Раді Вас бачити!

Алекса

 

Ранок почався не з кави, а з гучного гуркоту коліс об бруківку та не менш гучних команд Коліна біля входу. Я щойно встигла вмитися і накинути просту домашню сукню, як у мої двері влетіла Лерія. Її очі світилися так, ніби вона щойно побачила всіх богів одночасно.

 

— Вони приїхали! Алексо, від мадам Розетти привезли стільки коробок, що Колін уже починає лаятися, бо вони заставили весь хол!

 

Я підскочила на місці. Втома від учорашнього вечора миттєво зникла, поступившись місцем азарту. Мої перші вироби! Мої ескізи, втілені в тканині цього світу!

 

— Швидше, Леріє, допоможи мені! — я кинулася до дзеркала, на ходу намагаючись приборкати волосся. — Ми маємо все перевірити до приїзду принца.

 

Однак мої плани на спокійну примірку зруйнував знайомий баритон, що долинав із першого поверху, коли я спускалася.

— Я, мабуть не вчасно? — Вільям уже був тут.

 

Я визирнула за стіни й побачила епічну картину: посеред холу стояли ошелешений Доріаз, а поруч Вільям, який із цікавістю заглядав у відкриту скриню, звідки виглядало мереживо того самого “секретного” виробу, який я замовила.

 

— О, а це що за дивна конструкція? — принц двома пальцями підняв за бретельку мій новий бюстгальтер. — Різе, ти почав колекціонувати магічні пастки для птахів?

 

Я відчула, як мої щоки спалахнули яскравіше за сукню, в якій була вчора.

— Поклади це на місце, Вільяме! — гаркнув Доріаз, намагаючись вихопити річ, але принц спритно ухилився.

 

— Ні, справді, що це таке? — принц продовжував крутити мою білизну в усі боки.

 

— Це моя нова спідня білизна, Ваша Високосте! Мадам Розетта виготовила її за моїми ескізами, — я вийшла зі свого схову й попрямувала до великої купи коробок та чоловіків, що стояли поруч.

 

Тепер настала їхня черга червоніти. Я не втримала сміху, побачивши цю картину: двоє наймогутніших чоловіків королівства зніяковіло переглянулися, наче школярі, яких упіймали на гарячому.

 

— Вибачте, Алексо! — пробурмотів принц і швидко поклав “пастку для птахів” туди, де взяв.

 

— Коліне! Нехай віднесуть усе це негайно до кімнати Алекси, щоб ніхто більше не витріщався на білизну моєї нареченої! — з докором кинув він, зиркнувши на принца.

 

— Не дивися на мене так! Звідки я мав знати, що це? — знизав плечима Вільям і додав: — Йди вже на роботу, не псуй настрій своєю ревнивою пикою.

 

— Годі вам! — я спробувала втихомирити цих "дітей". — Ваша Високосте, не будемо гаяти ваш час. Перейдемо одразу до уроку, поки наш кухар готує панкейки за моїм рецептом.

 

Доріаз спохмурнів ще дужче. Я підійшла до нього впритул і з широкою усмішкою прошепотіла:

— Побачимося ввечері, любий! — і швидко поцілувала його в щоку.

 

— Я теж хочу спробувати ці… панкейки, — ображено пробурмотів він.

 

— Будеш хорошим хлопчиком — приготую їх тобі сама, — я грайливо клацнула пальцем по кінчику його носа, нагадуючи про вчорашній “кусь”.

 

— О-о-о, які ви милі! Наче подружня пара в медовий місяць! — зареготав принц.

 

Доріаз обдарував його таким поглядом, від якого в будь-кого іншого серце б пішло в п’яти, але Вільяма це лише розважило.

— Після уроків я заскочу до тебе на роботу, поділюся враженнями від цієї, я певен, божественної страви, — продовжував дражнити його принц.

 

— Я пішов, — буркнув Доріаз, проте поцілувати мене в щоку не забув. Гру в закоханих перед слугами ніхто не скасовував.

 

Коли двері за Доріазом зачинилися, Колін провів нас із Вільямом до великої зали, призначеної для свят із великою кількістю гостей. Тут було світло й просторо, а паркет виблискував, наче дзеркало.

 

Принц, не гаючи часу, почав показувати мені рухи танцю, схожого на наш вальс. Він виявився чудовим учителем: пояснював усе спокійно й чітко. На свій подив, я навіть жодного разу не наступила йому на ноги.

