Раді Вас бачити!

Алекса

Не передати словами, що я відчула, коли побачила в кабінеті Різа. Це якась помилка! Може помилилася дверима? Що він тут робить? Тільки-но втекла від нього, і ось…

У мені вирувала купа емоцій: шок, зневіра, злість, відчай. І вони змінювали одна одну протягом усієї нашої розмови. Ніякі благання та співчуття до чужого горя на цього сухаря не діяли! Тільки-но дав надію, що хтось інший зможе мені допомогти, як одразу зруйнував її. Наложницею бути мені не хочеться. Що за дикуни?

Те, що цей впертюх вважає мене гарною, якось дивно на мене вплинуло, немов трохи розтопилася крига, яку я так старанно створювала у своїй душі. Співчувати навіть почала, що настільки складним є виконання його обов'язків. Мені б ще хто поспівчував. Що робити? Назавжди застрягти тут? Аякже мама?

Наступна надія, яку він мені запропонував, була дуже несподіваною та божевільною! Яка ще фіктивна наречена? Невже дійсно так боїться свою матусю, яка мало не б'ється з секретаркою у прийомній?

Хотілося сміятися, допоки він не налетів на мене, мов ураган, піднявши мене зі стільця та впиваючись диким, гарячим поцілунком, від якого підкошувалися ноги. Сміятися різко перехотілося, навпаки, захотілося, щоб це шаленство ніколи не закінчувалося. Мене ще ніколи так не цілували, з такою силою, яка змішувалася з ніжністю та бажанням володіти. 

Не такий вже він сухар виявився. Я відповіла йому, дивуючись самій собі. Напевно тому, що мені сподобалося це відчуття, ніби я єдина, хто йому потрібен у цьому світі, і хай це лише вистава для його матінки, я збережу цей поцілунок глибоко у серці.

Крізь закладені вуха від нестачі кисню, почула чийсь кашель. Десь на краю свідомості згадала, що сюди мала увірватися моя фіктивна майбутня свекруха.

Я відірвалася від припухлих губ цього нестерпного красунчика, який виглядав, мов штормове море: у темних очах спалахували блискавки, важке дихання через рот обдавало мене гарячим повітрям, його серце під моїми долонями стукотіло, мов дощ по воді, шумно та швидко.

Щоб побачити його калейдоскоп емоцій на обличчі, мені достатньо було секунди, бо наступної миті я відскочила від нього, вдаючи ніби мені соромно, що нас застукали за цими непристойностями, поки він не заговорив про роботу над отриманням онуків. Тут мене накрила справжня хвиля сорому та збентеження. Що він меле? І він хоче, щоб його матінка мене прийняла за наречену, а не за розпусницю якусь? Бовдур!

Обернувшись у бік дверей, я побачила дуже вродливу жінку. Тепер ясно, у кого вдався Доріаз. Висока, струнка, з пишними грудьми та прямою поставою. Довге волосся кольору смоли виблискувало у світлі магічних свічок. Хижі очі світло-блакитного кольору виглядали надто виразними на фоні її волосся.

Вони ніби могли бачити тебе наскрізь. Аж мурашки по шкірі побігли. Не можу назвати її привітною, вона більше насторожує, ніби перед тобою дика кішка, здатна вирвати тобі очі одним кігтем. Її довга чорна сукня була підтвердженням цього враження. Дика, хижа пантера. Оце так вляпалася.

Познайомивши нас, жінка простягла мені руку для привітання. Я швидко потиснула її у відповідь, щоб приховати тремтіння. Вона мене дійсно лякала. Хоча я не ляклива зазвичай.

— Дуже приємно познайомитись! Я вважала, що мій хлопчик знову водить мене за ніс, коли повідомив про свою, несподівану для мене, наречену, — почала вона плавно ходити кабінетом. — Вже подумала, що він вирішив привести до мене звичайну дівку з вулиці, яка погодилася зіграти наречену. Але Ви не схожі на неї, та й дивиться він на Вас, як кошеня на молоко. Таке він не зміг би зіграти.

Я коротко засміялася від цього порівняння. Кошеня… Він дійсно так на мене дивиться? Оскара йому треба, навіть два!

— Мамо! — загарчав цей котик на неї. — Чому ти тут? Я ж казав, що сам завітаю до тебе.

— Я тебе й так довго чекала! Не бачила тебе кілька тижнів, і що ти зробив, коли з'явився вдома? Побіг на роботу? — подивилася вона на нього ображено, потім звернулася до мене. — Ох, дитино, він такий відданий королівству трудоголік, що навіть не знаю, коли тільки буде встигати приділяти тобі увагу! Поки буде протирати тут штани, таку красуню, як ти, вкрадуть у нього з-під носа.

