Раді Вас бачити!

Доріаз

 

Щойно Алекса втекла до своєї кімнати, я попрямував до бару, щоб випити чогось міцного.

— Усе настільки погано? — запитав Колін, приймаючи з моїх рук порожній келих.

 

— Мати як завжди… Нічого нового, — відповів я, залпом спустошуючи склянку віскі. — Сватала мені доньку королівського радника одразу, як дізналася, що Алекса звичайна людина. Привселюдно. Я розірвав із нею стосунки, поки до неї не дійде вся абсурдність її поведінки.

 

— О ні! Завтра пошта трісне від листів про те, що вона нібито при смерті! За що ти так зі мною? — жартома застогнав Колін.

 

— А що, тільки мені одному страждати? — усміхнувся я, наливаючи ще по одній.

 

— Та щось ти не схожий на приреченого. Бачив би ти, які іскри від тебе летіли, коли ти так цнотливо цілував свою красуню. Що, лід нарешті тріснув? — насмішкувато запитав він.

 

— Та йди ти! — гаркнув я на нього, а потім втомлено зітхнув: — Коліне, я влип.

 

— Та годі тобі! Усе можна вирішити, — спокійно мовив Колін. — Відправиш її додому, щоб договір тебе не вбив, а потім повернешся і забереш її звідти.

 

— Ти так кажеш, ніби це в крамницю сходити… — відгукнувся я. — У неї там рідні, зовсім інший світ. Їй тут усе чуже й незнайоме.

 

— Ну, вона вже потроху пристосовується. Купу одягу замовила за власними ескізами — Лерія мені всі вуха ними продзижчала. Їжу готувала звичну для себе... Не бачу жодних перешкод. Головне питання лише в почуттях. Чи є вони в неї?

 

— Не знаю… — зітхнув я і, допивши віскі, почав збиратися до сну. — На сьогодні все. Не забудь: завтра вечеря з Вільямом. На добраніч, друже!

 

— Я все пам’ятаю. На добраніч, — відповів він.

 

Але сон ніяк не йшов. У голові проносилися спогади про сьогоднішній вечір. Погані я намагався відкидати, залишаючи в пам'яті лише моменти зі своєю шаленою мишкою.

 

Коли я повернувся до зали, то побачив дивну картину: Алекса їла м’ясо руками, кидаючи на Шерон насмішкуваті погляди. Я миттєво зрозумів — це її відповідь на якусь провокацію. Просто так вона б цього не робила. Я вирішив підіграти їй, щоб остаточно довести цих змій до шокового стану.

 

Розвернувши Алексу до себе, я ледве стримався, щоб не розреготатися — її щоки були кумедно набиті їжею. У цей момент вона була такою смішною, щирою та справжньою, що я не втримався. Мені було байдуже на присутніх, на її змащені жиром губи — я просто хотів її поцілувати. І я це зробив. Як і зізнався в коханні. Це було щире зізнання, хоча вона й сприйняла все як гру... Нехай.

 

Наш спільний напад сміху зблизив нас, я це відчував. Як і її чарівний масаж у кареті… Його я запам'ятаю на все життя: як її ніжні теплі пальці торкалися мого обличчя, як її дихання змішувалося з моїм, а аромат волосся манив солодкою цукеркою. Я заплющив очі, щоб не бачити її губ, бо інакше не втримався б перед спокусою.

 

Я не знаю, що мені тепер робити з цими почуттями. Для мене все це нове й невідоме. Ще й цей клятий договір! Яка муха мене за язик вкусила, що я запропонував їй таке? Тепер я зобов’язаний повернути її додому… Можливо, я зміг би вмовити її залишитися, якби не магічне зобов’язання.

Треба триматися від неї подалі. Не звикати ще більше, бо серце не витримає, коли вона назавжди зникне з мого життя. 

Лише під ранок мені нарешті вдалося заснути.

 

Алекса

 

Весь наступний день і аж до самого вечора я провела у бурхливому потоці справ. Маркус не відпускав мене з кухні ні на хвилину, вимагаючи розповісти йому рецепти дивних для їхньої культури страв та секрети їх приготування. Поки його помічники місили тісто для піци, він записував усе, що я могла згадати.

