Раді Вас бачити!

Доріаз

Повернувшись у свій кабінет, покликав Марісу до себе.

— Вибачте, пане Валейн! Я намагалася затримати Вашу матір, але не змогла, — винувато опустивши голову, сказала жінка.

— Я Вас не звинувачую, заспокойтеся! Я викликав Вас щодо більш делікатної справи. Сідайте, — запросив її присісти на стілець навпроти. — Дівчина, яка сьогодні була — моя наречена! Нікому не кажіть, чому насправді вона до мене приходила. Особливо мати не повинна знати! Алекса приходила до мене, бо хотіла пообідати зі мною.

— Я зрозуміла. Можете довіряти мені, я скажу все, що накажете, — відповіла мені Маріса.

— Добре. Можете взяти чотири дні вихідних. Ви ж хотіли навідати рідних, наскільки я пам'ятаю, — перед моєю відправкою до Зордара вона просила вихідні, а я не дав, зараз саме час їй віддячити.

— Дякую! Так, я вже давно не бачила сестру. У мене нещодавно з’явився племінник, хотілося б познайомитися з малечею, — засяяла вона.

— Добре. Сьогодні підготуй все, що термінове, а з іншим ми розберемося після твоєї відпустки, — сказав їй, взявши до рук листи, які Алекса залишила у мене. Маріса один з них дістала з відра.

— Так, зараз усе зроблю. Ще раз дякую! — сказала вона та побігла до свого стола.

Я ще раз перечитав листи і зім’яв їх.

У цей момент до кабінету увірвався принц, мов вогняний вихор, як завжди без стуку в двері.

— Що тобі зробили ці папірці, друже? — він важко впав на диван, що був неподалік столу, аж ніжки затріщали.

— Мені сьогодні спокою не чекати, — заплющив я очі та зітхнув.

— Що трапилося? Ти не знайшов фіктивну наречену для свята матері? — запитав Вільям.

— Знайшов… Я не хочу тобі говорити, бо зараз будеш знову реготати, як божевільний, — я встав та пішов до шафи, де у мене стояла пляшка віскі. Налив собі та принцу.

— Розповідай давай! Обіцяю сильно не реготати, — підняв він долоні вгору.

— Сьогодні до мене прийшла Алекса, — він мовчки округлив очі, очікуючи продовження. 

— Доля справді може закрутити події не на жарт. Виявляється, вона їхала всі ці дні зі мною… до мене! — почав розповідати йому.

— Це як? — шоковано запитав він.

— А ось так! Почитай, — кинув у нього зім’яті листи, які принц одразу спіймав.

Кілька хвилин він уважно читав, потім підняв на мене майже божевільний погляд.

— Вона іншосвітянка? Нічого собі! Бідна дівчина... Одні бовдури їй на шляху трапляються! Один її притягнув до цього світу, інший морочив голову два тижні… — скрушно похитав він головою.

— Ти погодився її повернути? Чи все ж таки здався та прийняв свої почуття і не відпустиш тепер? — усміхнувся він, одним ковтком випиваючи вміст келиха.

— Які почуття? Не перебільшуй! І так, я погодився повернути, але з однією умовою… — почав говорити, та він мене перебив, підскочивши з дивану.

— Наречена! Ти сказав, що знайшов наречену! Ти що, ідіот? Ти запропонував дівчині, яка тобі не байдужа, яка потрапила в біду та прийшла до тебе по допомогу — стати твоєю фіктивною нареченою? Тебе дійсно десь поплавило! — сердито вимовив Вільям.

— Не нервуй так! Вона погодилась тридцять днів бути моєю нареченою в обмін на повернення додому. Навіть магічний договір підписали, — я також випив увесь келих та налив ще.

— Я ж казав, у закоханих мозок не функціонує в нормальному режимі. Ти впевнений, що через місяць зможеш її відпустити? А тобі доведеться, бо договір не можна порушувати! Чим ти думав? — втомлено зітхнувши запитав Вільям.

— Я не збираюся його порушувати! Мені вистачить місяця, щоб позбавитись цієї тяги до неї! Ось тобі історія: у мене в дитинстві був кіт, який дуже любив сам процес ловлі мишей, але він їх не їв. Як тільки упіймав, одразу інтерес до неї згасав та йшов у своїх котячих справах, а жива, щаслива миша поверталася додому. У мене така сама ситуація. Місяць вона зі мною поживе, пограємо в закоханих для матері та відпущу свою мишку до її нірки! — розповів йому, випивши другий келих віскі.