Півтори години принц катував мене цими танцями. Тіло гуло від незвичних рухів. Я вмовила його на сьогодні зупинитися і запросила на обід. Він недовго протестував, тож ми вирушили куштувати панкейки з різними солодкими соусами, які приготував Маркус за моїми інструкціями.

 

— Це неймовірно смачно! Алексо, навіщо ти підписувала той клятий договір? Залишилася б із нами, я зробив би тебе своїм радником чи помічником. Жила б у королівському палаці, мов принцеса. Шкода, що першим тебе зустрів Доріаз. Цей бовдур усе тільки ускладнив, — буркотів Вільям, коли ми сіли за стіл. На “ти” ми вирішили перейти ще під час уроку.

 

— Якби не моя “подорож” до нього, ти б про мене й не дізнався. Жила б собі в селі, кукурудзу збирала, — усміхнулася я, з’ївши перший млинець із медом. У Маркуса чудово вийшло їх приготувати.

 

— О так, мені Доріаз розповів про вашу подорож, — задоволено промовив він. — Як ти його терпіла? У мене руки чесалися лише від самої розповіді!

 

— Лаяла його в думках і представляла, як душу цього нестерпного самозакоханого павича, — засміялася я, згадуючи наші перші дні в дорозі.

 

— Павич? — принц зареготав на всю вітальню. — А що, йому пасує! Візьму це прізвисько собі в скарбничку.

 

— Ще були “індик” та “містер буркотун”. Користуйся, мені не шкода, — усміхнулася я. 

— Хоча зараз він уже не схожий на того, хто був зі мною в одному диліжансі. Ніби дві різні людини. Який із них справжній — досі не впевнена.

 

— Він — багатогранна особистість. Правда десь посередині. Хочеш, по великому секрету скажу, як він тебе подумки називав? — нахилившись до мене, прошепотів він.

Хоча нас і так ніхто не чув — перед обідом принц знову накрив нас куполом тиші.

 

— Він мені також прізвисько вигадав? Кажи яке, я — могила! — я згорала від інтриги, чекаючи на його відповідь.

 

— Мишка. Бо ти завжди чимось шурхотіла в диліжансі, не даючи йому спати, — засміявся принц.

 

— Пф, я й так намагалася навіть не дихати, аби він у мене блискавками з очей не кидав, — відказала я, але на душі чомусь стало тепло. Виходить, яким би злим та невдоволеним він тоді не здавався, все одно називав мене лагідно. Одразу згадалося його вчорашнє побажання на добраніч: він знову назвав мене так само — “мишко”.

 

— У мене ще залишилося кілька хвилин, тож давай краще розкажеш мені щось про свій світ. Годі вже про цього павича розмовляти! — сміючись, попросив Вільям.

 

— Добре, запитуй, — погодилася я.

 

Наступні тридцять хвилин я відповідала на запитання принца. Його здебільшого цікавили закони нашого світу, устрій суспільства та як ми живемо без магічної ієрархії.

Попрощавшись із принцом, я побігла дивитися на свої “пастки для птахів”. Це ж треба таке вигадати!

 

Лерія була в моїй кімнаті — вона якраз діставала речі з коробок і розкладала їх на ліжку.

— Алексо, це щось дивовижне! Мадам Розетта і мені кілька комплектів передала. Один я вже встигла одягти — так зручно, слів немає! — сяяла задоволена дівчина.

 

Я підійшла до ліжка й побачила знайомий мені одяг: маєчки, шорти, короткі нічні шовкові сорочки на бретельках і той самий бюстгальтер, який розглядав принц. Він був повністю мереживний, сліпучо-білого кольору. Вона що, ночами не спала, аби встигнути все це пошити? Захоплююся цією жінкою!

 

Усе перемірявши й розклавши в шафі, я задоволено прилягла трохи відпочити й не помітила, як заснула.

Прокинулася я від якогось шуму, що долинав із вулиці. Хто ж там так горланить, наче його ріжуть?

 

Я підхопилася і визирнула з вікна. Побачене мене приголомшило: на подвір’ї стояв неочікуваний гість — мати Шерон. Цікаво, що вона тут забула? Колін перегородив їй шлях, не дозволяючи пройти крізь ворота.

Я вирішила з’ясувати, що відбувається, тож швидко спустилася й побігла на вулицю.

