Раді Вас бачити!

Доріаз

Додому я потрапив через дві доби після того, як покинув Алексу. Мчав, як навіжений, роблячи невеликий перепочинок вночі у лісі та вдень, зупиняючись поїсти в тавернах.

Було дико бути одному, без моєї білої мишки, відчувалась порожнеча глибоко в душі, наче її шматок відірвали і скормили вовкам. Треба викинути її з голови. Мені не до цих всіх книжкових зітхань, що люблять читати дівчатка вночі під ковдрою.

Як тільки потрапив додому, мене зустрів мій мажордом, який виконує обов'язки не тільки управителя дому, а також є моєю правою рукою і за сумісництвом — другом. Його звати Колін Страй. Він старше за мене на десять років. Колишній військовий, який пішов зі служби через втрату частини ступні, яку йому відгриз той самий кабан–перевертень, з якого сміялася мишка.

Кілька років тому ми вирушили вдвох з ним з дипломатичною місією на континент перевертнів. Тоді він був моїм охоронцем. Зустріли нас, м’яко кажучи, не привітно. Один з охоронців тамтешнього короля кинувся на мене, але Колін взяв удар на себе. Ногою він спробував вирубити його, але кабан неочікувано відкрив пащу та за мить відкусив йому половину ступні. Добре, що хоч не всю ногу.

Після цього він вирішив зав’язати з цією професією та довго шукав, чим саме хоче займатися надалі. Я якраз купив новий будинок у столиці, щоб бути якнайдалі від королівських інтриг, які мене втомили за той час, поки жив при дворі Його Величності.

Вирішив запропонувати йому бути керуючим моїм маєтком, хоча не думав, що він погодиться. Але навпаки, він зрадів такій не надто важкій роботі. Керувати він любить, тож слуги у моєму будинку ходять, мов солдати на плацу.

— Вітаю, Доріаз! Нарешті ти вдома! В мене вже ніякого терпіння не вистачає на твою матір. Вона щодня відправляє по три листи із запитаннями: чи не повернувся ти додому, — голосом, схожим на голос приреченого до смертної кари, повідомив мені Колін.

— Вітаю, друже! Вибач, що тобі довелося через це пройти. Моя матінка кого завгодно доведе, — усміхнувся йому. — Я ж відправляв магічного листа через нового короля Зордара, що буду десь через два тижні. Не отримали?

— Отримали. Я їй його віддав, щоб вона перечитувала перед тим, як писати мені із запитаннями. Але це не допомогло! Вона ще кілька разів приїжджала сюди, щоб переконатися, що її не обманюють, — накрив обличчя долонею від втоми Колін.

— Я зрозумів, дякую! Зараз їй напишу. Підготуй для мене вечерю та гарячу ванну. Після вечері поклич Дору, — дав йому розпорядження та відправився до своєї кімнати, писати листа матінці, повідомляючи, що повернувся додому, і найближчим часом завітаю до неї.

Повечерявши та відкиснувши у гарячій ванні, я влігся на ліжко, коли почув стук у двері. Вони відчинилися після мого дозволу і в кімнату впливла Дора — моя коханка, з якою я вже два роки. Ніяких романтичних відносин у нас немає, лише іноді спустити пару. Їй таке підходить, бо вона не з тих, хто цінує кохання одне на все життя. Я у неї не один, і мені це також підходить, поки я її не кличу, вона зайнята з іншими.

Дора — магиня вітру, середнього рівня. Дуже вродлива жінка тридцяти років, з хвилястим каштановим волоссям. Струнке тіло з пишними грудьми та широкими стегнами. Її обличчя привабливе, з великими карими очима та пухкими, завжди червоними вустами. Досвід у неї великий, тож певен, що вона зможе заглушити тугу та потяг до моєї мишки.

— Доріаз! Я дуже сумувала! Де ти пропав так надовго? — запитала вона, знімаючи з себе мереживний червоний халат, під яким нічого не було, і плавно підійшла до мого ліжка.

— Робота, Доро! Обов'язки королівського мага непередбачувані, — відповів їй. Вона тим часом почала мене роздягати, починаючи з домашніх штанів.

— Тоді не будемо витрачати час на пусті балачки! — сказала вона, хижо усміхаючись, мов дика кішка.

Вона добре робила свою справу, але я не отримував того задоволення, як раніше. Фізично мені стало краще, але емоційно тільки гірше, бо весь час уявляв на її місці Алексу. Дора теж відчула зміни після завершення нашої близькості.

— З тобою щось сталося в дорозі? — запитала вона, роблячи мені масаж ніг.

— Дорога була важка! — не став вдаватися в подробиці.

— Дівчина була поряд? — якось хитро примружилась вона.

— До чого тут це? — роздратовано відповів їй, відсмикуючи ноги.

— Отже, я вгадала! — заплескала вона у долоні. — Ти закохався!

— Що ти верзеш? Йди, Доро, я втомився з дороги! — сердито кинув їй.

— Ну не сердись, любий! У тебе ж на лобі це написано! І ти десь літав далеко від мене, хоч був у мені, — усміхнулась вона, прикушуючи нижню губу. — Хто вона?

— Я не закохався! Я просто втомився, залиш мене, — встав з ліжка та відкрив для неї двері.

— Судячи по твоїй реакції — вона втекла? Чим же ти її налякав, Доріаз? — сумно зітхнувши, спитала вона, йдучи до дверей.

— Дора! Не зли мене! Йди! — вже гарчав на неї. Все, коханка зіпсувалась, треба шукати іншу! Ця вже пхає свого носа куди не треба.

— Вибач, любий! Не думала, що все настільки погано, — поплескала мене по плечу та пішла геть.

Я закрив двері й гучно вдарив по них. Трясця! Саме в цю мить продзвенів поштовий дзвінок і на стіл впав конверт.

Підійшов до столу та взяв конверт до рук — це від матері. Мене сьогодні ці жінки вирішили добити!

Коли я його прочитав, хотілося трощити все навколо від злості. Вона повідомила, що знайшла мені ідеальну дружину. Знову. Магиню вогню високого рівня, доньку одного з радників нашого короля. Вона запросила її на свій день народження, щоб познайомити нас. У світ вона ще не виходила, бо їй щойно виповнилося вісімнадцять, тому на балах я з нею не зустрічався.

Цього мені ще не вистачало! Взяв листа та швидко написав їй, що вже знайшов собі наречену, тож знайомити мене ні з ким не потрібно. Потім знайду якусь дівчину, яка б деякий час виконувала роль моєї нареченої. Цього вистачить, щоб відволікти її від пошуку чергової кандидатки в наречені. До дня народження матері ще чотири дні, купа часу знайти акторку.

Після чого завалився спати. Всі справи почекають до завтра.