— Ти сам у це віриш? Що будеш робити, якщо дівчина закохається? Закинеш до її світу з розбитим серцем? — сухо запитав він.

— Вона не закохається… — кинув йому, втомлено закривши очі.

— Бо будеш поводитися, як козел, відлякуючи від себе мерзотною поведінкою? — в’їдливо запитав принц.

— Саме так! У мене це іноді добре виходить, — сумно усміхнувся йому. Іншого вибору немає, я не можу допустити, щоб вона закохалася у мене. Я не хочу її страждань.

— Ти справжній бовдур! Через місяць я підготую для тебе тисячу хустинок, щоб витирати твої сльози, коли ти її “без почуттів” відправиш назавжди додому, — саркастично відповів він.

— Ти закінчив? Мені ще до твого батька, треба доповісти про дівчину, потім потрібно встигнути на вечерю додому, — почав підійматися з крісла.

— Я тільки почав! Коли ти мене познайомиш з нею? — принц також підвівся з дивана.

— Післязавтра приходь на вечерю. Тільки веди себе як чемний принц! І про мої почуття ніяких натяків! – попередив його.

— Добре, матусю, я буду чемним хлопчиком! — широко усміхнувся принц. — Пішли, я з тобою до батька!

Через десять хвилин ми вже сиділи в кабінеті короля Аменд'аля. Він уважно вислухав мою розповідь, іноді кидаючи на мене засуджуючий погляд, бо розповів і про фіктивні заручини.

— Ти мене розчаровуєш, Доріаз! Замість допомоги дівчині, ти вирішив її використати, аби мати відчепилася від тебе? Через місяць тобі доведеться вигадувати щось інше! — сердито сказав король.

— Та це тільки привід, щоб побути з нею ближче ще трохи! Він настільки довів дівчину своєю поведінкою, що вона відмовилась добиратися до столиці з ним, отже залишитися з доброї волі вона б не захотіла. Цей ідіот не хоче визнати, що закохався по вуха, тому й вигадує тупі засоби залишити її біля себе, — глузливо промовив принц.

— Я сам розберусь з цим! Цей місяць можна використати на отримання інформації від неї про її світ, щоб я не йшов туди, а накопичену магію за цей час, витратив би на її повернення! — хмурячи брови, відповів я.

— Так, це хороша ідея! Дізнайся якомога більше! Чекаю від тебе звіти! Тепер ідіть звідси! Втомили вже, ведете себе, мов підлітки, а не тридцятирічні чоловіки! — грізно сказав король, махнувши рукою у бік дверей.

Ми одночасно встали з крісел та рушили до дверей, вже виходячи з кабінету, почувся голос короля:

— Чекаю тебе з нареченою на балу через два тижні, познайомиш мене з нею!

— Я зрозумів, Ваша Величність! Дякую за запрошення! — відповів йому та закрив двері.

— У-у, твоя мишка, мабуть, буде “в захваті”! Прикидатися закоханою в кота на очах сотні хижаків — це те ще випробування, — пошепки сказав принц.

— Вона сильна дівчинка, витримає! — сухо відповів йому, хоча самому стало шкода її. Їй це все дико і незнайомо. Вона чужа тут…

— Як знаєш… Післязавтра чекай на вечерю, — поплескавши мене по плечу, сказав принц та пішов.

Я постояв кілька секунд, переводячи дихання від втоми. Який же довгий день. Ще треба заскочити до артефакторів та їхати додому на вечерю, де мене буде чекати Алекса. Таке дивне відчуття… Мені вперше захотілося потрапити додому якомога скоріше.

Алекса

Не знаю, скільки часу я проспала, але з вікна було видно зорі на темному небі. Я проспала вечерю? Та ні, мене розбудив би “наречений”, він же хотів про щось ще поговорити.

Кімнату освітлював лише один магічний світильник, який тьмяно світив біля дверей. Але його було достатньо, щоб бачити всю кімнату. Мені тут дуже подобається, що боюся звикнути до такої розкоші. Потім повертатися до своєї маленької кімнати буде незвично. 

Встала з ліжка та полізла у просторову сумку, щоб розкласти всі свої речі до шафи. Їх було настільки мало, що шафа все одно виглядала порожньою. Мадам Розетта завтра виправить цю ситуацію. Мені сподобалася жінка та її казкові сукні, від яких очі розбігалися, тому і вирішила замовити гардероб у неї.

Закінчивши з цією швидкою справою, вирішила прийняти ванну перед вечерею. Якщо ще не кличуть, отже час у мене ще є.

