Раді Вас бачити!

«Справжня пастка — це та, яку жертва вважає своїм найбільшим досягненням».

Я залишила бібліотеку першою. Мої кроки були тихими, але впевненими, а серце билося рівно, наче бездоганно налагоджений годинниковий механізм. Позаду залишився Марк — чоловік, який звик прораховувати все на десять кроків уперед, але зараз він явно збився з рахунку.

У головній залі маєтку панував розпал вечора. Я знайшла Аріцію біля великого панорамного вікна. Вона тримала кришталевий келих, але не пила — вона спостерігала за гостями, як павук за мухами. Побачивши мене, вона ледь помітно, схвально кивнула.

Я підійшла до неї, і ми почали невимушену розмову, ніби обговорювали сорт вина чи примхливу київську погоду.

— Ти молодець. Чудово граєш свою роль, — прошепотіла вона, прикриваючи губи краєм келиха.

— Я відчуваю його енергію навіть звідси. Вона змінила смак. Тепер у ній є виразна домішка неспокою.

Я відчула, як за моєю спиною знову відчинилися важкі двері бібліотеки. Я не оберталася, але по шкірі пробіг знайомий електричний холодок. Марк вийшов слідом. Він не підійшов до нас, залишившись стояти осторонь, у тіні масивної колони. Я відчувала його погляд — важкий, вивчаючий, майже фізичний. Він стояв там, спостерігаючи за нашою розмовою з Аріцією, намагаючись розгадати природу нашого зв'язку.

— Не дивись на нього, — тихо наказала Аріція, ледь торкаючись мого плеча. — Нехай він сам дивиться на тебе. Нехай звикає до думки, що ти — частина мого світу, але водночас щось абсолютно автономне і незбагненне.

Ми продовжували світську бесіду, демонструючи повну байдужість до його присутності, хоча кожна клітинка мого тіла гостро відчувала його увагу. Це була витончена тортура — і він був її першою жертвою.

Минуло кілька днів.

Дні, які я провела в інтенсивному навчанні та перевтіленні. Аріція вчила мене не просто зваблювати, а ставати частиною чужих найпотаємніших фантазій.

— Твоє минуле офіціантки має бути стерте назавжди. У тебе тепер бездоганна репутація та нові документи, — казала вона, прискіпливо вибираючи для мене вбрання. — Відтепер ти не протеже. Це занадто просто і зрозуміло для Марка. Тобі потрібен статус. Кров. Ти будеш грати роль моєї племінниці.

Я лише мовчки кивнула на знак згоди. Ми почали збиратися на захід, де мала зібратися вся еліта міста.

Відкриття картинної галереї «L'Horizon» стало ідеальним майданчиком для нашого офіційного дебюту. Зал сяяв від спалахів камер і сліпучого блиску коштовностей. Бомонд зібрався, щоб оцінити мистецтво, але справжнє видовище готували ми.

Я була вдягнена в білу шовкову сукню, що невагомо спадала до самої підлоги. Білий колір — символ невинності, якої в мені більше не було, але яку я навчилася імітувати досконало. За допомогою чар Аріції Марк буде бачити цю чистоту завжди, незалежно від моїх вчинків.

Марк уже був там. Він стояв у центрі зали, оточений діловими партнерами, але його погляд постійно, наче за магнітом, блукав вхідними дверима. Коли ми з Аріцією увійшли, він завмер. Я бачила, як він миттєво втратив інтерес до бесіди, просто залишивши співрозмовників посеред речення.

Ми попрямували прямо до нього. Аріція вела мене за руку, наче найдорожчий трофей.

— Марку, яка приємна зустріч, — Аріція сяяла своєю хижою, досконалою красою. — Я бачу, ти все ще віддаєш перевагу класиці над експресіонізмом?

Марк взяв її руку для ввічливого поцілунку, але його очі були прикуті виключно до мене.

— Класика надійніша, — відповів він низьким, оксамитовим голосом. — Але сьогодні я бачу тут щось набагато цікавіше за всі ці картини разом узяті.

Аріція задоволено посміхнулася і зробила крок убік, представляючи мене офіційно:

— Дозволь нарешті познайомити тебе належним чином. Це моя племінниця, Алексса. Вона довгий час жила за кордоном і лише нещодавно погодилася повернутися під моє крило.

Я побачила, як на обличчі Марка на мить здригнулися м'язи. Статус племінниці могутньої Аріції миттєво змінював усі правила гри. Я більше не була випадковою дівчиною з вечірки. Я стала частиною ієрархії, до якої належав він сам.

— Племінниця? — він повільно взяв мою руку, і його пальці були небезпечно гарячими. — Це пояснює ту особливу, небезпечну грацію, яку я помітив у вас раніше, Алекссо.

— Кров — це єдине, що неможливо підробити, Марку, — відповіла я, дивлячись йому прямо в очі.

У цей момент я відчула, як невидимий канал між нами відкрився навстіж. Його раціональна цікавість остаточно переросла у щось набагато темніше, глибше і неконтрольоване.

Аріція, миттєво відчувши цей момент, м'яко відступила, залишаючи нас у нашому власному невидимому колі.

— Залишу вас наодинці, — кинула вона через плече, граційно віддаляючись у пошуках іншого співрозмовника. — Мистецтво краще обговорювати без зайвих вух.

Марк так і не відпустив мою руку. Його хватка була владною, але я знала: полювання почалося по-справжньому. І цього разу він — не мисливець.