 

— О, пані Алексо, ви мені якраз потрібні! Мені терміново треба з вами поговорити! Це стосується вашого нареченого! А це створіння не хоче мене впускати! — верещала подруга “свекрухи”.

 

— Коліне, впустіть її, будь ласка, — попросила я охоронця.

 

— Добре, пані, але я буду поруч. Це наказ пана Валейна! — суворо відповів чоловік, відступаючи вбік.

 

Жінка підхопила пишну сукню й швидко рушила до мене. Я жестом запросила її до альтанки, що стояла неподалік. Щойно ми сіли, гостя одразу перейшла до справи.

 

— Пані Алексо! Мені дуже прикро це повідомляти, але йдеться про репутацію моєї доньки! Ваш чоловік зганьбив мою дівчинку прямо у себе в кабінеті! — вона картинно розплакалася, ховаючи обличчя в мереживній хустинці.

 

У мене все всередині похололо, а серце боляче стислося. Як би я не переконувала себе, що я лише фіктивна наречена, стало боляче — по-справжньому. Розуміла, що він дорослий чоловік зі своїми потребами, але сльози несподівано підступили до очей. Вдих-видих, Алексо. Навіть якщо це правда, тебе це не стосується. У договорі про вірність немає жодного слова.

 

— І чого ви хочете від мене? — запитала я, опанувавши себе. Поплакати я зможу пізніше, без свідків.

 

— Розірвання заручин, що ж ще! Тепер він зобов'язаний одружитися з Шерон! — обурилася вона, миттєво забувши про сльози.

 

— Прямо зараз? — я скептично склала руки на грудях. — Мені потрібно вислухати свого нареченого, а вже потім приймати рішення. Звідки мені знати, що ви все це не вигадали?

А й справді, чому вона прибігла саме до мене. Щось тут не збігалося…

 

Доріаз

 

Вперше в житті мені не хотілося йти на роботу й залишати мою мишку з цим гульвісою. Ні, звісно, я довіряю другові, але думка про те, що він торкатиметься її, а вона йому мило усміхатиметься — нестерпно дратує.

 

Особливо це роздратування посилилося після споглядання її нової білизни. Тільки нехай спробує уявити її в цьому! Бо я вже уявив, і тепер мій настрій став ще гіршим. Що це взагалі за вбрання таке? Ця жінка зведе мене з розуму! Вже не знаю, чого від неї очікувати наступної хвилини. 

 

Вчора зненацька вкусила за ніс, коли я вже налаштувався на солодкий поцілунок, назвала “котиком” і пообіцяла почухати за вушком... Сьогодні — знову грайливо обіцяє особисто для мене приготувати млинці, клацнувши по тому ж нещасному носу.

 

Я розумію, що це лише гра на публіку, але триматися від неї подалі й не давати почуттям проростати глибше стає все складніше. Ще трохи — і я не зможу її відпустити. Швидше згорю від магічного відкату за порушення договору, ніж відправлю її назад назавжди.

 

По дорозі на роботу вирішив заїхати до ювеліра, хочу замовити обручку для Алекси. Хоч заручини фіктивні, але обручка повинна бути справжня. Провів там більше години, бо не міг визначитися яку саме хочу їй подарувати, зрештою вибрав найкраще для неї. Це була не просто каблучка, а захист від впливу чужої магії та щось на кшталт ментального маячка. Я завжди буду знати де вона. Сподіваюся, їй сподобається. В комплект замовив схожі сережки, але вони вже були звичайні, не магічні прикраси. Може заслужу на млинці?

 

Зайшовши до приймальні, було незвично не бачити на робочому місці Марісу. Її стіл був завалений листами та документами, які терпляче чекали, поки їх нарешті переглянуть.

 

Настрій зник остаточно, а коли я відчинив двері свого кабінету, мені захотілося вбивати з особливою жорстокістю.

На моєму робочому столі сиділа повністю оголена Шерон, невинно кліпаючи очима.

 

— Що ти тут робиш, ненормальна? — прогарчав я.

 

Вона анітрохи не злякалася, лише мовчки вмостилася ще спокусливіше. Я підійшов ближче, грубо схопив її за руку й стягнув зі столу. У цю саму мить біля дверей пролунав жіночий вереск. Я різко розвернувся: на порозі стояла мати Шерон у супроводі кількох поважних дам. Якого дідька?!

