Раді Вас бачити!

Доріаз

 

Прокинувшись на світанку, я не одразу збагнув, що не так, аж поки не розплющив очі й не побачив Алексу, яка мирно спала на моєму плечі. То це мені не наснилося? Вона справді прийшла до мене й усю ніч провела в моїх обіймах? О боги, як мені це витримати?

 

Я скоро з'їду з глузду, постійно стримуючи себе, щоб не накинутися на неї. Я прагну її цілувати, прагну обіймати, я хочу її всю! Хочу, щоб вона належала мені… повністю!

 

Наші вечори за простими розмовами зробили її ще ближчою та ріднішою, наче ми вже багато років одружені. Як мені тепер її відпускати? Ця думка відгукується нестерпним болем у серці. Я вперше в житті не знаю, що робити далі... як тепер жити без неї.

 

Вона ще гарніша, коли спить — така ніжна та беззахисна. Її рожеві губи манили. Я, ледь торкаючись, провів по них пальцем: такі м'які та теплі… Прокляття!

 

Алекса, мабуть, відчула мій дотик і розплющила свої неймовірні сині очі. Її обличчя осяяла ніжна усмішка.

— Привіт, — хрипко промовила вона. — Дякую, що врятував мене від серцевого нападу. Через цю дурну бурю я мало не померла від страху.

 

— Звертайся, — усміхнувся я їй у відповідь.

 

— Ти такий кумедний! — вона засміялася, запускаючи пальці в моє волосся. — Такий кудлатий, наче мій іграшковий песик. У нього так само стирчала шерсть у різні боки.

Від її дотиків моє тіло вкрилося сиротами. Жінко, що ти коїш?!

 

— Знаєш, що роблять песики, коли стають скаженими? — прошепотів я, загрозливо звузивши очі. Вона широко усміхаючись, заперечно похитала головою. — Кусаються!

 

Я з гарчанням накинувся на неї, легенько прикушуючи всюди, куди міг дістати, і лоскочучи ребра. Вона залилася дзвінким сміхом, аж задихаючись від нестачі повітря.

— Все, досить! Досить! Я зараз задихнуся! — кричала вона, впираючись мені в груди долонями.

 

Я зупинився й підвівся на руках. Ми усміхалися, дивлячись одне одному в очі й важко дихаючи.

— Та до сраки все! Йди сюди! — вона раптом вхопила мене за голову, потягнула до себе й впилася в мої губи гарячим, пристрасним поцілунком.

 

Це було неочікувано, але так жадано! Я відповів так само жадібно, немов намагаючись поглинути її цілком.

— Ти така “романтична”, — прошепотів я зі сміхом, на мить відірвавшись від її губ, щоб вдихнути повітря.

 

— Замовкни і не зупиняйся! — видихнула вона мені в губи й знову припала до них поцілунком.

 

— Ти неймовірна! Я тобі вже це казав? — знову відірвався на мить, перевести дихання.

 

— Потім ще скажеш! Продовжуй! — прошепотіла вона. І я з величезним задоволенням виконав її наказ. Тепер точно все — я остаточно пропав!

 

Коли Алекса знову впилася в мої губи, я відповів їй з усією пристрастю, яку так довго душив у собі. Мої руки ковзнули під її коротку шовкову сорочку, відчуваючи обпікаючий жар її гладенької шкіри. Я відчував, як вона здригалася під моїми пальцями, і цей звук — її рване, солодке дихання — зводив мене з розуму.

 

— Ти впевнена? Краще зупинити мене зараз, бо потім не зможу! — відірвався на мить від її солодких губ. 

 

— Впевнена! — відповіла вона згодою. Більше я не стримувався. 

 

Ми позбулися одягу з гарячковим поспіхом, наче він був кліткою, що заважала нам нарешті стати вільними. Коли я притиснув її до себе, шкіра до шкіри, простір навколо, здавалося, загудів від напруги. Я притиснув її руки над головою, переплітаючи свої пальці з її. Я хотів бачити кожну емоцію на її обличчі, кожну зміну в її погляді.

 

Я почав з її вуха, ледь торкаючись губами, від чого вона здригнулася, а потім спустився до чутливої шкіри на шиї, цілував її дедалі палкіше, вимогливіше. Я вдихав її запах — такий солодкий, наче цукерка.

