Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Дункан перечитував лист уже втретє.
— Може, досить?
— Недостатньо ввічливо.
— Ви вже сім разів попросили вибачення.
— Вісім звучатиме переконливіше.
Спостерігаючи за цим, я мимоволі напружилася. Що ж там за маг такий, якщо старий Дункан ледь не тремтить, згадуючи його ім'я? Мені теж варто починати боятися? Найбільше лякало те, що цей Валейн може просто виставити мене за двері. А він — моя єдина надія. Що ж, якщо доведеться, буду хоч на колінах повзати, аби він змилостивився і відправив мене додому.
Наостанок дід залишив детальні вказівки, як знайти його племінника. Виявилося, що шлях мій лежить у серце столиці — до палацу самого короля! Оце так вляпалася. Я, звичайна дівчина з Землі, опинюся при королівському дворі... Вдома мені така можливість навіть не снилася. Дейзі просто помре від заздрощів, коли я їй про це розповім. Вона ж у нас головна фанатка фентезійних романів, а тут я — головна героїня власного квесту.
Дункан пішов десь через годину, нарешті дописавши листа. У своєму посланні старий слізно благав допомогти моїй дупі... ой, тобто душі, повернутися до рідного світу. Ну, подивимось, як це допоможе.
Згодом Марта принесла мені одяг своєї доньки. Річ у тім, що в цей світ я “депортувалася” в одних лише коротких шортах і майці. Поки тривала наша розмова втрьох, я щільно загорталася в ковдру, щоб бідного дідугана не вхопив інсульт від мого занадто відвертого вигляду.
Місцеві сукні виявилися випробуванням для моєї координації: довгі, важкі, майже до самої підлоги. Я вже кілька разів перечепилася і ледь не розбила носа об одвірок. Після джинсів і легких сарафанів цей “середньовічний шик” здавався знаряддям тортур, але вибору не було. Добре хоч, що розмір у нас із покійною Нормою майже збігався. Мені було не страшно вдягати її речі — я ніколи не вірила в забобони, а ходити голяка було б ще гіршою ідеєю.
Після обіду, який складався з неймовірно смачного м’яса з овочами, Марта запропонувала пройтися селом. Мені потрібно було хоч трохи роздивитися навколо і зрозуміти, як тут усе влаштовано, щоб не виглядати повною дурепою під час подорожі.
Вийшовши на поріг, я мимоволі застигла від захоплення. Усе навколо виглядало точнісінько так, як на ілюстраціях до фентезі-романів. Селище нагадувало яскравий калейдоскоп: кам’яні та дерев’яні будиночки з різнобарвними стінами, а їхні вікна були прикрашені дивовижними квітами, назв яких я не знала. Та найбільше мене вразили перехожі. По вулиці неквапливо погулювали істоти з тендітними різнокольоровими крилами, що мерехтіли крихітними магічними іскорками.
— Це феї, — пояснила Марта, помітивши мій ошелешений погляд. — Тут їх небагато, як і справжніх магів. У Манессі живуть переважно звичайні люди.
Поки ми гуляли, я вбирала інформацію, наче губка. Виявилося, що цей магічний світ зветься Арканум. Він поділений на два величезні континенти, розділені безкраїм океаном. На далекому першому континенті панують перевертні. Вони — народ закритий і гордий, не надто полюбляють чужинців, тому про їхній спосіб життя ходять лише чутки. Інколи вони прибувають до нас із дипломатичними візитами, проте надовго не затримуються — їм до вподоби власні дикі землі.
На нашому ж континенті розкинулися чотири великі держави: Зордар — королівство звичайних людей; Файрин — батьківщина фей; Анегліс — земля, де зосереджена більшість магів. І, нарешті, Аменд'аль — королівство, що займає майже третину цього контингенту. Його назва походить від прізвища легендарного першого короля — могутнього мага Вогню, який і заснував цю державу. Аменд'аль розташований у самому серці континенту, на перетині всіх королівств, тому тут у мирі та злагоді співіснують люди, феї і маги.
Село Манесс, де я зараз перебувала, виявилося зовсім крихітним — лише сорок п’ять будинків, де всі знали одне одного в обличчя. Ми гуляли майже до самих сутінків. Марта пригостила мене місцевими ласощами, що за смаком нагадували ніжний домашній зефір, але мали якийсь особливий квітковий смак. Додому я поверталася з гулом у голові — емоції й нові знання переповнювали мене через край. Арканум виявився куди складнішим і прекраснішим, ніж я могла собі уявити. Але попереду була довга ніч, а в мене залишалося ще кілька днів, щоб підготуватися до зустрічі з невідомим.
Повечерявши, я повернулася до своєї кімнати — хоча вибирати, чесно кажучи, було ні з чого. Хатинка Марти виявилася зовсім крихітною: лише дві спальні і спільна кухня-вітальня. Усе тут було таким же простим, ледь не бідним, але водночас дихало щирим домашнім теплом.
Кам’яна підлога та низька стеля з масивних, потемнілих від часу балок створювали відчуття затишної печери, схованої від усього світу. Майже всю стіну у вітальні займала велика цегляна піч, яка була серцем цього дому. Посеред кімнати стояв масивний, грубо обтесаний дерев’яний стіл на чотири персони, оточений лавками. Єдине вікно вже не давало світла, тож тепер головним його джерелом стало тріскуче полум’я у вогнищі. Меблів у домі було обмаль, і всі вони перебували, м'яко кажучи, у плачевному стані.
Марта жила сама. Її чоловік пішов із життя три роки тому після випадкового укусу змії. Бідна жінка... Скільки випробувань випало на її долю! Щодня вона з ранку до ночі працювала в полі, збираючи кукурудзу на продаж. Оплата за таку виснажливу працю була мізерною — рахували кожен зібраний качан. Рабство якесь.
Дивлячись на її втомлені руки, мені нестерпно захотілося чимось їй допомогти. Треба обов'язково придумати, перш ніж я поїду. Але ці думки вже плуталися в голові — спати хотілося просто неймовірно. Емоційне перевантаження нарешті взяло своє.