 

— Що ви зробили з моєю дівчинкою?! Розпусник! Ви зганьбили честь моєї бідної дитини! Тепер ви зобов'язані з нею одружитися! Негайно! — верещала жінка на весь голос, поки її “група підтримки” ахала від удаваного шоку.

 

– Що ви верзете?! Я нічого з нею не робив! Яке ще одруження? У мене вже є наречена! Це якийсь дурний жарт? — кричав я на них, відчуваючи, як закипає кров.

 

— Як це “не робили”? Вона у вашому кабінеті абсолютно гола! Я бачила, як ви її мацали! Це всі бачили, так, дівчата? — жінки одночасно закивали своїми пустими головами.

 

— Якщо я, за вашими словами, щось із нею “робив”, то чому я повністю одягнений? — я склав руки на грудях, намагаючись повернути собі бодай краплю холоднокровності.

 

— Це не має жодного значення! Вона оголена перед вами, а це вже ганьба і розпуста! Я все розповім чоловікові та королю! — вигукнула вона й вилетіла з кабінету, наче ошпарена.

 

Шерон одразу ж кинулася мені на шию. Схлипуючи, вона притискалася до мене всім тілом:

— Доріазе! Любий! Не вчиняй так зі мною! Я кохаю тебе з тринадцяти років, відтоді, як вперше побачила на площі під час свята Сонця. Усі ці роки я мріяла лише про тебе! Будь моїм, благаю! Я краща за твою наречену. Я народжу тобі магічно сильних дітей, у яких буде величне майбутнє! А що тобі дасть шлюб із цією бездарною людиною?

Це була остання крапля мого безмежного терпіння. Я міцно схопив її за шию, піднявши над підлогою. Очі засліпила шалена лють.

 

— Ще бодай одне погане слово скажеш про мою наречену — і твоя голова розвернеться в інший бік! Ти мене зрозуміла? — прогарчав я їй в обличчя.

 

Жінки, що скупчилися біля входу, заверещали й кинулися її рятувати, відчайдушно дряпаючи нігтями мої руки.

 

— Що тут відбувається? Доріазе, наказую негайно все пояснити! — пролунав владний голос короля.

 

Я розтиснув пальці, і Шерон, хапаючи ротом повітря, сповзла на підлогу. Її одразу підхопили спільниці й накинули на плечі чийсь плащ.

 

— Ваша Величносте! Я й сам не розумію, що ці жінки тут влаштували! — я намагався опанувати голос, хоча дихання все ще збивалося від гніву. — Я зайшов до кабінету й побачив цю дівчину на своєму столі — у чому мати народила. Коли ж спробував її вигнати, прибігли ці дами разом із її матір’ю й почали звинувачувати мене в тому, чого я не робив!

 

Король похмуро зсунув брови, переводячи погляд із мене на заплакану Шерон.

— Неправда, він бреше, Ваша Величносте! — ридала ця брехуха, падаючи на коліна. — Він сам мене сюди затяг! Обіцяв покинути свою наречену й одружитися зі мною! Я йому повірила, бо кохаю вже давно! Він скористався моїми почуттями й зганьбив мене! Що мені тепер робити?

За цією актрисою театр плаче! Такий талант даремно пропадає.

 

— Доріазе! Ти можеш довести свою непричетність до цього божевілля? — грізно запитав король, дивлячись на мене спідлоба.

 

— Так, Ваша Величносте! У мене на столі якраз лежить артефакт, що записує голоси. Його вчора принесли мені на розгляд, але я не встиг повернути його артефактору на доопрацювання. Він мав зафіксувати все, що тут відбувалося, — я подумки пообіцяв виписати премію артефактору, який це створив.

 

Цей пристрій розробили спеціально для мене: щоб зручніше було записувати інформацію в іншому світі, не тягаючи за собою стоси паперу. Як же вчасно я про нього згадав!

 

Я глянув на Шерон і помітив, як з її обличчя миттєво зійшла фарба, а руки затремтіли. Злякалася, брехухо?

— Як його прослухати? — зацікавлено запитав король.

 

— Потрібно покликати артефактора з новим зарядженим зчитувачем. Той, що в мене, повністю розрядився. Магічний камінець, на який фіксуються голоси, слід установити у зчитувач, і тоді ми почуємо запис, — пояснив я присутнім, демонструючи пристрій.

