Раді Вас бачити!

Доріаз

Увесь мій план ігнорувати гризуна пішов до біса через цих клятих грабіжників. Кілька днів це вдавалось досить непогано, я робив вигляд, наче її поруч не було, хоча інколи було важко. Тому я дивився на неї, коли дівчина засинала в дорозі.

І ось цього разу я також задивився на це ніжне, спокійне личко, поки не почув тупіт копит та постріл. Я стрімко кинувся до дівчини, скинувши її на підлогу й придавивши зверху своїм тілом, щоб захистити.

Її затуманений після сну погляд робив її вигляд ще більш беззахисним. Я вже шкодував багато разів, що не залишився відновлюватись у Зордарі, зараз не довелося б хвилюватись за одну маленьку біленьку мишку.

Довелося закривати їй рота рукою, коли вона почала сердито шипіти на мене. Це було не обов’язково, бо розбійники її все одно не почули б, але мені вже давно кортіло хоч раз це зробити.

Я попередив її, щоб не виходила на вулицю, якомога загрозливіше, щоб зрозуміла всю небезпеку ситуації. Я піднявся на ноги та дістав просторові ножни, в яких зберігається мій меч.

Дівчина смішно розширила очі від здивування, за іншої ситуації я б поглузував із цього, але зараз треба поспішати, бо постріли повторилися й розбійники були вже за кілька метрів. Я вибив вікно й виліз, заховавшись з іншого боку, чекаючи вдалого моменту. Їх четверо. Кучер не допоможе нічим, отже, я один повинен їх знешкодити.

Коли почув крик моєї мишки, мене захопила дика лють. Я кинувся до трьох покидьків, які стояли біля коней спиною до мене. Одного я вбив одразу, інші почали відбиватися та нападати одночасно.

Поранивши другого, третій почав активно нападати. Підійшовши ближче, він плюнув мені в око, чим відволік від іншого, що зайшов мені за спину. Одночасно зі звуком пострілу, що пролунав позаду, я перерізав горло нападнику.

Секунду я очікував біль від поранення, був впевнений, що куля зачепить мене. Але не дочекався. Він промазав, куля пролетіла кудись в інший бік. Усе стихло. Я обернувся назад і побачив стрілка, який лежав на землі, весь вкритий чорними малюнками блискавки по обличчю.

Я підняв очі, шукаючи, хто саме випустив у нього блискавку, рятуючи моє життя. Ошелешено дивився на свою тремтячу мишку, яка стояла й плакала, тримаючи в руках Громовик. Де вона його взяла? Це дуже небезпечна річ в невмілих руках.

Я пішов до неї запитати, чи все гаразд. Вона розплющила очі й у її погляді читалося полегшення та радість. Переживала за мене? Від цієї думки тепло огорнуло серце.

Вона стрімко вилетіла з диліжансу, як тільки в сукні не заплуталась, як зазвичай? Підбігла до мене та міцно стиснула мою талію своїми маленькими ручками й почала гірко плакати. Я розгубився. Мене переповнювали різні емоції: хотілось обійняти та заспокоїти, й водночас не хотів піддаватись цим почуттям, що вирували в мені, бо буде складніше її забути.

Я все ж таки здався, обійнявши її тендітне тіло, яке здригалося від ридань. Мені дуже шкода, що їй довелося це пережити.

Щоб не травмувати її ще більше, довелося збрехати, що стрілок непритомний. Насправді — він мертвий! Громовик — смертельна зброя. Якщо вона цього не знає, то який бовдур дав їй це без пояснень?

Коли вона дякувала мені за порятунок, я задивився у її заплакані блакитні озера, які в неї замість очей. Незнайоме мені досі почуття розлилося по тілу. Ще мить, і я б поцілував її... Дякуючи богам, вона вчасно відвернулася та побігла до кучера. Трясця! Треба тікати від неї якнайшвидше, щоб не наробити дурниць.

Але й тут мені не пощастило! Що ж за прокляття? Чекати ще три дні в мене немає жодного бажання, тому я вирішив купити коня та добиратися додому верхи. Це навіть краще, ніж ще тиждень бути в компанії дівчини. Я почуваю себе вже набагато краще фізично, от тільки прикро, що магічно поки заслабкий.

Я віддав гроші кучеру та пішов забрати деякі артефакти, що були у валізі. Прийшов цей нахабний гризун, який почав вмовляти мене їхати разом, відволікаючи від збирання речей.

Я до останнього намагався переконати її, і себе водночас, що це погана ідея. Насправді так і є, їхати вдвох таку велику відстань — завдання не з простих. Зрештою, я погодився, про що одразу пошкодував, коли її теплі, м’які губи доторкнулися до моєї щоки, від чого по тілу пронісся табун мурах. О, боги! Жінко, що ж ти зі мною робиш? Це буде важка подорож додому…