Раді Вас бачити!

Алекса

Палацова зала сяяла тисячами магічних світильників, відбиваючись у начищеній до блиску паркетній підлозі. Коли розпорядник балу гучно оголосив: «Королівській просторовий маг Доріаз Валейн та його наречена Алекса Браун!», музика на мить здалася тихішою, а сотні голів повернулися в наш бік.

Я відчула, як пальці Різа на моїй талії ледь помітно стиснулися, передаючи мені свою силу. Ми йшли крізь натовп, що розступався перед нами, наче море. Погляди були різними: від щирого захоплення до колючих заздрощів.

— Алексо! Ти неймовірно гарна! Ну чому саме Доріазу так пощастило? Хоч на дуель його викликай! — поруч миттєво з’явився принц, театрально хапаючись за серце.

— Годі блазнювати, Ваша Високосте! І слину підберіть, — пошепки кинув Доріаз із ледь помітною іронічною усмішкою. — Король ще не виходив?

— Ні, буде з хвилини на хвилину, — відповів Вільям, миттєво набувши стриманого вигляду. — Твоя мати вже тут.

— Охорону попередив? — коротко запитав Доріаз, і я відчула, як його рука на моїй талії напружилася.

— Так, не хвилюйся, твоя мишка в безпеці, — відповів принц, по-дружньому підморгнувши мені.

— Ви про що? Мені загрожує небезпека? — холодок пробіг по спині. Щось мені все це зовсім не подобалося. Я й так ледь стримувала хвилювання ці два тижні, а тепер руки взагалі почали дрібно тремтіти.

Доріаз миттєво відчув мою зміну стану. Він нахилився до мого вуха, обдаючи шкіру теплим подихом, який трохи вгамував мою паніку:

— Просто запобіжні заходи, кохана. Мати надто тиха останнім часом, тому я попросив Вільяма подбати краще про безпеку. Просто дихай і довірся мені. Сьогодні ти — головна зірка, і ніхто цього не змінить, — прошепотів він мені та ніжно поцілував у волосся, глибоко вдихаючи його запах, — Ти моя солодка цукерочка. Вдома з’їм тебе на десерт.

Доріаз відсторонився, сяючи усмішкою, наче дитина, яка очікує на новорічні подарунки. Дурник мій... Я трохи розслабилася, але все одно розуміла: треба бути обережною. Хто їх знає, цих високородних магинь, на що вони здатні заради влади чи помсти.

Людей у залі було, як бджіл у вулику. Причому навіть звук був схожий: усі розмовляли приглушено, тому навколо стояло лише безперервне “ш-ш-ш” та “ж-ж-ж”. Мене це дико дратувало, тиснучи на вуха.

Раптом фанфари розрізали повітря, сповіщаючи про появу короля та королеви. Усі присутні схилилися в поклоні. Королівська пара одразу попрямувала до тронів у кінці зали. Я вже бачила їх на сторінках газет, які іноді читав Доріаз, тож знала, як вони виглядають, але в реальності вони здавалися ще величнішими. Дивлячись на королеву, я миттю зрозуміла, у кого принц вдався своїм милим личком — та сама витонченість та іскорки в очах.

Король підняв руку, закликаючи до тиші, і його погляд почав повільно сканувати присутніх. Він виголосив коротку промову, дякуючи кожному за те, що розділили з ним цей урочистий вечір на честь його дня народження. Після останніх слів він дав знак музикантам починати бал.

— Ходімо, представлю тебе королю, а потім підемо танцювати — покажеш, чого тебе навчив Вільям, — прошепотів Доріаз мені на вухо.

Я помітила, як принц запросив на танець королеву. Мабуть, він зробив це навмисно, щоб ми могли поговорити з королем без зайвих свідків.

— Це обов'язково? Щось мені лячно… — відповіла я, перелякано поглянувши на Різа. 

Від усвідомлення того, що зараз доведеться розмовляти з правителем цього світу, серце пішло в п’яти.