 

— Покличте артефактора з цим зчитувачем! Негайно! — наказав король одному з гвардійців охорони. Потім він суворо зиркнув на жінок, що схлипували осторонь: — Доки ми не прослухаємо запис, цей кабінет ніхто не покине!

 

Король рішуче пройшов всередину й сів на диван, схрестивши руки на грудях. Чекання почалося.

— Доріазе! Налий мені чогось міцного! — попросив король утомленим голосом.

 

Я мовчки кивнув, підійшов до шафи й налив йому найкращого віскі, що в мене був. Собі наливати не став — мені потрібна була твереза голова.

 

Через десять хвилин повернувся охоронець із переляканим артефактором.

— Вітаю, Ваша Величносте! Викликали? — запитав той тремтячим голосом, стискаючи в руках шкіряну сумку.

 

— Так. Як тебе звати? — спокійно запитав король, зробивши ковток із келиха.

 

— Ронан Кермід, Ваша Величносте! — представився майстер.

 

— Це ти створив пристрій для запису розмов? — сухо уточнив монарх.

 

— Так, я... Щось трапилося? — він затремтів ще дужче, оглядаючи розгром у моєму кабінеті та заридану Шерон, яка все ще сиділа на підлозі, загорнута в плащ.

 

— Ні. Навпаки. Якщо твій пристрій зараз розкриє обман, я зроблю тебе головним артефактором. Вмикай свій камінець, — сказав король, ледь усміхнувшись краєм губ.

 

— Добре, зараз усе зроблю, — уже впевненіше відповів Ронан.

 

Він підійшов до мене, обережно взяв камінь і вставив його в невелику дерев’яну коробку. За мить на всю кімнату залунали жіночі голоси:

“— Мамо, ти впевнена, що це спрацює? Може, щось краще вигадаємо?

— Усе вийде! Вона сказала, що багато хто так робить, і в тебе вийде! Тільки не поводься як черниця! Чоловіки люблять розпусних і спокусливих жінок. Якщо хочеш за нього заміж — викладися максимально! Мої подруги будуть свідками. Я візьму на себе ту дурну дівку! Ось побачиш — уже наступної неділі підеш під вінець! Роздягайся швидше, він може прийти будь-якої миті!

— Добре, сподіваюся, що ви не помиляєтесь!”

 

У кабінеті запала мертва тиша, яку порушувало лише важке дихання Шерон.

Через мить вона почала голосно ревіти, а жінки впали на коліна перед королем, благаючи не карати їх. У моєму маленькому кабінеті зчинився справжній хаос.

 

Записувач звуку знову ожив:

“ — Що ти тут робиш, ненормальна? 

— Що ви зробили з моєю дівчинкою?! Розпусник! Ви зганьбили честь моєї бідної дитини! Тепер ви зобов'язані з нею одружитися! Негайно!”

 

— Вимкни його, Ронане, я вже все зрозумів! — суворо промовив король, підводячись із дивана. — Шерон! Встань і розкажи: навіщо ти це зробила?

Король стояв над нею, наче розгніване божество. У кабінеті вмить стало так тихо, що було чути лише приглушене схлипування дівчини.

 

— Ваша Величносте! Тільки не карайте мене, благаю! Я кохаю його багато років! Мені нещодавно виповнилося вісімнадцять, тож я вирішила здійснити свою мрію та підкорити його серце. Домовилася з пані Ровеною, щоб вона нас познайомила, але Доріаз кудись зник. А коли повернувся — уже був заручений! Зі звичайною людиною!

Вона крізь сльози дивилася на короля, наче той був її останньою надією: — Ваша Величносте, вмовте його не одружуватися з нею! Вона занапастить і його, і дітей, які в них народяться! Вони не принесуть жодної користі королівству! А з моїм високим рівнем магії наші діти будуть сильнішими й допоможуть країні стати ще кращою!

 

— Іноді звичайні люди роблять набагато більше добрих справ, ніж великі маги! — відрізав король. — Ти ще дурне дитя, яке не користується головою, а лише емоціями. Твій батько знав про ваші божевільні плани?

 

— Ні, не знав! Клянуся! Не карайте його, будь ласка! — дівчина знову впала на коліна, сильніше загортаючись у плащ.