 

Деякі страви, які я вміла готувати, тут виявилися просто неможливими. Наприклад — суші. Крім риби, для них тут не було нічого. Що таке рис, вони й гадки не мали, що вже казати про інше... Тому його записник поповнився лише панкейками, бургерами, картоплею фрі, кількома салатами та випічкою.

 

До вечері залишалося близько години, коли мені нарешті вдалося потрапити до кімнати, щоб підготуватися до зустрічі з важливим гостем. Мене трохи трусило від хвилювання. Зустріч із представником справжньої королівської родини неабияк лякала — я не знала, якою насправді буде реакція правителів цього світу на мою появу. 

 

Сподіваюся, Доріаз не збрехав, що до новини про гостю з іншого світу поставилися спокійно.

Ще й цей королівський бал... Одні випробування на мою бідну голову!

 

За сорок п’ять хвилин я була повністю готова. Лерія пурхала біля мене, наче метелик, розправляючи невидимі складки на сукні. Цього разу вона обрала для мене червону атласну сукню з відкритим декольте і без рукавів. Вона не була надто пишною через відсутність додаткових спідниць і лягла на мене, мов друга шкіра, вигідно підкреслюючи талію та стегна.

Волосся залишили розпущеним, лише збоку закололи шпильками, аби воно не заважало під час вечері. На шию Лерія одягла мені тонкий золотий ланцюжок із крихітним червоним камінцем.

 

— Алексо, ти готова? — пролунав голос Доріаза за дверима.

 

— Так, заходь, — відповіла я. Серце вирішило пуститися в галоп.

Він відчинив двері й увійшов до кімнати. 

 

Цього разу він одягнувся значно простіше: лише синя сорочка та чорні штани. Вони з принцом настільки близькі, що етикет відходить на другий план?

 

Доріаз оглянув мене з ніг до голови, і в його очах промайнуло щире захоплення.

— Ти дивовижно гарна! Вже шкодую, що Вільям прийде. Він такий, що може й украсти, — він ніжно всміхнувся мені.

 

— Погана риса для майбутнього короля, — зауважила я награно суворим голосом.

Доріаз засміявся у відповідь і взяв мене під руку.

 

— Пішли зустрічати цього дурбелика, — сказав він. Цього разу розсміялася вже я.

 

— Тебе не стратять за неповагу до принца? — запитала я, поки ми йшли коридором.

 

— Що він без мене робитиме? Помре від нудьги, — підморгнув він мені й повів до вітальні. Судячи з ароматів, що вже розлетілися по всьому будинку, там було накрито до столу.

 

Щойно ми спустилися на перший поверх, як відчинилися вхідні двері й до будинку увійшов надзвичайно привабливий чоловік, приблизно того ж віку, що й Доріаз. Високий, стрункий блондин із привітним обличчям, на якому застигла задиркувата усмішка. Одягнений він був дорого, але так само як і його друг — у білій сорочці та чорних штанах.

І от навіщо Лерія одягла мене так помпезно? Поруч із ними я виглядала як новорічна ялинка в компанії двох кактусів.

 

— О боги! Доріазе, ти, звісно, казав, що твоя наречена красуня, але я не думав, що настільки! Пані Алексо, ви підкорили моє серце! — він жартома схопився за груди, вдаючи, що вражений у саме серце.

 

— Годі дуркувати, Вільяме! — обірвав його Доріаз. — Алексо, знайомся: це принц Вільям Аменд'аль власною персоною. Вільяме, це моя наречена Алекса Браун.

 

Принц підійшов ближче, взяв мою руку і ніжно поцілував пальці.

— Я неймовірно щасливий нарешті познайомитися, — він усміхнувся мені такою сяючою усмішкою, що я мимоволі розслабилася. Неочікувано було побачити настільки простого хлопця замість пихатого сноба. Вечір обіцяє бути незабутнім.

 

— Мені теж приємно, Ваша Високосте! — відповіла я.

 

– Ой, ні! Давайте без цього “Ваша Високосте”, будь ласка. Просто Вільям — принаймні поки ми не в королівському палаці, — він кумедно скривився. — Тим паче, я зараз створю над нами купол тиші, щоб зайві вуха нічого не почули.

