Раді Вас бачити!

— Алексо, ти знову не з’явилася в цеху! Ти вже закінчила навчання, тож будь ласка, починай допомагати мені справі, а не літай у хмарах! — дорікала мені мати.

Я важко зітхнула. Ця розмова, наче заїжджена платівка, повторювалася майже щодня, виснажуючи нас обох.

— Матусю, ну не хочу я! Ну як ти не розумієш, що все це — не моє? — я намагалася стримувати роздратування, хоча всередині все протестувало. — Мені дев’ятнадцять, і я не бажаю проводити молодість у напівтемряві цеху, псуючи спину та зір. Не хочу дихати пилом від тканин, зшиваючи нескінченні піжами! У мене є значно цікавіші заняття.

— Які саме? — мама зміряла мене суворим поглядом. — Мити голову перед камерою? Хіба це гідна справа?

— Я не просто мию голову, я рекламую засоби для догляду! І так, це куди краще, ніж заціпеніло сидіти на одному місці, де працюють лише руки та очі. Мені важко, мамо! Я й на швачку пішла вчитися тільки для того, щоб не засмучувати тебе, хоча терпіти не можу шиття. Ну не моє це, хоч вбий! — мої слова прозвучали різко, а до горла підступив клубок сліз.

Ну чому вона не розуміє? Навіщо нав’язувати дитині власні нездійснені мрії? Працювати разом у сімейному бізнесі — це її ідеал, але не мій. Вона всього досягла сама, коли батько пішов до іншої, залишивши нас напризволяще. Мама починала звичайною швачкою, ризикнула всім, взявши кредит на відкриття власного цеху, і в неї все вийшло. Зараз на неї працюють п'ятнадцятеро людей, робота кипить, замовлення сиплються... але я не бачу себе в цьому механізмі.

Попри моє “лялькове личко”, як іронічно називала його мати, я з дитинства мала справжній дар — неймовірне волосся. Густе, довге і сліпучо-біле, наче у Снігової Королеви. Я доглядала за ним із фанатичною відданістю, витрачаючи на дорогі олії та маски всі заощадження замість цукерок. Навіть вигулювала сусідських собак, аби лише купити черговий флакончик за ціною невеликого скарбу.

Хоч як я не любила свою професію, вчилася я сумлінно. Теорія давалася мені блискуче, а от практика... практика кульгала на обидві ноги. Тепер, коли навчання залишилося позаду, мама чекала мене в цеху щоранку, і щоранку ми знову починали нашу війну.

Три тижні тому я вперше знялася в рекламі натурального шампуню, який почала виготовляти моя найкраща подруга Дейзі. Цей дебют став фатальним у хорошому сенсі: тепер я щодня отримувала запрошення від різних брендів. Моя мрія нарешті почала втілюватися в життя! Тільки мати не вважала це успіхом, і її неприйняття гнітило мене понад усе.

Завтра на мене чекала найважливіша зйомка — замовлення від дуже відомого бренду. Мої фото мали з’явитися в журналах, каталогах і навіть на великих білбордах міста. Саме з цією новиною я прийшла до мами, сподіваючись на краплю радості, але все знову закінчилося сваркою.

— Мамо, ну будь ласка, дай мені трохи часу! Дозволь займатися тим, що мені справді до душі. Якщо мені набридне, я обов’язково прийду до тебе, обіцяю! Тим паче, я вже сама заробляю і не потребую твоєї фінансової допомоги, — я склала руки в благальному жесті, заглядаючи їй у вічі.

— Добре, я зачекаю ще трохи, — ледь чутно мовила вона, здаючись під моїм натиском.

Я кинулася її обіймати, вдячно цілуючи в щоки. Потім, окрилена щастям, побігла до своєї кімнати, передчуваючи завтрашній тріумф під спалахами камер.

Якби я тільки знала, що готує мені завтрашній день, я б нізащо не лягала спати. Бо прокинутися мені судилося вже зовсім в іншому місці.