Раді Вас бачити!

«У найтемнішу ніч ми не втрачаємо себе. Ми просто ховаємо свою слабкість, щоб знайти своє справжнє ім'я».

Маєток Аріції зустрів нас тишею, яку порушував лише тихий шелест дощу по високих вікнах. Чорний Maybach залишився стояти перед входом, мов вірний звір, що чекає наказу.

Ми не говорили по дорозі назад. Слова були зайвими — усе, що ми бачили в «Velvet Noir», ще пульсувало в мені, як чужа кров у венах. Я відчувала її смак на язиці, навіть не торкнувшись жодної жертви.

Аріція взяла мене за руку, коли ми піднімалися сходами. Її пальці вже не були крижаними — вони горіли. Ми пройшли повз дзеркала, в яких наші відображення зливалися в одне темне, текуче тіло.

Вона привела мене до своєї спальні — тієї самої, де все почалося. Тільки тепер свічки горіли не холодним білим полум’ям, а глибоким рубіновим. Чорний балдахін над ліжком колихався від легкого протягу, оксамитові портьєри були наполовину відчинені, відкриваючи вид на нічний Київ, де вогні міста здавалися далекими зірками, що впали в бруд.

Аріція зупинилася посеред кімнати й повернулася до мене. Її очі світилися тим самим кольором, що й свічки.

— Ти відчула це сьогодні, правда? — прошепотіла вона, підходячи ближче. — Не просто силу. Насолоду.

Я кивнула. Слова застрягли десь глибоко в горлі.

Вона торкнулася мого підборіддя, змушуючи підняти погляд.

— Ти більше не та дівчина, яка тремтіла в моїх обіймах першого разу. Ти вже голодна. І це прекрасно.

Її губи торкнулися моїх — спочатку ніжно, майже сором’язливо. Але голод, який ми обидві носили в собі, швидко переміг. Поцілунок став глибшим, жорсткішим. Її язик ковзнув по моєму, ніби смакуючи рештки чужої енергії, яку я ввібрала очима в клубі.

Я відчула, як її руки ковзають по моїй спині, розстібаючи сукню повільно, з насолодою, ніби розпаковуючи подарунок. Тканина сповзла на підлогу з тихим шелестом. Я стояла перед нею гола, але вже не відчувала сорому — тільки силу.

Аріція відступила на крок, милуючись.

— Ти прекрасна, Олесю. Як ніч, що вирішила стати вічною.

Вона скинула власну сукню одним рухом — і ми впали на ліжко, сплітаючись, як дві тіні, що нарешті знайшли одна одну.

Її шкіра була гарячою, як розпечений метал. Мої пальці заплуталися в її волоссі, коли вона цілувала мою шию, ключиці, спускалася нижче. Кожен її дотик був як іскра, що запалювала щось усередині мене. Я вигнулася, коли її губи торкнулися мого живота, а потім ще нижче. Світ звузився до її дихання, її мови, її рук, що тримали мене так міцно, ніби боялася, що я розчинюся.

Я не стримувала стогонів — тут не було потреби ховатися. Коли хвиля накрила мене, я закричала її ім’я, вчепившись нігтями в її плечі. Вона піднялася, посміхаючись, з губами, блискучими від мене.

— Тепер твоя черга, моя люба, — прошепотіла вона, лягаючи на спину й розводячи ноги.

Я не вагалася. Я хотіла смакувати її так само, як вона смакувала мене. Мій язик знайшов її, і вона застогнала — низько, гортанно, як звір, що нарешті отримав те, чого прагнув століттями. Її стегна стиснули мою голову, пальці заплуталися в моєму волоссі, направляючи, вимагаючи більше.

Коли вона дійшла до краю, її крик був схожий на пісню — темну, прекрасну, заборонену. Вона тремтіла піді мною, а я пила її насолоду, ніби це був найсолодший нектар.

Ми лежали потім, сплетені, дихаючи в унісон. Дощ за вікном посилився, ніби небо оплакувало тих, кого ми скоро візьмемо.

Аріція провела пальцем по моїй щоці.

— Завтра ввечері я влаштую невелику вечірку. Тут, у маєтку. Тільки свої. І певна кількість обраних гостей.

Вона повернула голову, дивлячись мені прямо в очі.

— Марк прийде. Я особисто надіслала йому запрошення. Він не відмовить — не мені.

Моє серце пропустило удар. Не від страху. Від передчуття.

— Ти готова познайомитися з ним по-справжньому, Олесю? Не як тінь. Як рівна. Як хижачка.

Я посміхнулася — повільно, хижо, так само, як посміхалася вона.

— Я готова, але трохи хвилююсь.

Аріція засміялася тихо, задоволено.

— Тоді готуйся, моя любов. А я тобі допоможу. І подумай на зміною імені.

Я лише кивнула в знак згоди.

Вона поцілувала мене ще раз — повільно, глибоко, ніби ставлячи останню печатку.

І я зрозуміла: ця ніч була лише початком. Справжнє полювання тільки починається.