Взяла свої короткі шорти та майку, в яких прибула сюди, щоб після ванни вдягнути. Не тягти ж до ванної сукню? А голяка ходити ніяково, раптом покоївка зайде без стуку, чи ще гірше — Доріаз.

Все ж таки дивний він чоловік. Ніби в ньому сидять дві особистості, і це дико бісить. Ці раптові спалахи грубості та похмурі погляди, наче я винна у всіх світових гріхах, змінюються на ніжність та турботу. З глузду з'їхати можна після спілкування з ним. У мене є тридцять днів, щоб розібратися, чому він такий. Ще тридцять днів у чужому світі… 

Як би хотілося дізнатися, що з мамою, чи шукає мене, чи не сталося чогось лихого. Клятий старий Дункан, щоб тебе бджоли за дупу покусали так, що аж сісти не зміг.

Настрій зіпсувався моментально. Так, Алексо, вдих-видих, все буде добре! Місяць швидко пролетить. Використаю його з користю. Дізнаюся багато чого про цей світ та з Дейзі напишемо бестселер! Станемо багатими, купимо будинок біля моря та забуду про все це, як поганий сон. З цими думками пішла до ванної кімнати.

Вона була така ж розкішна, як і моя спальня: викладена білим і сірим мармуром, від якого віяло прохолодою. По центру стояла велика овальна ванна, здавалося, вирізана з цільного шматка каменю. Гарна, тільки кранів ніде не побачила. Велике дзеркало над умивальником було обрамлене мерехтливим магічним світлом. На полиці були розставлені флакони з оліями та ароматичними солями.

Мій погляд зачепився за місце, де стіна мала бути гладкою. У глибині кімнати, за декоративною ширмою, яка, здавалося, приховувала лише рушники, були невеликі, добре замасковані двері. Вони були зроблені з того ж темного горіхового дерева, що й дверні одвірки у спальні, і майже зливалися з малюнком мармурової стіни. Цікаво, що там?

Я підійшла до них та натиснула на ручку, двері виявились не замкненими. Просунула голову та побачила ще одну ванну кімнату, майже така сама як і моя, тільки ця відрізнялася кольорами. Тут переважно був коричневий та темно-сірий колір стін та підлоги. Трохи похмуро, але якщо запалити побільше свічок, виглядало б казково, ніби приймаєш ванну у печері. Добре все роздивившись, повернулася до своєї ванної кімнати.

Підійшовши до ванни, я почала шукати, як увімкнути крани. Що за дивина? Відрами сюди воду тягають чи що? Не може такого бути, навіть у Марти були артефакти, які наливали гарячу воду.

Я обнишпорила всю ванну, натискала на все, що хоч якось могло нагадувати кнопку, чи що воно там мало бути — і нічого… Навіть по підлозі повзала. Оце так прийняла ванну, тільки ще більше забруднилася, спітнівши. Йти шукати покоївку соромно… 

Що ж робити? У сусідній ванній подивитись?

Зайшла в сусідню ванну кімнату. Тут також був магічний світильник, який майже не світив, але мені цього було достатньо, щоб одразу знайти артефакти для води. Це були два невеликі камінці, білого та жовтого кольору, які виглядали, наче приклеєні до стінки ванни. Білий відповідає за холодну воду, а жовтий – за гарячу. Ну чудово! Мені бракована ванна дісталася? Треба Доріазу поскаржитись. Не ходити ж мені завжди до чужої ванної.

Натиском пальців увімкнула гарячу воду. Вона якраз така, як я люблю: не кип’яток, звичайно, десь градусів сорок шість, але люблю, щоб аж пара йшла.

Зняла з себе місцеву білизну, закрутила косу на маківці, щоб не намочити, та, стогнучи від насолоди, занурилась у воду по самі вуха.

Треба завтра поговорити з мадам Розеттою. Покажу їй свої шорти та майку, хай спробує пошити мені хоча б схоже, бо ці панталони носити мені не до вподоби, особливо влітку у таких буде жарко під сукнею. 

Завтра перший день літа, і пробуду я тут цілий червень. Сукні також треба замовити з легкої тканини. Ох, Доріаз, доведеться потрясти твій гаманець добряче. Свої монети поки витрачати не буду. Хтозна, що буде через місяць, раптом у нього нічого не вийде і мені доведеться жити у цьому світі, тоді вони стануть у нагоді.

Попарившись ще хвилин сорок, я вирішила вилазити, бо вже їсти хочеться. Не прийдуть за мною, піду сама!