Раді Вас бачити!

«Щоб стати діамантом, іноді потрібно дозволити темряві поглинути твоє світло.»

Я просто заснула в її прохолодних обіймах. Але всередині мене все кардинально змінилося. Я більше не відчувала нічого. А точніше — зникли ті нищівні, розпечені почуття, що приносили нестерпний біль. Натомість по венах розлився дивний, крижаний спокій і суто тваринне бажання тілесного тепла. Свідомість м'яко, але невблаганно затягувала мене в забуття, і я провалилася в сон без сновидінь — лише абсолютна темрява, густа й безпечна порожнеча, у якій більше не було місця для страждань.

Тим часом у просторій вітальні з приглушеним світлом панувала зовсім інша атмосфера. Аріція сиділа в глибокому шкіряному кріслі, ліниво похитуючи в руці кришталевий келих із густим червоним вином. Напій залишав на склі темні, рубінові сліди, а в кімнаті ледь відчутно пахло терпким виноградом і ніччю.

Двері безшумно відчинилися, і до зали увійшов Еліас. Його кроки були м'якими та граціозними.

— Бачу, моя королева святкує, — з легкою, насмішкуватою усмішкою промовив він, зупиняючись неподалік. — Вона хоч того вартує?

Аріція зробила повільний ковток, не зводячи з нього пронизливого погляду.

— Ти навіть не уявляєш, який невідшліфований діамант я знайшла, — її голос звучав низько, з нотками абсолютної вищості. — Вона вартує багатьох «твоїх». Та й, відверто кажучи, навіть тебе самого.

Еліас тихо засміявся, схиливши голову набік.

— Ух, як самовпевнено, Аріціє. А як же той байкер-невдаха? Здається, Адам?

— Адам — гарна іграшка в моїх руках, але не більше, ніж розвага та ресурс,— вона зневажливо знизала плечима. — А ця дівчинка, вона не просто іграшка. Вона та, хто з часом стане королевою. Я відчуваю в ній величезний потенціал.

Еліас примружився, і в його очах зблиснув хитрий вогник.

— Ось воно як. Бачу, ти вже встигла скуштувати її на смак. Не боїшся, що я захочу забрати її собі?

Ці слова подіяли як іскра. Аріція різко підвелася. Її рухи були настільки стрімкими та невловимими, що людське око не встигло б за ними встежити. За мить вона опинилася впритул до Еліаса, агресивно вторгаючись у його особистий простір.

— Не смій. Вона — моя, — прошипіла Аріція. Її зіниці звузилися, а райдужка раптом спалахнула потойбічним жовтим світлом, випромінюючи чистий гнів. — І не забувай про наші домовленості. Кожен грає своїми. Ти мене зрозумів?

Вона вдивлялася в його очі так глибоко, ніби намагалася пробити ментальний блок і прочитати кожну приховану думку. Еліас підняв руки в примирливому жесті, хоча на його губах досі грала напівусмішка.

— Не переживай ти так, люба. Не буду я її чіпати, — м'яко відповів він. «Принаймні поки що», — промайнуло в його голові, але він ретельно сховав цю думку за ідеальною маскою байдужості.

— Не боїшся, що колись вона тебе переграє? — додав він, відступаючи на крок.

— Не боюсь, — холодно відрізала Аріція, повертаючи собі контроль. — І ці свої фальшиві ніжності залиш для гри на публіку. Не забувайся: ми чоловік та дружина лише для інших. Це всього-на-всього зручне прикриття. Не більше.

Еліас злегка вклонився, ховаючи роздратування. — Дякую, що нагадала. До речі, Марта вже приготувала для тебе ванну. Тобі варто відпочити. — О, це саме те, що мені зараз необхідно.

Аріція поставила недопитий келих на мармуровий столик і, не озираючись, граціозно попрямувала до ванної кімнати, залишаючи Еліаса наодинці з його амбіціями та планами.