Я відчував, як пульсує жилка на її шиї під моїми губами. Мої поцілунки спускалися нижче, до ключиць, де я дозволив собі легенько прикусити ніжну шкіру, залишаючи ледь помітний слід — тавро, яке б нагадувало їй, чия вона. Алекса вигнулася назустріч, випускаючи тихий, рваний стогін.

 

Я не міг зупинитися. Поки мої губи пестили її груди, змушуючи соски твердіти під язиком, одна моя рука спустилася нижче, туди, де вона вже була вологою та гарячою. Мої пальці впевнено знайшли те саме місце — маленьку перлину її задоволення, приховану в пелюстках плоті.

 

Я почав дражнити її, спочатку ледь торкаючись кінчиком пальця, а потім пришвидшуючи ритм, обертаючи та злегка натискаючи. Алекса різко втягнула повітря, її тіло напружилося, а стегна мимоволі почали рухатися назустріч моїй руці. Кожен мій рух викликав у неї хвилю дрібного тремтіння. Я бачив, як вона закидає голову, як її губи беззвучно шепочуть моє ім’я, і це лише підстьобувало мою власну жагу. Я не просто торкався її — я вивчав її реакції, доводячи до межі, насолоджуючись тим, як вона повністю розчиняється в моїх пестощах.

 

Коли я нарешті увійшов у неї, повільно й глибоко, її хрипкий зойк я вловив пристрасним поцілунком. Я продовжував пестити її пальцями прямо під час поштовхів, створюючи неймовірний тиск, від якого її очі закотилися. Вона вивільнила руки, щоб запустити пальці в моє волосся, притискаючи мене до себе й благаючи не зупинятися.

 

Алекса була несамовитою. Її нігті впивалися в мою спину, а ноги обвилися навколо моїх стегон, притягуючи ще ближче. Кожен мій поштовх супроводжувався вологим звуком і її солодким стогоном. Я бачив у її потемнілих очах своє власне відображення — чоловіка, який готовий спалити цей світ дотла, аби лише цей момент не закінчувався. 

 

Ритм став шаленим. Алекса вигнулася дугою, вигукуючи моє ім'я в екстазі, і за мить я пішов за нею в цю безодню насолоди, віддаючи всього себе до останньої краплі.

У той момент, коли світ для нас вибухнув тисячами зірок, я зрозумів: вона — моя душа. І я скоріше помру, ніж дозволю їй піти.

 

Коли все завершилося, і ми лежали, переплетені руками й ногами, намагаючись відновити подих, я прошепотів їй прямо у волосся:

— Я не зможу тебе відпустити!

 

— Але ти мусиш... договір тебе вб'є, — ледь чутно промовила вона, і в її голосі я відчув гіркоту реальності.

 

— Тоді я повернуся за тобою! — впевнено відповів я.

 

У голові вже визрівав план: я відправлю її додому, щоб врятувати своє життя, але потім відновлюся, зберу всю доступну магію і знову прорвуся крізь світи. Начхати, що накопичувачі наповнюватимуться вічність! Без неї мені цей світ не потрібен.

 

— Поговоримо про це пізніше... давай просто насолоджуватися цією миттю. Усе інше зачекає, — тихо сказала вона й ніжно поцілувала мене в ніс.

 

— Добре, моя солодка мишко, — погодився я, востаннє за цей ранок накриваючи її губи своїми.

 

— Знав би ти, як я тебе подумки називала спочатку... — раптом засміялася вона. — Але не скажу! Навіть не питай!

 

— Я тепер спати не зможу! Ну скажи як? Впевнений, це щось не надто приємне, — я змовницьки усміхнувся їй.

 

— Так і є. Як поводився — так і назвала, — широко усміхнулася вона у відповідь. — Але тепер я бачу, що ти зовсім не такий, яким намагався здаватися.

 

— Ти мені сподобалася з першого погляду — ще тоді, коли відчайдушно намагалася виплутатися зі своїх спідниць, — розреготався я, за що миттєво отримав болючий щипок у груди. — Ай, боляче! За що?

 

— За те, що не допоміг! — награно суворим голосом кинула вона.

 

— Я хотів, чесно! Але передумав, бо спостерігати за цим було надто весело, — зізнався я, і тут же був атакований серією нових щипків по всьому тілу. — Досить! Ай! Я тебе зараз справді покусаю!

