Раді Вас бачити!

Чотири дні здалися Ліві вічністю. Вони складалися з нескінченних зустрічей, благодійних бранчів і фальшивих усмішок, які вона майстерно роздавала направо й наліво. Єдиним, що тримало її на плаву, були короткі повідомлення, які час від часу вібрували в кишені кардигана. Скай надсилала їй фото кумедних собак з вулиці, аудіо з новими гітарними рифами та таймери зі зворотним відліком до «кінця світу».

І ось нарешті настала п'ятниця.

Жовте таксі пригальмувало біля старого, пошарпаного часом цегляного будинку в глибині Брукліна. Ліві обережно вибралася з машини, притискаючи до грудей величезне, ще тепле відерце з карамельним і сирним попкорном. Вона підняла погляд і одразу побачила її.

Скай стояла спиною до вкритих шарами графіті дверей, засунувши руки в кишені своєї незмінної потертої куртки. Її руде волосся злегка розкуйовдив вечірній вітер. Побачивши Ліві з цим безглуздим, велетенським відерцем, музикантка не витримала і розпливлася в широкій, теплій усмішці.

— Ти справді везла це через половину Мангеттена і міст? — запитала Скай, роблячи крок назустріч. Її голос звучав м'яко, з тією ледь вловною хрипотцою, від якої в Ліві миттєво побігли мурашки.

— Я завжди дотримуюся своїх обіцянок, — Ліві усміхнулася у відповідь, відчуваючи, як тижнева втома просто випаровується. — До того ж це ключовий елемент порятунку мого смаку.

Скай тихо розсміялася, обережно торкнулася вільного ліктя Ліві, і цей легкий, майже невагомий дотик прошив її струмом, нагадуючи про кожну секунду в кабінці музичної крамниці.

— Тоді ходімо, міледі. Шлях до зірок лежить через дуже скрипучі сходи.

У під'їзді пахло вогкою штукатуркою та якимось старим деревом. Вони піднімалися напівтемними прольотами, і кожен їхній крок луною відбивався від стін. Ліві йшла слідом за Скай, дивлячись на її впевнену статуру, і ловила себе на думці, що їй абсолютно не страшно. У цьому чужому, далекому від її звичного комфорту місці вона почувалася безпечніше, ніж у мармурових коридорах сімейної корпорації.

Скай натиснула плечем на важкі металеві двері, пролунав скрегіт іржі, і в обличчя одразу вдарив свіжий, прохолодний вітер.

Ліві зробила крок на дах і завмерла, ледь не випустивши попкорн.

Тут не було нічого від розкішних лаунж-зон на дахах хмарочосів, до яких вона звикла. Лише сірий руберойд, вентиляційні труби та низький парапет. Але біля однієї зі стін Скай створила щось абсолютно неймовірне.

На розстеленому цупкому брезенті лежали кілька пухнастих, хоч і трохи вицвілих пледів. На них хаотично тулилися різномасті подушки. А над усім цим, недбало накинута на іржаву трубу, світилася теплим жовтим світлом дешева китайська гірлянда на батарейках. У центрі цього гніздечка гордо стояв старий масивний ноутбук.

За спиною Ліві розкинулося море вогнів вечірнього Нью-Йорка, але зараз вона дивилася лише на цей маленький острівець світла і затишку. Вона перевела погляд на Скай, яка раптом трохи ніяково потерла потилицю, ніби чекаючи на оцінку.

Ліві обвела очима цей дах, гірлянду, потерті пледи... І раптом зрозуміла одну дуже дивну, але чітку річ: цей крихітний куточок у Брукліні прямо зараз здавався їй набагато більшим домом, ніж її стерильний, ідеальний пентхаус на вісімдесятому поверсі.

— Це... — Ліві м'яко видихнула, підходячи ближче і з насолодою вдихаючи прохолодне повітря. — Це найкращий кінотеатр, у якому я коли-небудь була, Скай.

З плечей музикантки ніби впала невидима напруга. Вона задоволено хмикнула і вказала рукою на пледи:

— Займай місце в першому ряді, Королево. Астероїд сам себе не підірве.