 

— Я його перевірю. А вас, милі жіночки, я все ж таки покараю — щоб більше дурня в голову не лізла! Пів року допомагатимете моїм кухарям на кухні! І тільки спробуйте щось туди підкинути — наступне покарання відбуватимете на шахтах! Ви мене зрозуміли? — гаркнув на них король. Потім він перевів погляд на дівчину: — Шерон, ти з матір'ю вирушиш до столичного цілительського корпусу. Допомагатимете цілителям доглядати за хворими!

 

Дівчина заридала ще гучніше — вочевидь, така перспектива здалася їй гіршою за смерть.

— Усім геть звідси! Охороно, проведіть цих панянок до їхніх нових робочих місць і знайдіть Сандру, матір цієї дитини! — грізно наказав король.

 

Усі кинулися виконувати наказ, тож за кілька секунд у кабінеті нарешті стало порожньо й тихо. Я полегшено зітхнув.

— Дякую, Ваша Величносте! — я шанобливо вклонився королю.

 

— За що? Я й так знав, що ти не винен. Хто-хто, а ти б такого не зробив ніколи, — він по-дружньому поплескав мене по плечу. — Як там твоя іншосвітянка?

 

— Готується до балу. Вільям зараз вчить її танцювати, — відповів я з усмішкою.

 

– Так, він казав. “Дипломатичні відносини покращує”, — засміявся монарх. — Тільки нехай спробує нічого не дізнатися!

 

— Я обов'язково з’ясую якнайбільше, обіцяю. Щойно відправлю її додому, одразу підготую повний звіт з усією зібраною інформацією, — серйозно запевнив я його.

 

— Добре, чекатиму! Працюйте, хлопці. Чекаю на звіт і щодо цього камінця-записувача! — кивнув король і вийшов із кабінету.

 

— Ронане, увімкни звук ще раз, із самого початку, — попросив я артефактора. Той кивнув і знову активував пристрій.

“ — Мамо, ти впевнена, що це спрацює? Може, щось краще вигадаємо?

— Усе вийде! Вона сказала, що багато хто так робить, і в тебе вийде!”

— “Вона”? Отже, у цій справі замішаний хтось іще? — я від люті зціпив зуби. — Не здивуюся, якщо це ідея матінки.

 

Йти до неї зараз не було жодного сенсу: вона все заперечуватиме, ще й мене зробить винним. Можливо, покарання її подруг бодай трохи зупинить цей потік дурнуватих ідей.

 

— Ронане, увімкни тепер тільки самий кінець.

« — Мої подруги будуть свідками. Я візьму на себе ту дурну дівку! Усе вийде! Ось побачиш!»

 

Трясця! Ця навіжена побігла до Алекси? Вб'ю зміюку! Треба негайно додому, можливо, я ще встигну її зупинити.

Я вирішив скористатися магією та переміститися порталом. Мій резерв хоч і не відновився повністю, але на стрибок на таку відстань сил мало вистачити.

 

— Ронане, я додому! Скоро повернуся! — кинув я артефактору й закликав свою магію.

 

Простір навколо почав викривлятися, стіни “попливли”, а легкий дим огорнув моє тіло. Як же я скучив за цим відчуттям: сила вирує, наповнюючи кожну клітину, навіть дихати стало легше. Кляте виснаження! Я вже втомився почуватися безпорадним.

 

Кілька митей — і я опинився на власному подвір'ї якраз вчасно, щоб почути, як Сандра нападає на мою мишку:

— Ви ж жінка! Ви маєте зрозуміти! Моя донька зганьблена, її життя зруйноване! Якщо ви не підете, я розповім усім, що ви покриваєте розпусника! — кричала ця стерва так, аж слина летіла.

 

Алекса ж сиділа навпроти зі скептичним виразом обличчя, спокійно склавши руки на грудях.

— Цікаво. І як саме він її зганьбив? Невже не запропонував чаю, поки вона намагалася накинутися на нього в його ж кабінеті? — насмішкувато промовила Алекса.

 

Я не втримався й пирснув від сміху — і мене одразу помітили.

— Пані Сандро, ваша донька вже розважається в цілительському корпусі, допомагаючи нужденним. Король і вам виділив там містечко, — весело сказав я, заходячи до альтанки й сідаючи поруч із Алексою.

 

— Привіт, кохана! — я ніжно поцілував її в губи.

