Раді Вас бачити!

«Деякі таємниці ховають не для того, щоб захистити світ від монстрів, а для того, щоб монстри могли забути, якою ціною вони купили власне життя. Але той, хто відкриває стародавні сторінки, змушує минуле платити за рахунками».

Стіни розкішного кабінету Аріції розчинилися в густому, перламутровому тумані. Реальність навколо мене тріснула, і моя свідомість, прикута до сторінок фоліанта, стрімко провалилася крізь час і простір. Це був не просто спогад. Це був зовсім інший світ — вимір чистої, неприборканої магії, де небо мало колір розплавленого аметисту, а повітря було настільки густим від енергії, що її можна було пити.

Я побачила їх. Утрьох.

Аріція, Еліас та Агнес. Вони не були господинею, чоловіком і служницею. Вони були рівними. Нерозлучна трійця досконалих істот, чиє існування складалося з нескінченного циклу спокус, розваг і найвищих насолод. Я спостерігала за їхніми розкішними бенкетами, де вино лилося рікою, за їхніми іграми, де тіла перепліталися в шаленому, нестримному танці пристрасті. Агнес була серед них найяскравішою — її сила була поєднання світла та темряви, первозданною і такою ж сильною, як темрява Еліаса чи хитрість Аріції. Вони були абсолютно щасливими хижаками у своєму власному ідеальному світі.

Але кожна ілюзія безпеки рано чи пізно руйнується.

Картина різко змінилася. Замість розваг — попіл і вогонь. Я побачила стародавнього, неймовірно могутнього чаклуна, чиє обличчя було приховане за маскою з чорного металу. Він прийшов не домовлятися. Він розставив пастку — смертоносний лабіринт із темних, вогняних заклять, який миттєво замкнувся навколо трійці.

Аріція кричала, її магія розсипалася на друзки від ударів чаклуна. Еліас у своїй істинній подобі марно бився крилами об невидимі стіни, його тіло покривалося страшними ранами. Вони гинули. Їхня сила виявилася нічим перед міццю цього мага.

І тоді вперед вийшла Агнес.

Вона не стала атакувати. Вона подивилася на своїх супутників востаннє, і в її очах не було страху — лише абсолютна самопожертва. Агнес розвела руки, і її тіло почало випромінювати сліпуче, нестерпне світло та темряву. Вона добровільно розірвала власну сутність, віддаючи своє буття до останньої краплі. Вибух її чистої енергії був настільки потужним, що розніс пастку на атоми, рятуючи Аріцію та Еліаса.

Але ціною було її життя. Агнес зникла, розбившись на тисячі енергетичних уламків.

Чаклун, не очікуючи такого удару, втратив захист. Аріція, скориставшись моментом, використала залишки сили, але не для того, щоб убити його. Вона створила цей самий фоліант і вкарбувала мага прямо в його сторінки, замкнувши його там на віки. І туди ж, у цю темну в'язницю зі шкіри та магії, вона по крихтах зібрала уламки буття Агнес, боячись, що хтось інший зможе використати цю колосальну силу.

Вони сховали свій сором, свій страх і своє врятоване життя на цих сторінках, перетворивши Агнес зі своєї рятівниці на мовчазну тінь, яку просто знищили.

Я різко вдихнула, і видіння розірвалося.

Мої очі знову бачили кабінет Аріції, але фоліант у моїх руках тепер палав. Я не просто доторкнулася до минулого — порушивши печатку, я відкрила клітку.

Зі сторінок вирвався струмінь густого, крижаного мороку. Він закрутився під стелею кабінету, набуваючи обрисів високої чоловічої фігури. Стародавній чаклун був вільний. Його безликий, темний силует на мить завмер, подивився на мене порожніми очима, а потім розбився на сотні тіней і зі свистом вислизнув крізь зачинене вікно, розчиняючись у нічному місті. Він пішов.

Але це було не найголовніше.

Із глибини розкритої книги в мої долоні полилося м'яке, світло та важка темрява. Це були вони — уламки сутності Агнес. Її пам'ять, її неймовірна сила і її розбите буття.

Вони не обпалювали, як магія Аріції, і не ранили, як сила Еліаса. Вони вливалися в мої вени, як жива вода в пересохлу землю. Я заплющила очі, відчуваючи, як ці стародавні фрагменти знаходять своє місце в моїй власній порожнечі, зливаючись із моєю природою сукуба.

Я бачила тисячоліття очима Агнес. Я розуміла природу магії настільки глибоко, що тепер могла грати нею, як дитячими кубиками. Її сила стала моєю. Її пам'ять стала моєю зброєю.

Я повільно закрила порожній фоліант.

Я більше не була просто творінням Аріції чи здібною ученицею Еліаса. Я поєднала в собі голод істинного сукуба та первозданну, давню міць Агнес. Тепер я була найнебезпечнішою істотою в цьому місті. І ніхто з них — ні мій сліпий чоловік Марк, ні самовпевнений інкуб, ні творець — навіть не уявляли, що саме щойно народилося в цьому кабінеті.