Вони влаштувалися на імпровізованому ложі з подушок, натягнувши на себе один великий, трохи колючий, але напрочуд теплий картатий плед. Скай поставила ноутбук на перевернутий дерев'яний ящик, а відерце з попкорном розмістилося якраз між ними, утворюючи солодкувато-солоний кордон.

Щойно на екрані з'явилися перші кадри і залунала епічна музика дев'яностих, Скай миттєво перетворилася на зосереджену дитину. Ліві ж спочатку не могла стримати усмішки. Коли герої почали вимовляти максимально пафосні промови про порятунок людства з неймовірно серйозними обличчями, вона тихо пирхнула, прикривши рот долонею.

— Гей! — Скай легенько, жартома штовхнула її плечем. — Май повагу до класики! Вони взагалі-то зараз летять на вірну смерть.

— Вибач, вибач, — Ліві примирливо підняла руки, сміючись. — Я просто намагаюся осягнути масштаб цієї драми.

Але поступово екранні вибухи та космічні пейзажі перестали мати для Ліві будь-яке значення. Її погляд усе частіше ковзав убік. У холодному мерехтінні старого монітора профіль Скай здавався намальованим: чітка лінія підборіддя, м'який відблиск світла в зелених очах, зосереджено прикушена нижня губа. Ліві зловила себе на тому, що спостерігати за реакціями музикантки — за тим, як вона мружиться від яскравих спалахів або ледь помітно киває в такт саундтреку, — було в тисячу разів цікавіше, ніж дивитися найгеніальніший фільм у світі.

Під пледом їхні стегна та плечі щільно торкалися одне одного. Від цього постійного, рівномірного тепла тіла Скай у Ліві потроху починала паморочитися голова.

Вона, не дивлячись, опустила руку у відерце за черговою порцією попкорну, і тієї ж миті її пальці зіткнулися з пальцями Скай.

Жодна з них не відсмикнула руку.

Навколо них вирував нічний Нью-Йорк, на екрані розгорталася трагедія планетарного масштабу, але на цьому даху час раптом зупинився. Шорсткі, збиті струнами пальці Скай повільно, ніби перевіряючи межі дозволеного, ковзнули по гладкій шкірі Ліві, накриваючи її долоню своєю. Від цього простого дотику по венах ударив такий розряд адреналіну, що Ліві ледь помітно здригнулася.

На екрані якраз залунали перші впізнавані акорди «I Don't Want to Miss a Thing». Та сама пісня. Стів Тайлер почав співати про те, як не хоче заплющувати очі, і Скай нарешті відірвала погляд від монітора.

Вона повернула голову до Ліві. Їхні обличчя опинилися так близько, що Ліві відчула на своїх губах тепле, збите дихання дівчини. Зелені очі навпроти в напівтемряві здавалися майже чорними, глибокими і неймовірно відвертими.

Скай підняла вільну руку. Її рухи були повільними, неквапливими. Вона обережно, кінчиками пальців, заправила неслухняне світле пасмо волосся за вухо Ліві. Її рука затрималася там, великий палець м'яко окреслив лінію вилиці і спустився до підборіддя, ледь відчутно піднімаючи його вгору.

Ліві перестала дихати. Весь її контроль і правила розсипалися на попіл під цим палаючим поглядом. Вона сама подалася вперед назустріч.

Їхні губи зустрілися — цього разу без тієї боязкої обережності, що була в кабінці музичної крамниці. Це був гарячий, жадібний поцілунок, у якому вивільнилася вся напруга останніх днів. Скай тихо видихнула прямо в губи Ліві і подалася ближче. Її рука зарилася у темне волосся Олівії на потилиці, притягуючи її до себе ще міцніше, тоді як інша лягла на талію, міцно стискаючи тонку тканину кардигана.

Ліві відповіла з несподіваною для самої себе сміливістю. Вона обхопила Скай за шию, відчуваючи, як серце б'ється десь у самому горлі. Поцілунок ставав усе глибшим, вимогливішим. Ліві відчула, як прохолодна, шорсткувата долоня Скай ковзнула під край її футболки, торкаючись розпаленої шкіри на талії. Від цього контрасту температур Ліві ледь чутно зітхнула. Напруга між ними іскрила так сильно, що, здавалося, ще мить — і від неї загориться старий плед. Серце Ліві гупало у вухах настільки гучно, що повністю перекривало епічний вокал Стіва Тайлера.