— Годі! — тут я аж підскочила від його гарчання, — Якщо ти прийшла, щоб побачити мене, то ти це зробила! Завтра зустрінемося і тоді поспілкуємося.

— Не гарчи на матір! Добре, я все зрозуміла! Вам потрібно побути наодинці. Тоді чекаю вас завтра на святі, не запізнюйтеся! Хочу в подробицях дізнатись історію вашого кохання, — сказала вона, усміхнувшись і по черзі легко обійняла нас.

Легкою ходою вона покинула кабінет. Доріаз важко зітхнув, мов весь тягар світу звалився з його плечей.

Я повернулася до нього з похмурим обличчям, теж склавши руки на грудях, як його мати. Він на мене подивився й закотив очі.

— Як же з вами жінками важко! — потер він перенісся пальцями.

— Куди ти мене втягнув, кошеня? — задиркувато запитала я.

— Не називай мене так! Ми вже на “ти” перейшли? — його похмурий погляд змінився на здивовано-задоволений.

— Закохані, хіба, на “ви” спілкуються? Треба грати правдоподібно, чи не так? — підняла я брови запитально.

— Так. Дякую, що погодилася, — втомлено сказав він.

— “Дякую” на магічний договір не схоже! Ти мене змусив погодитися, не давши іншого вибору! — злісно промовила я.

— А який вибір ти мені дала? Що я отримую від твого повернення, крім виснаження? — також склав він руки, гнівно зиркаючи на мене.

— Отримав би плюс до карми за безкорисливу допомогу іншосвітній дівчині. Ще трохи грошей у мене є, додатково могла б поділитися деякими цікавостями з мого світу. Ти ж за ними бігаєш світами? — ледь усміхнулася йому.

— Дійсно, корисний обмін… був би! Але вже пізно змінювати умови. Залишимо все як є. Обговоримо пункти договору? — запитав він похмуро. Чого це він злиться? Це я повинна злитися!

— Добре. Перший пункт: ніяких пристрасних поцілунків від тебе на людях, лише легкий чмок у губи та щоки, — сказала я, загинаючи один палець. Він хижо посміхнувся, наближаючи до мене своє обличчя.

— Тільки не кажи, що тобі не сподобалося! Ще б трохи, і ти б застогнала, — тихим голосом сказав цей павич.

— Я ходила на курси акторського мистецтва. Все повинно виглядати натурально. Було б дивно, якби ти мене цілував, а я стояла, мов берізка серед поля, — збрехала я з кам’яним обличчям. 

Нічого йому знати, наскільки мені сподобалося. Мої зрадницькі очі самі по собі опустилися до його губ.

Доріаз це помітив і ширше посміхнувся, сяючи переможно.

— Зробимо вигляд, що я тобі повірив. Хочеш, відкрию секрет? — нахилився він до мого вуха та прошепотів, лоскочучи своїм диханням. — Мені також сподобалося…

Мене охопив жар, що пройшов крізь кожну клітину тіла і опустився вниз живота. Я глибоко вдихнула й взяла себе в руки. Не треба вестися на ці безглузді провокації, він це навмисно робить.

— Так ось, пункт другий: я не буду ходити часто на різні прийоми, щоб на мене дивилися, мов на кобилу на ярмарку, — сухо сказала я, даючи зрозуміти, що його збудливий голос на мене не діє. Сподіваюся, курси акторів пройшли не дарма. Дякую, Дейзі, за цей досвід!

— Завтра нам обов'язково треба з’явитися, бо через цей бісів день народження я й пішов на цю аферу. На кожному святі мати знайомить мене з різними дівчатами, кожна з яких, на думку матері, ідеально підходить для мене як дружина. Я втомився їх відшивати! Наявність у мене нареченої на якийсь час заспокоїть активні дії матері мене одружити, — відійшов він від мене та сів у своє крісло. 

Ну я так приблизно і думала. Нічого нового.

— Чому ти не хочеш одружитися по-справжньому? Невже ніяка з тих дівчат не підходить? — мені стало цікаво, тому я теж сіла в крісло навпроти, готуючись слухати історію бабія, який не хоче сковувати себе однією жінкою.

— Бо не хочу, щоб через мене страждала дівчина через самотність! Я пропадаю на роботі цілими днями, іноді навіть тижнями, як це трапилося нещодавно. Вона повинна сидіти вдома та чекати на мене, мов цуценя? — сказав чоловік, відкинувши голову на спинку крісла та закрив очі рукою. 

Ну це дійсно благородно з його боку, несподівано він відкрив мені іншу свою сторону. Може, не такий вже він самозакоханий, а лише маска? Який же ти насправді, красунчику?

— Мати цього розуміти не хоче, так? — запитала я, почавши співчувати йому.