 

Він клацнув пальцями, і з них вилетіли вогняні іскри. Вони злетіли вгору, розлітаючись у різні боки, наче крихітний феєрверк, огортаючи нас і завмираючи прозорим куполом.

Я дивилася на це диво з відкритим ротом. Жодні фокуси в моєму світі й поруч не стояли.

 

— Повихвалявся, підлабузнику? Давайте вже сідати, їжа холоне, — буркнув Доріаз, на що Вільям лише пирснув від сміху.

 

— Ревнивець, страх який, — шепнув принц мені на вухо й весело підморгнув. Мені миттєво передався його бешкетний настрій.

 

— Слідкуйте за його руками, щоб не підсипав вам у келих проносного, — так само пошепки відповіла я. Принц голосно зареготав, а Доріаз на це лише закотив очі.

 

— М-м-м, що це так неймовірно пахне? — запитав Вільям, сідаючи за стіл навпроти нас.

 

— Піца, улюблена страва Алекси. Спробуй, мені сподобалося, — запропонував Доріаз.

 

Принц узяв один шматок і відкусив.

— Боги, як смачно! Алексо, ви любите готувати? — запитав він, з апетитом продовжуючи їсти.

 

— Так. Я ще зі школи навчилася готувати сама, бо мати з ранку до пізнього вечора була на роботі, а їсти одну лише кашу з хлібом я не хотіла. Тому вивчала різні рецепти з журналів, розпитувала сусідок… Так і звикла готувати щось цікаве не лише для себе, а й зустрічати маму смачною гарячою вечерею, — розповіла я їм трохи про своє минуле.

 

— Доріазе, тобі неймовірно пощастило з нареченою, я тобі заздрю! — вигукнув Вільям, витираючи пальці серветкою. — Може на цей місяць Алекса переїде до палацу? Моєму кухарю треба дати кілька порад, а то останнім часом готує невдало. І у нас буде більше часу краще познайомитися.

 

Доріаз різко відставив свій келих, і я помітила, як його пальці сильніше стиснули ніжку скла. Його погляд став темнішим.

— Навіть не мрій, Вільяме, — сухо відрізав Доріаз. — Вона нікуди не переїде.

 

— Та жартую я, розслабся! — усміхнувся принц, тягнучись за ще одним шматочком. — Ви ж будете на балу, Алексо?

 

— Напевно… Тільки я зовсім не вмію танцювати, — зізналася я, і мені раптом стало ніяково. Ну не люблю я танці, не знаю чому — просто ніколи не лежала до них душа.

 

— Маєш на прикметі якогось гарного вчителя? — запитав Доріаз у Вільяма. — У мене зараз забагато роботи, тому сам займатися цим не зможу.

 

— Навіщо вам вчитель? Я сам можу ним стати! Залюбки навчу Алексу танцювати, — задоволено вигукнув принц, і його очі знову заблищали бешкетним вогнем.

 

— Вашій Високості більше немає чим зайнятися? — Доріаз вигнув брову, дивлячись на друга з підозрою. — Жодних державних обов'язків?

 

— Скажу батькові, що налагоджую дипломатичні стосунки з представницею іншого світу. Буду, так би мовити, переймати досвід іншого народу, — миттєво знайшовся принц. — Нові реформи самі себе не напишуть.

 

— Ти це серйозно? — приголомшено перепитав Доріаз.

 

— Цілком. Мені буде приємно на деякий час стати вчителем для прекрасної пані. Ви згодні, Алексо? — запитав він мене, і я заклякла.

 

Справжній принц навчатиме мене танців? Дейзі просто вмерла б від заздрощів! Буде про що розповісти… колись.

— Мені приємно це чути, але ви впевнені, що це варте вашого часу? — ніяково запитала я.

 

— Кілька годин на день для вас обов'язково знайдеться. Але за умови: ви щоразу пригощатимете мене якоюсь стравою зі свого світу. Домовилися? — запропонував принц.

 

— Так, я згодна, — усміхнулася я.

 

— От і добре! Відзавтра й почнемо. У мене є вільні години з дев'ятої ранку до одинадцяти, підходить? — уже серйозніше запитав він.

 

— Так, звісно! Чекатиму на вас, — я усміхнулася йому ще ширше.

