Спочатку:
На сторінку книги
Тиша накрила мене раптово, важко, безжально - мов глибока вода, в яку пірнаєш без повітря. Вона нагадала про час у Забутті. Про той моторошний проміжок існування, де не було нічого, окрім мене самої. Жодних голосів. Жодних кроків. Лише гул спогадів у голові - настирливий, болісний, такий, що роз’їдав думки зсередини. Вони тиснули на свідомість, стискали її, змушували знову і знову переживати провину, від якої неможливо втекти.
У першу мить я відчула полегшення.
Я зраділа.
Спокій.
Той, про який мрієш у хвилини відчаю.
Той, заради якого іноді хочеться зникнути.
Але ця радість тривала лише мить.
Я різко схаменулася, ніби хтось смикнув мене за серце.
Бо там, за межею цієї мертвої тиші, залишалося моє життя. Усе, що робило мене собою. Мій дім - зі знайомими стінами. Друзі - живі, справжні, ті, хто чекає і вірить. Родина - раптово повернена.
І над усім цим вже зависла загроза - невидима, але відчутна кожною клітиною тіла, мов холодний подих у потилицю.
Цей спокій був пасткою.
Ця тиша - брехнею.
Відпочивати не можна.
Здаватися - теж.
Я не маю права залишитися тут, навіть якщо тут легко дихати. Навіть якщо тут не болить. Бо ціна цього спокою - надто висока.
Треба вибиратися.
Негайно.
Рвати тишу, ламати її, вириватися - доки вона остаточно не поглинула мене разом із моїм життям.
Дніпро
січень 2010 - травень 2011
вересень 2025 - січень 2026
Кінець