— Не хоче! У неї важкий характер. Навіть батько не витримав та втік до іншого міста, влаштувавшись ректором Академії магії, замість служити при дворі Його Величності. Тепер мені виносять мозок за двох, — сумно засміявся він. — Якщо їй щось захотілося, то це обов'язково повинно здійснитися. Майже всі її подруги з онуками, їй для статусу теж потрібні, бо відрізнятися від інших — це щось дикунське. При цьому неважливо, чи буду щасливий я чи та дівчина, якій не повезе стати моєю дружиною.

Як все складно. Добре, допоможу цьому бідосі з матусею.

— Співчуваю. Це дійсно сумно, коли батьки не слухають своїх дітей. Перед тим як я тут опинилася, я дуже посварилася з мамою. Вона завжди мріяла, щоб я працювала разом з нею швачкою. Вона власниця, скажімо так, промислового ательє, бо поняття “цех” у вас немає, я вже дізналася, — Доріаз зручно вмостився на кріслі, уважно слухаючи. — Я вивчилася на швачку, щоб її порадувати, бо вона завжди важко працювала, батько кинув її заради іншої, не хотілося засмучувати ще більше. Закінчивши вчитися, вона чекала, що я прийду працювати до неї, але я зайнялася іншою справою, яка мені на той момент була дійсно цікава.

— Яка, якщо не секрет? — запитав він, підперши долонею підборіддя.

— Навіть не знаю, як пояснити… Я повинна була використовувати засоби для миття волосся. Потім цей процес і сам результат дії цього засобу зображували на великих картинах, які висіли по місту або в Інтернеті. Що таке Інтернет, поясню потім. У нас це називається — реклама. Хоч щось зрозумів? — щиро усміхнулася йому.

— Так. Дивне у тебе захоплення. Мити голову для картинок. За це ще гроші платять? — знову він почав язвити.

— Уяви собі, і досить немаленькі! Все, годі, давай вже закінчувати цей клятий договір, бо їсти хочеться, — гримнула на нього. Ось так і відкривай йому душу.

— Третій пункт: всі витрати на твоє утримання на мені — сукні, прикраси, взуття, проживання, — він одразу став серйозним.

— Нічого собі, яка щедрість! Згодна! Тільки умова: вони повинні бути з крамниці “Мадам Розетти”, у неї неймовірні сукні, і недорого. Не хвилюйся, розорити тебе не збираюся, — відповіла йому на його здивований погляд.

— Добре, як забажаєш. Четвертий: ти будеш жити в моєму маєтку, — сухо сказав він.

— З чого б це? Я вже заселилася у досить непоганий готель, навіщо мені жити у тебе? — закипіла я.

— Було б дивно, якби наречена королівського мага жила в дешевому готелі на околиці міста. Ніхто не повірить, що ти дійсно моя наречена. У мене триповерховий маєток, місця вистачить для нас обох. Знімати якесь інше житло не має сенсу, — я на це лише фиркнула. Звучить логічно.

— П’ятий: рівно через тридцять днів ти повертаєш мене додому! — він хвилину точно дивився мені в очі, про щось роздумуючи.

— Згоден, — якось нерішуче відповів. Сумнівається, що у нього вийде?

— Шостий пункт: я фіктивна наречена на тридцять днів, бонусом розповім щось корисне з мого світу, — сказала я, сама не вірячи, що дала згоду на цю виставу.

— Ще щось є чи можемо підписувати? — надто по-діловому запитав Доріаз.

— Наче все, — тільки-но відповіла, як він клацнув пальцями й на стіл упав жовтий лист паперу з уже написаними пунктами. Неймовірно! Добре цим магам: що захотів, то й начаклував.

— Підпиши внизу повне ім'я та прізвище, — вказав він мені, де саме писати, і дав перо. 

Треба їм про ручку розповісти, годі вже бідних птахів смикати. Він підписав після мене.

Лист злетів угору, сяючи жовтим світлом і розпався на дрібні блискітки, які плавно осіли на наші зап'ястя, зображаючи сонце.

Я дивилася на це заворожено, не відводячи очей. Потрапити в місце, де казка стає реальністю, це щось. Я навіть описати не можу свої відчуття. Це як дізнатися, що Санта справжній.

— Тепер поїхали їсти та заберемо твої речі з готелю! — чоловік встав, підійшов до мене, простягнувши руку, щоб допомогти підвестися. Джентльмен прокинувся? Справжні дива!

— Фіктивне перше побачення, пане просторовий маг? — усміхнулася йому, поклавши свою долоню в його, підіймаючись.

— Так, моя фіктивна кохана! — так само усміхнувся він мені. Із цими дурними усмішками ми покинули кабінет.