 

Я перехопив її руки, притискаючи до ліжка, і зазирнув в очі, що світилися щастям.

— Я не хотів впускати тебе у своє серце, але ти все одно туди пробралася. Прогризла шлях своїми гострими зубками... Не дарма я назвав тебе мишкою, — усміхнувся я, відчуваючи ніжність.

 

— Ну, тобі теж пасували прізвиська “павич” та “індик”! — засміялася вона, і я знову почав лоскотати її ребра, заглушаючи її жарти своїми поцілунками.

 

— Пані Алексо, ви де? — почувся голос Лерії з ванної кімнати, безжально перериваючи нашу гру.

 

— Упс! Як мені тепер повернутися до себе непоміченою? — вона миттєво підскочила на ліжку, панічно озираючись.

 

— Навіщо ховатися? Ти моя наречена. Немає нічого дивного в тому, що ти тут, — я спробував її заспокоїти, хоча в душі сам насолоджувався цією ситуацією.

 

— Та якось ніяково… вона ж точно здогадається, чим ми тут займалися! — її щічки спалахнули яскравим рум’янцем.

 

Я не втримався, притягнув її за талію ближче до себе й почав вкривати поцілунками її розчервоніле обличчя:

— А я зовсім не проти зайнятися цим ще раз…

 

— Тобі на роботу! А до мене скоро Вільям прийде! — вона почала завзято вириватися з моїх обіймів. — Три дні до балу залишилося, мені треба тренуватися. Я не хочу осоромити тебе й відтоптати тобі всі ноги!

 

— Ну добре, вмовила! Але пам’ятай: вночі ти знову тільки моя, — я востаннє палко поцілував її та нарешті відпустив.

 

— Пане Валейне! Ваша наречена зникла! — у цей момент пролунав гучний стукіт у мої двері, що супроводжувався переляканим криком Лерії.

 

— Вона у мене! Зараз повернеться до себе! — крикнув я голосніше, щоб перебити паніку служниці.

 

— Я зрозуміла, дякую! — почулося у відповідь, і кроки Лерії стихли — вона пішла.

 

— Як же соромно... — прошепотіла Алекса, кусаючи губу й поспіхом одягаючи свою нову нічну сорочку.

 

— Це за твоїми ескізами? Таке носять у твоєму світі? — запитав я, відверто насолоджуючись видовищем. Сорочка виглядала незвично, але неймовірно спокусливо.

 

— Так, це один із моїх задумів. У мене ще багато новинок є, — солодким голосом відповіла вона й грайливо мені підмигнула.

 

— Хочу побачити все! Мені надзвичайно подобається, — я почав підводитися з ліжка.

Треба збиратися на роботу, хоча бажання йти туди — нульове. Оце так дожився! Зіпсувала мене ця дівчина остаточно!

 

— Я пішла, зустрінемося за сніданком! — вона підбігла, швидко чмокнула мене в щоку й миттю зникла за дверима ванної кімнати.

Я посміхнувся власним думкам і пішов слідом, щоб теж прийняти ванну та нарешті одягнутися. Робота не чекає, навіть якщо серце залишилося в цій спальні.

 

Алекса

 

— Алексо, ти мене налякала! Що ти там робила? — вибігши з ванної кімнати, я ледь не збила Лерію. Вона хитро мружилася. — Хоча… я здогадуюсь!

 

— Мовчи! — усміхаючись, кинула я. — Я приймати ванну, а ти підготуй, будь ласка, сукню. Вільям ще не прийшов?

 

— Ні, але він буде тут із хвилини на хвилину! Поквапся! — усміхнулася вона мені у відповідь і пішла до шафи.

 

Через двадцять хвилин я вже була у вітальні, де на мене чекав Доріаз. Він сяяв мов новорічна ялинка, як завжди в бездоганному чорному костюмі.

 

— А ось і мій сніданок, — підводячись зі стільця, він рушив мені назустріч із грайливою усмішкою.

 

— А раптом я отруйна і мене не можна їсти? — запитала я, підтримуючи його гру.

 

— А це я зараз перевірю, — з цими словами він схопив мене за талію, притягнув до себе й упився в мої губи палким поцілунком. Мої ноги, які й так ледь тримали мене після ранкових “вправ”, зараз зовсім підкосилися, але Різ міцно мене втримав.

 

— Нічого собі! — присвиснув принц.

