві коли-небудь знала, жебрачкою?

Той адреналін, що прокинувся в ній вранці, змішався з безмежною любов'ю до Скай і перетворився на неконтрольовану лють. У Ліві потемніло в очах.

Темрява на кухні здавалася густішою, ніж кілька хвилин тому. Дівчина стояла біля столу, важко і часто дихаючи. Вона не відривала погляду від екрана, де чорніли ці отруйні слова. «Невдаха. Жебрачка. Дно».

Її пальці, що стискали телефон, побіліли. Вона відчувала, як усередині прокидається щось темне, нестримне і неймовірно сильне. Це був не просто гнів. Це була лють дівчини, у якої забрали все, але яка знайшла свій найцінніший скарб у найнесподіванішому місці, і тепер хтось сміє називати цей скарб брудом.

Сліпа злість вдарила в голову. Ліві різко, з неймовірною силою змахнула рукою, навіть не повністю усвідомлюючи, що робить.

Її рука зачепила керамічну тарілку, яка стояла на краю столу. Вона зі свистом злетіла в повітря і з оглушливим брязкотом розлетілася на сотні гострих скалок об стару кахельну підлогу. Звук удару був таким гучним, що, здавалося, стіни квартири здригнулися.

У кімнаті миттєво обірвалася гітарна мелодія.

— Ліві?! — пролунав зляканий голос Скай.

Почувся гуркіт відкинутої гітари, стрімкий тупіт босих ніг, і вже за секунду Скай влетіла на кухню, на ходу вдаривши по вимикачу. Яскраве світло засліпило очі. Скай завмерла на порозі, важко дихаючи, з широко розплющеними від жаху очима. Її груди швидко здіймалися — вона очікувала побачити грабіжника, Престона, кров, що завгодно.

Але вона побачила Ліві.

Олівія стояла посеред кухні, оточена гострими уламками розбитої тарілки. Вона не плакала і не тремтіла від страху. Її спина була ідеально рівною, підборіддя зухвало підняте, а в очах палав такий дикий, незламний вогонь, якого Скай ще ніколи в ній не бачила. Це був погляд справжньої спадкоємиці імперії, готової стерти будь-кого на порох заради свого.

— Ліві... — Скай обережно зробила крок уперед, дивлячись під ноги, щоб не наступити на скалки, і простягнула руки. — Сонечко, ти не порізалася? Що сталося?

Ліві підняла на неї погляд. Груди дівчини важко здіймалися, але обличчя було сповненим рішучості.

— Не підходь, поріжешся, — голос Ліві пролунав напрочуд рівно, різким контрастом до розбитої вщент тарілки.

Вона обережно переступила через найбільші уламки і сама підійшла до Скай. Ліві взяла дівчину за плечі, і та відчула, як сильно, майже до болю, стискаються тонкі пальці.

— З мене досить, Скай, — Ліві дивилася їй прямо в очі, і в цьому погляді не було ні краплі відчаю. Тільки чиста, сліпуча рішучість. — Досить Престона, який думає, що я побіжу до нього на першу ж вимогу. Досить журналістів, які копирсаються в нашій білизні. Досить моєї родини. І, чорт забирай, з мене досить цих жалюгідних людей в інтернеті, які сміють називати тебе невдахою.

Скай завмерла, ледь дихаючи. Вона хотіла щось сказати, заспокоїти, переконати, що коментарі в мережі нічого не варті, але Ліві не дала їй вставити й слова.

— Я сьогодні зрозуміла одну річ, — Ліві зробила глибокий вдих. — Я більше не жертва, яка ховається в Квінсі. Я — Астор. Можливо, в мене немає трастового фонду, але в мене є дещо краще. В мене є ти, твій талант і мій мозок.

Скай розгублено кліпнула. 

— Ліві, про що ти говориш?

— Я знаю, як ми витратимо гроші бабусі Констанції, — Ліві відпустила її плечі і зробила крок назад, її голос набирав сили з кожним словом. — Ми не будемо їх економити. Ми не будемо розтягувати їх на дешеву піцу і рахунки за світло, тремтячи над кожним доларом. Це не заначка на чорний день. Це наш стартовий капітал!

Вона підняла свій телефон з екраном, на якому світилося досягнення цілі на новий айфон, і потрясла ним у повітрі. — Ми запишемо твої пісні. Не на диктофон у спальні, а на справжній, професійній студії. Мія хоче завантажити твій трек у телефон? Весь Нью-Йорк буде завантажувати твої треки! Ти більше не будеш фоновою музикою для п'яниць у «Мідному гроші».

Скай дивилася на дівчину перед собою і не впізнавала її. Точніше, впізнавала — це була та сама блискуча, недосяжна леді з Майбаха, яку вона вперше побачила на вулиці. Тільки тепер ця неймовірна енергія була спрямована на створення чогось великого.

— Запис... Ліві, це величезний ризик, — голос Скай зрадницьки сів. — Якщо нічого не вийде, ми втратимо все. А хто буде займатися контрактами, розсилкою, лейблами? Це акулячий бізнес...

— Я, — Ліві безстрашно усміхнулася, і від цієї хижої, впевненої усмішки у Скай побігли мурашки по спині. — Я буду твоїм менеджером. Я виросла серед найгірших акул бізнесу на Мангеттені. Я знаю, як вони мислять, як вони брешуть і як їх переграти. Їм мене не зжерти.

Ліві зробила ще один крок уперед і торкнулася долонею щоки Скай, ніжно, але дуже впевнено. 

— Ми заберемо своє, Скай. Ми змусимо їх усіх грати за нашими правилами.

У кухні повисла дзвінка тиша, яку порушувало лише прискорене дихання обох дівчат. Скай дивилася в очі Ліві і розуміла: дороги назад немає. Їхнє тихе життя закінчилося тієї самої миті, коли розбилася ця тарілка. Попереду був шторм, але з цією дівчиною Скай була готова йти хоч у центр урагану.

Ліві опустила руку і безапеляційно, тоном, який не терпів заперечень, скомандувала: 

— Будемо обирати студію.