— Не бійся, я з тобою, — він ніжно поцілував мене в щоку й стиснув мою талію ще міцніше. Здавалося, ще трохи — і я взагалі перестану відчувати землю під ногами, бо він просто нестиме мене над паркетом.

Ми почали повільно наближатися до трону.

— З днем народження, Ваша Величносте! Бажаємо довгих років життя та процвітання королівства! — Доріаз вклонився, а король вдячно кивнув і перевів погляд на мене, створюючи “купол тиші”, як це зазвичай робив Вільям. — Хочу представити Вам мою наречену — Алексу Браун.

— Я щасливий нарешті познайомитися з вами, Алексо! — він м’яко усміхнувся, і мені стало трохи легше дихати. — У моїх артефакторів завдяки вашим ідеям тепер повно роботи. Шкода, що Доріаз так необачно уклав магічний договір... я був би радий бачити вас у себе на службі.

Король подивився на Доріаза з легким докором, і мені було неймовірно приємно чути такі слова від самого монарха.

— Доріазе, вибач, але ти ідіот! — раптом додав король уже неофіційним тоном. — Як ти взагалі міг погодитися відпустити таку дівчину?

— Ваша Величносте, я її не відпущу! — бешкетно відказав Доріаз, і в його очах застрибали іскри. — Повернуся за нею і вкраду її з того світу.

Я здивовано поглянула на нього. Ми ще не обговорювали наше майбутнє так детально, але, схоже, він уже все вирішив за нас обох. І, на мій подив, це мене зовсім не обурило. Навпаки — я понад усе хотіла, щоб він справді за мною повернувся.

— У такому разі чекаю запрошення на весілля! — підморгнув мені король.

Я вмить почервоніла, мов стиглий помідор, не знаючи, куди подіти погляд.

— Ідіть танцювати, діти! — відпустив нас король, знімаючи купол тиші.

Поклонившись королю, Доріаз повів мене в центр зали й одразу закружляв у танці.

Нарешті я відчула, як напруга, що сковувала тіло останні два тижні, почала відпускати. Тепер можна було розслабитися — найважче випробування я пройшла. Дарма тільки боялася короля: попри суворий вигляд, він виявився надзвичайно приємним чоловіком із чудовим почуттям гумору.

Я впевнено робила крок за кроком, згадуючи кожну настанову Вільяма. Моя сукня розліталася сріблястою хмарою. Доріаз дивився на мене з такою гордістю, ніби я щойно завоювала для нього ціле королівство.

— Ти справляєшся просто ідеально, — прошепотів Доріаз, притягуючи мене трохи ближче, ніж того вимагав етикет. — Вільям і справді виявився гарним учителем.

— Це все завдяки піці та млинцям, які він поглинав щодня, — ми обоє тихо засміялися.

Коли мелодія змінилася, мене безцеремонно “вкрав” нахабний Вільям.

— Настав час фінального іспиту! — оголосив він, забираючи мою руку в Доріаза. — Мушу особисто перевірити результати свого навчання. Повернешся за нею через один танець, друже!

Доріаз лише жартівливо зітхнув, відступаючи, а принц впевнено повів мене в центр зали.

Доріаз

Щойно Вільям викрав у мене Алексу, поруч неочікувано з’явилася мати.

— Синку, не запросиш матір на танець? — вона мило усміхнулася, наче між нами ніколи не було непорозумінь.

— Звісно, матінко, — я стримано вклонився, взяв її за руку й повів у такт музиці.

Усередині все напружилося.

— Як у тебе справи, любий? — запитала вона, дивлячись на мене з теплотою.

— Добре, — коротко відповів я, не зводячи очей з Алекси, яка кружляла в іншому кінці зали з Вільямом.

— Хотіла вибачитися за свою минулу поведінку, — раптом додала вона й важко зітхнула. — Не варто було привселюдно намагатися познайомити тебе з іншою дівчиною. Це було необачно з мого боку.

Я ледь не збився з ритму від несподіванки. Мати — і просить вибачення? Це було не схоже на неї.

