Раді Вас бачити!

«Найгірший вид кари — це не миттєва смерть. Це коли тобі дозволяють вижити, але перетворюють твоє життя на вітрину власної ганьби, за якою з огидою спостерігає весь світ».

Ранкове сонце заливало простору вітальню мого пентхауса, відбиваючись у глянцевих поверхнях та ідеально чистих панорамних вікнах. Київ унизу вже прокинувся, занурившись у свій звичний, мурашиний ритм. Для мільйонів людей це був звичайний день. Але для одного конкретного чоловіка він мав стати останнім днем його колишнього життя.

Я сиділа на білосніжному шкіряному дивані, неквапливо попиваючи чорну каву без цукру. На скляному столику переді мною лежав мій основний телефон, на який щохвилини надходили повідомлення від агентів, режисерів та керівників моїх компаній. А поруч із ним — дешевий, одноразовий апарат із невідомим, повністю зашифрованим номером, який не зміг би відстежити жоден фахівець із кібербезпеки.

Касіан навчив мене поєднувати стародавню магію із сучасними технологіями. Кілька крапель моєї енергії, влиті в мікросхеми цього пластикового пристрою, зробили його абсолютним привидом у цифровій мережі.

Я взяла одноразовий телефон у руки і відкрила галерею.

На екрані завмер перший кадр відео. Розкішний кабінет. Масивне шкіряне крісло. І обличчя Олега — зразкового сім'янина, успішного забудовника і людини, яка колись вважала, що може безкарно ламати чужі долі. На відео він, засліплений тваринною хіттю, забувши про все на світі, жадібно віддавався пристрасті з жінкою, чиє обличчя залишалося за кадром. Кожен його стогін, кожна емоція найвищого екстазу та повної втрати контролю були зафіксовані з кришталевою чіткістю.

Я відчула легкий, приємний холодок у грудях. Ніяких емоцій. Ніякої злості. Лише чиста, математична справедливість.

Мої пальці швидко пройшлися по екрану, формуючи список розсилки. Перший номер — його дружина. Другий і третій — його головні бізнес-партнери та ключові інвестори. А далі — цілий масив контактів: редактори найпопулярніших жовтих видань, телеканалів, соціальні мережі із мільйонними аудиторіями та впливові блогери.

Жодних погрозливих повідомлень чи вимог. Лише один відеофайл. Правді не потрібні коментарі.

Я натиснула кнопку «Надіслати».

Смужка завантаження миттєво дійшла до кінця. З тихим клацанням я переламала одноразовий телефон навпіл. Пластик і скло жалібно хруснули під тиском моїх пальців, підсилених магією. Я кинула уламки в металевий кошик для сміття, після чого з моєї долоні зірвався короткий спалах синьо-чорного полум'я. За секунду від апарата залишився лише сірий попіл.

Я відкинулася на спинку дивана, взяла пульт і ввімкнула велику плазмову панель на стіні. Залишалося тільки чекати.

Інформаційна бомба вибухнула менш ніж за годину.

Спочатку це були обережні натяки в соціальних мережах. Потім — розмиті скріншоти. А вже ближче до обіду скандал набрав масштабів лісової пожежі. Усі розважальні та новинні канали перервали свої ефіри.

На екрані мого телевізора з'явилася схвильована ведуча новин: «...Справжній шок для всього бізнес-спільноти міста. Кілька годин тому в мережу потрапило відверте відео за участю відомого девелопера Олега Бойчука. Людина, яка роками будувала імідж ідеального сім'янина та мецената, опинилася в центрі брудного секс-скандалу просто на своєму робочому місці. Як повідомляють наші джерела, відео було розіслано з анонімного номера...»

Картинка змінилася на кадри біля головного офісу його компанії. Натовп журналістів із мікрофонами блокував вхід. Акції його холдингу, графіки яких транслювалися в кутку екрана, стрімко летіли у прірву. Інвестори, які не терпіли репутаційних ризиків, масово відкликали свої транші.

Телефонний дзвінок перервав моє споглядання. Я глянула на екран свого основного смартфона. Касіан.

Я прийняла виклик і піднесла телефон до вуха.

— Сподіваюся, ти насолоджуєшся шоу, моя королево, — його спокійний голос із нотками легкої іронії ідеально доповнював картину. — Його дружина щойно подала на розлучення і вимагає повного арешту рахунків. Партнери заморозили всі будівельні об'єкти.

— Це гарний початок дня, Касіане, — я зробила ще один ковток кави. — Він думав, що його ідеальний світ непорушний. Я просто дозволила йому подивитися, як швидко горять картонні декорації.

— Ти залишиш його жити з цим? — запитав маг.

— Звісно. Смерть — це надто велика розкіш для таких, як він, — я дивилася на екран телевізора, де показували, як Олег, блідий і розгублений, намагається прорватися крізь натовп репортерів, закриваючи обличчя руками. Він виглядав жалюгідним. Зламаним. Спустошеним. — Нехай живе. Нехай кожного дня прокидається з усвідомленням того, що він ніхто.

Я поклала слухавку. Мій внутрішній хижак задоволено заворкотів, остаточно перетравлюючи залишки минулого. Останній борг був сплачений. Попереду був лише мій власний, безмежний світ, і в ньому більше не було місця для людських образ.