Раді Вас бачити!

«Солодка мить на двох, що дарує насолоду та забирає значно більше, ніж душевний біль».

Я прокинулася, коли за вікном уже сутеніло. Думала, що ранок, а виявилося — вечір давно перевалив за свою половину. Тіло ще пам’ятало вчорашнє, і ця пам’ять одразу ж ударила в груди — гостра, як ніж, хвиля болю й розчарування. Здавалося, серце стискається так сильно, що розірветься на шматки.

Тихі кроки. Я навіть не встигла повернути голову, а вже відчула її присутність. Аріція. Вона підійшла безшумно, ніби тінь, що відчуває чужий біль краще, ніж слова.

— Ти не спиш, — її голос був низьким, м’яким, як оксамит у сутінках.

Я лише кивнула, не знаходячи сил підняти погляд.

Вона сіла на край ліжка. Її долоня лягла мені на скроню — прохолодна, заспокійлива.

— Все минає, — тихо сказала вона. — Навіть те, що зараз здається вічним.

— Аріціє — мій голос тремтів, — забери це. Будь ласка. Вгамуй. Я більше не можу.

Вона завмерла. Довго дивилася на мене, ніби зважувала щось важливе.

— Ти розумієш, про що просиш? — її тон став серйознішим. — Це не просто забуття. Це зміна. Ти впевнена?

Я підвела очі й подивилася прямо в її темні зіниці.

— На тисячу відсотків, — відповіла я твердо, хоч у горлі стояв клубок.

Мить тиші. А потім вона посміхнулася — ледь помітно, але в цій посмішці було все: і ніжність, і хижацька впевненість. Я відчула нестримний потяг та бажання до неї. Я хотіла відчути її всім своїм тілом.

Наступної секунди її губи вже були на моїх.

Це був не просто поцілунок. Він палкий, нестримний, глибокий та жадібний, ніби ми обидві намагалися вдихнути одна одну замість повітря. Її язик торкнувся мого — повільно, досліджуючи, а потім різко, вимогливо. Я застогнала їй у рот, пальці вплуталися в її волосся, тягнучи ближче. Нам не вистачало ні часу, ні кисню, ні простору між тілами.

Вона відірвалася першою — лише на мить. Її очі горіли, шукали в моїх остаточну відповідь. Я не відвела погляду. Навпаки — кивнула, ледь помітно, але виразно.

— Я забираю твій біль, — прошепотіла вона, її губи торкалися мого вуха. — А натомість ти служитимеш мені.

Слова прозвучали як закляття. Вона притиснулася губами до моєї шиї — спочатку ніжно, потім сильніше. А потім зуби.

Укус був різким, але дивовижно солодким. Спочатку я відчула біль, а потім теплу насолоду. По всьому тілу пробігли спочатку крижані голки, а за мить — гарячі, пекучі хвилі. Мене кидало то в жар, то в холод, ніби всередині розгорілося багаття, яке я не могла загасити. І водночас — неймовірне полегшення. Біль, що душив мене весь цей час, розчинявся, витікав разом із кожним її укусом, кожним дотиком.

Я потягнулася до неї. Мої губи знайшли її груди — теплі, пружні, з твердим, чутливим соском. Я цілувала його повільно, ніби смакувала, потім сильніше, всмоктуючи, граючись язиком. Аріція тихо застогнала, її пальці вп’ялися мені в потилицю, притискаючи ближче. Її подих став уривчастим, хриплим.

Вона не дала мені довго керувати. Її руки ковзнули вниз, розсунули мої стегна — повільно, але впевнено. Пальці торкнулися мене там, де я вже була вологою від самого лише її запаху, від її тепла. Вона рухалася неквапливо, досліджуючи кожен сантиметр, кожен нерв, що відгукувався на дотик. Круговими рухами, потім легкими, дражливими ударами кінчиками пальців — і раптом глибше, точніше, знаходячи те місце, від якого в мене вирвався нестримний стогін.

Я вигнулася назустріч їй, хапаючись за простирадла. А вона нахилилася, її губи замінили пальці — гарячі, вологі, невблаганні. Язик рухався так само впевнено, як її погляд: спочатку ніжно обводячи контури, потім сильніше, швидше, вбираючи мене всю. Кожен її рух відгукувався в мені хвилею, що наростала, наростала, аж поки я не закричала її ім’я, тремтячи всім тілом.

Але я не хотіла бути лише тією, кому дарують насолоду. Я перевернула її на спину — різко, але обережно. Тепер я була зверху. Мої губи пройшлися по її шиї, ключицях, затрималися на грудях, поки вона не вигнулася. Потім нижче — по животу, по внутрішній стороні стегон, де шкіра була найніжнішою. Я розсунула її ноги й торкнулася язиком — спочатку обережно, ніби просячи дозволу, потім сміливіше, глибше.

Вона схопила мене за волосся, її стегна здригалися під моїми долонями. Я відчувала кожен її спазм, кожен приглушений стогін, кожен раз, коли її тіло стискалося навколо мого язика.

Ми змінювалися ролями — раз вона брала мене пальцями й губами, доводячи до краю й затримуючи там, раз я — її, п’ючи кожен її звук, кожен тремтливий подих. Наші тіла сплелися так тісно, що не залишилося межі між «я» і «вона». Тільки жар, тільки ритм, тільки спільне падіння в насолоду, що змивала все попереднє.

Коли все завершилося, ми лежали, важко дихаючи, спітнілі, зчеплені руками й ногами. Біль пішов остаточно — на його місці оселилася тепла, важка, солодка порожнеча. І легке тремтіння в кінчиках пальців.

Аріція повернула голову до мене, її губи все ще були вологими від мене.

— Тепер ти моя, — тихо сказала вона, проводячи пальцем по моїй нижній губі.

Я лише посміхнулася кутиком губ і притиснулася ближче.

І вперше за довгий час не відчула потреби заперечувати.