 

Сподіваюся, він хороший учитель, бо зовсім не хочеться відтоптати Доріазу ноги на балу. Я поглянула на свого “нареченого” — він був темніший за грозову хмару. Невже справді ревнує? І хто з них двох тепер “дурник”?

 

Решта вечора минула весело. Ми багато жартували — навіть Доріаза зрештою “попустило”. По черзі розповідали смішні історії з дитинства та юності. Було легко й спокійно, ніби в колі найближчих друзів, яких мені так не вистачало з моменту появи в цьому світі.

 

Вільям пішов уже близько опівночі. У мене голова гула, а обличчя боліло від постійного сміху.

Доріаз провів мене до дверей кімнати.

— Ти точно впевнена, що хочеш бачити в ролі вчителя танців саме Вільяма? Я можу завтра підшукати кращий варіант, — запитав він, уважно заглядаючи мені в очі.

 

— Не маю нічого проти принца, нехай вчить. Буде що подружкам розповісти — вони ж усі мріють про принців, — пожартувала я.

 

— Ти також мріяла про принца? — якось похмуро запитав він.

 

— Ні, я з дитинства мріяла стати дружиною конюха, бо мені дуже подобалися конячки, — пирснувши від сміху, відказала я. Доріаз теж тихо розсміявся.

 

— Якщо тобі буде не до вподоби його поведінка — одразу кажи мені. Вільям іноді буває нестерпним, — попередив він.

 

— Хто б казав! Нестерпнішого за тебе я ще нікого не зустрічала. Хоча ні, зачекай... одразу після тебе йде Ангус, — я почала реготати, побачивши його шоковане обличчя.

 

— Ти поставила мене в один ряд із цим диваком? Я в твоїх очах такий самий? — здивовано вигукнув він.

 

— Ви нестерпні кожен по-своєму, але диваки ви обоє! Тільки палке бажання повернутися додому вберегло мене від подвійного вбивства, — сміючись, відповіла я.

 

— Чим же я такий нестерпний? — запитав Доріаз, нахиляючись ще ближче.

 

— Ну, хоча б цим. Твоїм “роздвоєнням особистості”. То ти гарчиш, мов скажений, аж убити хочеться, то муркочеш так, що тягне почухати тебе за вушком, — усміхнулася я.

 

— А зараз що ти хочеш зі мною зробити? — запитав він спокусливим тоном.

 

Ми кілька миттєвостей дивилися одне одному в очі, не кліпаючи. У голові з’явилася відчайдушна ідея, як відігнати думку про поцілунок, що вже майже висіла в повітрі. Я повільно наблизила обличчя до нього. Доріаз опустив погляд на мої губи, завмерши в очікуванні...

 

Та раптом я несильно вкусила його за кінчик носа! Поки він приходив до тями, я швидко відчинила двері, влетіла у свою кімнату й клацнула замком.

— На добраніч, Різ! — вигукнула я, сповзаючи по дверях від нестримного сміху.

 

— Ти мені ледь носа не відкусила! Відчини, я провчу тебе! — почав він стукати у двері.

 

— Ага, зараз, уже біжу — аж волосся назад! — гукнула я у відповідь. — Йди спати. Тобі завтра важко працювати, а мені з принцом танцювати. Треба мати гарний вигляд, без синців під очима.

 

Я вирішила ще трохи його подражнити, щоб перевірити, чи справді він ревнує.

— То він тобі сподобався? Ти не забула, що ти — моя наречена? — він знову почав гарчати. Те, про що я й казала.

 

— Таке важко забути. Мені моя рука ще потрібна цілою, а не обвугленою… щоб було чим чухати тебе за вушком, коли гарчати перестанеш, — відповіла я.

 

— То почухай, я більше не гарчу, — уже веселим тоном сказав він.

 

— Обійдешся сьогодні! На добраніч, котику! — бешкетно промовила я.

 

На кілька миттєвостей запала тиша.

— На добраніч, мишко, — ніжно прошепотів він за дверима.

 

У мене мурашки побігли по шкірі від цього звернення і того, як саме він це сказав. Промуркотів, не інакше.

Я швидко зняла сукню й одразу завалилася в ліжко. Ще один день минув, наближаючи мене до повернення додому…