І саме цієї миті пролунало довге, жалібне електронне: «Пі-і-іп».

Екран ноутбука востаннє блимнув, як помираюча зірка, і миттєво згас. Тайлер замовк на півслові.

Дівчата різко завмерли. Кілька секунд під небом Брукліна було чутно лише їхнє важке, збите дихання та гудіння далеких машин. Скай, усе ще тримаючи руку на талії Ліві, повільно повернула голову до мертвого чорного квадрата монітора, потім перевела розфокусований погляд на Ліві.

В очах Скай блиснуло таке щире, майже дитяче здивування вперемішку із розчаруванням, що Ліві просто не витримала.

Вона пирхнула першою. Скай спробувала втримати серйозне обличчя, але її губи самі собою розпливлися в усмішці, і вже за мить вони обидві просто вибухнули голосним, нестримним сміхом. Це був той самий сміх, який знімає всі бар'єри і залишає після себе відчуття приємної легкості.

Скай зітхнула, забираючи руку, і повалилася на спину, прямо на подушки. Ліві лягла поруч, їхні плечі знову торкнулися. Сексуальна напруга, яка ще хвилину тому здавалася нестерпною, м'яко перетворилася на неймовірно затишну, теплу близькість.

Вони мовчки дивилися на нічне небо, де крізь нью-йоркський смог ледь пробивалися поодинокі зорі.

— Знаєш, — голос Скай раптом зазвучав інакше: тихо і дуже серйозно. Вона не дивилася на Ліві, лише зосереджено вивчала темряву над ними. — У мене є молодша сестра. Мія.

Ліві ледь помітно повернула голову, ловлячи кожну зміну в профілі дівчини. Вона обережно переплела свої пальці з пальцями Скай, даючи зрозуміти, що слухає. Скай міцніше стиснула її руку.

— Їй дев'ять. Після того, як мами не стало... нас розділили. Мене соціальні служби вже не могли нікуди прилаштувати через вік і характер, а Мію забрала прийомна сім'я. Вони непогані люди, але... — голос Скай на мить здригнувся, і вона зробила судомний вдих. — Вона там чужа. Я щотижня відкладаю гроші. Кожен цент. Збираю на нормальне житло, щоб найняти адвоката і довести, що можу стати її опікуном. Ця вулиця, гітара — це не просто романтика бродяжництва. Це мій квиток, щоб повернути її.

Слова вдарили Ліві в самісіньке серце. Вона дивилася на дівчину поруч і відчувала до неї таку безмежну повагу і ніжність, що на очі навернулися непрохані сльози. Скай зараз відкрила їй свою душу, оголила свій найбільший біль і найголовнішу мету.

Ліві інстинктивно відкрила рот, щоб сказати, що теж не вільна у своєму виборі, що її життя давно розписане, і що десь у сейфі батька вже лежить контракт щодо її власного, заздалегідь домовленого шлюбу заради злиття капіталів. Але слова застрягли в горлі. Як вона могла порівнювати свій золотий зашморг із тим болем, який щодня долала Скай? Як вона могла зіпсувати цю мить правдою, яка все зруйнує?

Вона проковтнула цей гіркий ком і просто присунулася ближче, поклавши голову Скай на плече.

— Ти повернеш її, — прошепотіла Ліві з непохитною вірою. — Я знаю це.

Скай повернула голову і м'яко поцілувала її в темну маківку. Тиша, яка запанувала після цього, вже не здавалася незручною.

— Знаєш, нехай кіно ми так і не додивилися, — за кілька хвилин Скай знову заговорила, повертаючи в голос свою звичну, легку іронію, щоб зняти вагу своїх зізнань. — Але післязавтра я граю з гуртом в одному андеграундному клубі в Сохо. Прийдеш послухати, як я звучу зі справжніми підсилювачами?

Ліві підняла на неї сяючі очі і широко усміхнулася.

— Тільки якщо пообіцяєш, що там не вимкнуть світло на найцікавішому місці.