Доріаз у ту ж мить відскочив від мене, хапаючись за руку та шиплячи від болю.

 

— Що сталося? — я миттю підбігла до Різа, злякано вдивляючись у його обличчя.

 

— Перший пункт договору: “Ніяких пристрасних поцілунків від тебе на людях, лише легкий дотик до губ чи щоки”, – нагадав він мені мою власну умову.

 

Упс… Ну, я ж не знала, що все так закрутиться!

— Вибач, любий! — щиро промовила я.

 

— Ви створені одне для одного, — реготав принц, вмостившись у кріслі. — Обидва майстри створювати собі проблеми. Один договір вигадав, інша — поцілунки заборонила!

 

— Умова звучить так, що він не може мене привселюдно цілувати, — я спідлоба подивилася на принца й хижо усміхнулася. — Але там нічого не сказано про те, що я не можу цього робити.

 

Я підійшла впритул до розгубленого Доріаза, обхопила його обличчя долонями й припала до нього з найпристраснішим поцілунком, на який тільки була здатна. Мітка не спрацювала. Фух! Це було ризиковано — найменше мені хотілося ще дужче “підсмажити” руку коханому чоловікові.

 

— Досить вам! Мене зараз знудить! — скиглив принц. — Я зрозумів, що ви нарешті перестали вдавати з себе крижані брили, але це вже занадто! Жодної поваги до майбутнього короля!

 

Ми з Доріазом розпалилися не на жарт. Його руки блукали по моєму тілу, пропалюючи гарячим дотиком крізь тканину сукні. Я вхопила його за волосся на потилиці, притягуючи ще сильніше до себе. Здається, я трохи захопилася.

 

На щастя, у Доріаза вистачило сил зупинитися. Він відсторонився й усміхнувся, важко дихаючи:

— Ти неймовірна! Я казав?

 

— Казав, але я не проти чути це частіше, — відповіла я, намагаючись відновити подих.

 

— Такі солодкі, аж зуби зводить, — продовжував жартувати принц. — Що ж, вітаю вас із першим сексом.

 

— Замовкніть, Ваша Високосте! — прохрипів Доріаз. — Я на роботу! Мою дівчинку не ображати!

 

— Та йди вже, не можу дивитися на твоє сяйливе обличчя — сліпну! — не вгамовувався Вільям, продовжуючи його дражнити.

 

Доріаз лише пирхнув на його слова й обережно поцілував мене у щоку, щоб знову не спровокувати мітку.

 

— До вечора, кохана! — ніжно промовив він. Тепер ці слова більше не здавалися мені частиною гри — я відчувала в них справжню щирість.

 

— Чекатиму й сумуватиму, коханий! — відповіла я, також цілуючи його у щоку.

 

Проходячи повз принца, Доріаз по-дружньому ляснув його по плечу, сяючи задоволеною усмішкою.

 

— Як кіт, що наївся сметани, — зареготав Вільям.

 

Коли за Доріазом зачинилися двері, принц повернувся до мене, усміхаючись на все обличчя:

— Ти його зламала! Його ж усі боялися! Що мені тепер із ним робити? Там же замість мізків тепер суцільна каша в голові!

 

— Не перебільшуй! Він такий самий, як і був, просто трохи щасливіший, — відповіла я принцу, відчуваючи, як серце наповнюється теплом.

 

— Це ненадовго! Потім мені доведеться витирати йому шмарклі, коли ти підеш, — промовив принц уже серйозніше. — Ви вже вирішили, що робити з договором? Його ж неможливо розірвати! Такого способу ще не вигадали.

 

Мій настрій миттєво зіпсувався. Я не хотіла про це думати. Знала, що повернутися необхідно: магічний договір, мама, яка там місця собі не знаходить, Дейзі, що залишилася зовсім одна... Але розлучатися з Різом було понад моїх сил. Я закохалася по вуха! Вперше в житті! Тепер я не уявляла, як жити далі без нього… без його жартів і палких поцілунків, його ніжних обіймів, його особливого запаху та неймовірних очей, що нагадували зоряне небо.

 

— У нас є ще два тижні, щось придумаємо. Спочатку бал, а все інше — потім. Ходімо танцювати, Ваша Високосте! — я підхопила принца під руку й рішуче потягла до танцювальної зали, намагаючись втекти від власних думок.