Раді Вас бачити!

Алекса

Минуло пів дня, відколи ми залишили готель. Кучер не збрехав — сьогоднішня дорога нагадувала випробування на витривалість. Диліжанс мчав, наче за нами гнався табун розлючених биків. Мене підкидало на кожній вибоїні так, що мої сідниці вже почали благати про милосердя.

Мій сусід знову впав у стан “мовчазного кабачка”. Після нашого бурхливого ранку він не промовив жодного слова. Можливо, побоявся власних жестів? Раптом він вирішив, що після того випаду з вишнею я перетворюся на закохану дурненьку, яка виснутиме на ньому до самої столиці? Що ж, нехай мріє. Не на ту напав! Мені цей словесний батл навіть сподобався, хоча його язик на моїх губах був явно не за правилами. Я повернулася до книги. Читання — найкращі ліки від дорожньої нудьги і занадто привабливих сусідів.

Арканум виявився напрочуд цікавим світом. Усе ділилося на рівні: низький, середній і високий. У фей дар визначався кольором крил: зелені — природа, білі — зцілення, сині — вода. А фіолетові... о, ці були справжніми рідкісними зірками — віщунами. Рівень сили залежав від того, наскільки яскраво вони мерехтять. Найцікавіше, що до двадцяти років усі феї ходять із прозорими крильцями, вміючи хіба що підігріти чай чи підсвітити темний куток. Живуть вони до ста років.

Маги теж не пасли задніх. Стихійники – маги води, вогню, землі і повітря, також просторові маги й артефактори... Але тут панувала сувора генетика: сильна магія передавалася лише від матері з високим рівнем сили. Якщо твоя мама — звичайна людина, високого рівня тобі не бачити. Маги виявилися справжніми довгожителями — до ста п'ятдесяти років! Про людей у книзі написали коротко: жодної магії, вісімдесят років життя, все як у нас. Орки зі своєю магією руйнування були головною робочою силою на копальнях і справжніми чемпіонами з довголіття — до двохсот років. Але справжній сюрприз чекав на мене на сторінках про другий континент. Перевертні. Інформації про них було обмаль, бо вони ті ще затворники. Різновидів було безліч: від величних вовків до лисиць і ведмедів. У книзі навіть згадувалися міжвидові шлюби, коли у пари лисиці і ведмедя народжувалося щось середнє. Цікаво, як це виглядає?

Але коли мій погляд упав на кінець списку, я завмерла. Там, серед грізних хижаків, значилися... кабани. Перевертні-кабани.

Дейзі перечитала тонни фентезі, але про таке вона точно не згадувала. Я миттєво уявила собі суворого, пафосного красеня, який у повний місяць із пафосним риком перетворюється на... хряка. Тишу диліжанса розірвав мій дикий, нестримний регіт.

Доріаз

Щойно я переступив поріг салону, як знову пообіцяв собі: ігнорувати цю дівчину до самої столиці. Мені вкрай не подобалися ті дивні відчуття, які вона почала в мені викликати. І ні, це було вже не роздратування. Вона приваблювала мене. Особливо після того зухвалого жесту з вишнею, коли я відчув смак її губ. Це треба було придушувати в зародку. Я не шукав серйозних стосунків, а на коротку інтрижку вона не підходила — ця дівчина заслуговувала на щось більше, ніж просто кілька ночей у моєму ліжку.

Тому я знову начепив маску похмурої байдужості й витягнувся на сидінні, вивчаючи стелю. Кляте виснаження... Якби резерв був повним, я б уже давно відкрив портал. Але зараз ризикувати не можна. Я добре пам'ятав свій досвід, коли через поспіх замість власної спальні опинився посеред замерзлого болота й годину брів додому в брудній кризі. Краще протриматися кілька днів у цьому диліжансі, а потім ми попрощаємося назавжди. Я швидко викину цю колючку з голови. У мене є способи...

Я спробував заснути, але тряска була немилосердною. А мишка якось примудрялася читати. І знову ця література для початкової школи про раси Аркануму. Вона вивчала її так зосереджено, ніби бачила вперше в житті. Мені хотілося дізнатися про неї більше — хоча б ім’я — але я вчасно себе зупинив. Краще не знати нічого.

За кілька годин мене розбудив істеричний сміх. Вона реготала так, що в неї сльози котилися градом, а потім і зовсім зігнулася навпіл, задихаючись. Що її так розсмішило в цій книжці? Може, хтось із дітей намалював там щось непристойне?

— Годі, жінко! Коней злякаєте! — спробував я втихомирити її. — Я читав цю книгу, і запевняю вас: там немає нічого веселого.

Вона судорожно вдихнула повітря, намагаючись заспокоїтися, і відпила води.

— Я просто уявила... перевертня-кабана... — ледь видавила вона і знову пирскнула.

— І що ж тут смішного? — здивовано запитав я.

— Я уявила себе його дружиною... Прокидаюся зранку, а в ліжку — здоровенний хряк! Ой, мамцю, я не можу! — вона вже була бордовою від істерики.

Дурне дитя. Я мимоволі почав усміхатися, дивлячись на це неподобство.

— Ви взагалі бачили дикого кабана? — запитав я.

— Тільки на картинках, а що? — вона витирала сльози, намагаючись повернути собі серйозний вигляд.

— А те, що цей перевертень у десять разів більший за звичайну тварину. Це величезний, волохатий вбивця з червоними очима. Його ікла розміром з Вашу голову, а розірвати людину для нього — секундна справа. На хряка він схожий так само, як я — на метелика. — розповів їй мальовничо.

Мишка шоковано завмерла, а потім ображено надула свої спокусливі губки.

— Знову Ви весь настрій зіпсували! Мені було значно веселіше думати про нього як про велику свиню. Краще мовчіть далі!

— Ви мене розбудили своїм реготом, тож тепер насолоджуйтеся тишею, — я широко усміхнувся, бачачи, як вона фиркає, немов ображений їжачок.

— Ви тут не один! А якби тут була родина з дітьми? — вона запитально підняла брову.

— Цей диліжанс — тільки для дорослих. Для поїздок з дітьми є спеціальні, комфортніші екіпажі. Ви цього не знали? До Вашої печери не доходить така інформація? — я не міг відмовити собі в задоволенні трохи її поцькувати.

Якби поглядом можна було спопеляти, я б уже перетворився на купку сажі. Вона нічого не відповіла, лише сердито полізла у валізу. Мій гризун зголоднів. І, правду кажучи, я теж. До вечері було ще далеко, тож прийшов час подивитися, що нам там запакували в готелі.