— Ти нарешті зрозуміла, що я сам здатен обрати собі супутницю життя? — я скептично підняв брови. Вірилося в її каяття насилу.

— Брехати не буду: я досі проти того, щоб ти пов’язував життя з людиною. Вірю, що ти з нею награєшся і врешті візьмешся за розум, — промовила вона так спокійно, наче ми обговорювали погоду.

— Нічого ти не зрозуміла… — я розчаровано зітхнув. — Я обрав її. Вона — єдина, з ким я одружуся. Подобається тобі це чи ні — мені байдуже! Наш шлюб навіть король благословив! — ледь не загарчав я, стримуючи лють.

— Я лише не хочу, щоб ти потім шкодував через неправильний вибір. Тобою зараз керують емоції. Вона затуманила твій розум своєю вродою, але це не головне! — її витримка вже тріщала по швах.

— Досить! Я не зміню свого рішення! Якщо спробуєш знову плести інтриги, як це було з Шерон — пошкодуєш! — прошипів я їй крізь зуби.

Мати зобразила на обличчі щире здивування, але очі видавали її з головою — вона була до цього причетна.

— Я тут ні до чого! — обурено вигукнула вона.

— Я попередив! — кинув я їй наостанок і різко припинив танець, залишаючи її посеред зали.

Танець скінчився. Вільям, сяючи задоволеною усмішкою, повернув мені Алексу і миттю втік запрошувати на танець якусь юну графиню. Я бачив, як моя мишка уважно вдивляється в моє обличчя, намагаючись прочитати наслідки розмови з матір’ю.

— Усе добре? — тихо запитала Алекса, лагідно поклавши долоню мені на щоку.

Цей простий жест ніжності подіяв краще за будь-яке заспокійливе закляття. Я заплющив очі на мить і притиснувся губами до її долоні.

— Так. Хочеш прогулятися? Тут дихати нічим, — запропонував я, відчуваючи, як стіни зали починають тиснути на мене.

— З великим задоволенням, — усміхнулася вона, і в її очах я побачив таке ж бажання втекти від натовпу.

Ми непомітно вислизнули через високі скляні двері на терасу, а звідти спустилися мармуровими сходами прямо в королівський сад. Нічне повітря було приємно прохолодним, а доріжки підсвічувалися м'яким блакитним сяйвом магічних ліхтарів, схожих на великих світляків.

Сад зустрів нас тишею та прохолодою. Квіти, що розпускалися лише вночі, сяяли перламутром, а дерева сріблилися від магічного пилку. У центрі вигравав кришталевий фонтан, вода в якому танцювала, іскрячись у місячному світлі.

Ми зупинилися біля води. Тут, далеко від заздрісних очей, магія саду здавалася живою.

— Тут неймовірно, — прошепотіла вона, притискаючись до мене. — Наче у сні.

— Це ти неймовірна! Я кохаю тебе, Алексо! — прошепотів я і впився в її губи пристрасним поцілунком.

Вона відповіла з такою ж жагою, і в цей момент увесь світ навколо просто зник. Вона моя. І ніхто не зможе диктувати мені, з ким бути.

— Я обов'язково поверну тебе, — прошепотів я їй у самі губи, коли ми нарешті відсторонилися. — І тоді наші фіктивні заручини стануть справжніми. Ти згодна?

— Так, — видихнула вона і знову припала до моїх губ, підтверджуючи свою відповідь без зайвих слів.

— Давай повернемося, закружляємо ще в парі танців і втечемо звідси? Думаю, король нас зрозуміє, — я грайливо підняв брови, вже передчуваючи вечір наодинці.

— М-м-м, як заманливо! Я згодна, бо мені тут зовсім не подобається, — усміхнулася Алекса, міцніше обіймаючи мене за шию.

Відтанцювавши два останні танці, ми знайшли Вільяма, коротко попередили його про свій від’їзд і непомітно вислизнули до карети. Найкраще свято для мене тепер — це просто бути з нею. Тільки ми двоє і тиша нашого дому.