 

Вона стримано усміхнулася у відповідь, але я встиг помітити біль, що на коротку мить промайнув у її очах. Вона все ж повірила цій зміюці, хоч і вирішила не показувати цього?

 

— Що... що ви маєте на увазі? — тремтячим голосом запитала Сандра, встаючи з дивану.

 

— Треба ретельніше планувати провокації, щоб не бути спійманою на гарячому, — я сліпуче усміхнувся, хоча погляд міг би заморозити океан. — Хто вам підказав таку “геніальну” ідею? Не моя матінка часом?

 

— Н-ні... До чого тут ваша матінка? Я нічого не розумію! Що ви зробили з моєю донькою? Де вона? — почала вона верещати, зриваючись на істерику.

 

— Я ж сказав: вона допомагає цілителям і чекає на вас, — сухо відповів я.

 

Жінка стрімко підхопилася з місця й побігла геть за ворота, де на неї чекав екіпаж. Колін зачинив за нею стулки й жестом показав, що залишить нас наодинці. В альтанці нарешті запала тиша, яку порушувало лише моє важке дихання.

 

— Може, поясниш, що насправді трапилося? — запитала Алекса серйозним голосом, уважно дивлячись мені в очі.

 

— Ці дурепи вирішили одружити мене з Шерон. Вони притягли її оголеною в мій кабінет, поки мене не було. Щойно я спробував випхати її звідти, з’явилася Сандра з купою своїх подруг. Вони репетували на весь коридор, ніби я зганьбив їхню дівчинку. На цей галас прийшов король. На щастя, у його присутності мені вдалося довести, що я не маю жодного стосунку до роздягання цієї навіженої, — пояснив я їй ситуацію. — Його Величність покарав тих дам роботою на кухні, а Шерон із матір’ю відправив допомагати в госпіталь.

 

— Нічого собі історія! А чим саме ти довів свою невинність? — здивовано запитала мишка.

 

— Учора мені принесли на розгляд пристрій, здатний записувати звуки. Він мені потрібен, щоб фіксувати все, про що я дізнаюся під час подорожей світами, і не тягати за собою стоси паперу. Я поспішав на вечерю з Вільямом, тому не встиг його повернути. Якби не цей камінець, навіть не знаю, як би я викручувався, — розповів я, пильно дивлячись їй в очі, де біль нарешті змінився полегшенням. — Ти їй повірила?

 

— Лише на мить… Потім я усвідомила весь абсурд ситуації. Та й якби це була правда — мене це не стосується. Ти не зобов'язаний зберігати вірність фіктивній нареченій. Ти дорослий чоловік, явно не монах, тож це природно — мати близькі стосунки з жінками, — якось натягнуто промовила вона, відводячи погляд.

 

Я обережно взяв її обличчя в долоні й повернув до себе, щоб бачити її прекрасні сині озера.

— Попри фіктивність наших стосунків, я ніколи не зраджу тебе! Я не дозволю нікому принизити тебе, навіть самому собі! Ти мені віриш? — запитав я з надією, що вона справді почує мене. Крім неї, я більше нікого не хотів, але зізнатися в цьому поки не наважувався.

 

— Вірю! — широко усміхнулася вона й раптом почала грайливо чухати мене за вушком. — Хороший хлопчик, заслужив!

 

Я спочатку здивовано дивився на неї, а потім голосно розреготався.

— Ти неймовірна дівчина! Ти знаєш це? — заспокоївшись, сказав я, цілуючи її руку, що досі лоскотала мене за вухом.

 

— Звісно, знаю! — засміялася вона.

 

— Знаєш що? Я хочу вперше в житті прогуляти роботу! Підемо гуляти в місто? — бешкетно запитав я.

 

— Прогуляти роботу?! Хто ти такий і що ти зробив із містером Буркотуном? — із награно шокованим обличчям запитала вона.

 

— Його зіпсувала одна бешкетна мишка! — я кумедно поворушив бровами.

Вона заливисто розсміялася, і цей звук розлився теплом по всьому моєму тілу.

 

— Тоді побігли гуляти! Сподіваюся, король не покарає тебе чищенням туалетів, — продовжувала жартувати вона.

 

— Я скажу, що ти мене викрала й погрожувала мені! Щоб він покарав і тебе, відправивши нас чистити туалети разом, — підтримав я її грайливий настрій.

Так, сміючись і тримаючись за руки, ми вийшли за ворота й пішки рушили гуляти містом.