Раді Вас бачити!

Доріаз

Я вже чую божевільний регіт Вільяма, коли я розповім про сьогоднішній день.

У мене є тридцять днів, щоб розібратися в собі та своїх почуттях до Алекси. Є тільки два варіанти: або буде дуже боляче її відпускати, або я нарешті звільнюся від тяги до неї, і ця мана спаде, і житиму, як жив до неї.

Визнаю, почувши про п’ятий пункт, у мені щось всередині запротестувало погоджуватися. Зрештою, я відігнав ці безглузді відчуття.

Стільки емоцій, скільки пережив за цю годину, я не переживав, мабуть, ніколи.

Навіть уявити не можу, що ця колючка буде жити поруч. Наші суперечки, взаємні кепкування, навіть коротка близькість, від якої вона смішно бентежиться, можуть стати щоденною традицією.

Головне, більше її так не цілувати. Не тільки через перший пункт договору, який, до речі, вона озвучила не точно, бо вона вказала, що не можу її пристрасно цілувати при людях. Отже, наодинці у мене руки розв'язані. Чи вона навмисно так сказала, щоб повторити?

Отримавши магічну мітку після підписання договору, вирішив відвезти її на обід, бо негоже морити голодом свою "наречену". Одразу ж і речі перевеземо. Накажу поселити у сусідній кімнаті, щоб частіше перетинатися. Може, чим швидше вона мені набридне, тим швидше позбудуся цього тяжіння до неї.

Взявши королівський екіпаж, ми вирушили спочатку за речами, яких у неї майже немає. Ті сукні, що вона носила, годяться хіба що підлогу мити. Вона тепер має новий статус, і повинна відповідати йому. Як тільки доберемося додому, дам Коліну вказівки щодо розселення дівчини та закупівлю для неї вбрання.

Особливо на завтрашнє свято. Збереться кубло змій, щоб якнайболючіше вкусити ту, хто від них відрізняється, і зроблять це з майже щирою усмішкою. Те, що Алекса не впишеться в їхню зміїну компанію, я певен на всі сто. Вона занадто інша. І це мені в неї, на диво, подобається.

Ще й легенду нашого кохання вигадувати треба! Прокляття!

Забравши речі та оплативши за її проживання в тому сумнівному готелі, я назвав екіпажу адресу "Кришталевої Троянди". Цей заклад був відомий як один із найбільш вишуканих у столиці, куди аристократи часто приводили своїх наречених або дружин.

Ресторан був розташований у невеликому павільйоні, стіни якого були зроблені з тонкого, напівпрозорого рожевого кришталю. На кожному столику стояла жива троянда, над якою магічно висів маленький кришталевий купол. Стеля була прикрашена зачарованими ліанами, що світилися м'яким, теплим світлом, і створювали атмосферу усамітненого саду. Музика була ледь чутна, мелодійна, схожа на дзвін срібних дзвоників.

Ми сіли за столик, який був у самому кутку, щоб спокійно поговорити, не турбуючись, що хтось почує нашу розмову.

До нас одразу прибіг офіціант, молодий хлопець у повністю білій уніформі.

— Вітаю! Дякую, що обрали наш заклад! Що бажаєте замовити? — офіційним тоном запитав він.

— Щось м’ясне, салат і Ваше фірмове вино, — сказав я йому, потім перевів погляд на Алексу, яка сиділа, відчуваючи себе не у своїй тарілці. — Замовляй все, що хочеш.

— Мені те саме, що й у тебе, — тихо відповіла вона. Офіціант кивнув на знак підтвердження, що почув її.

— Ще додайте шоколадних тістечок для леді, — сказав офіціанту. Я пам’ятаю, як мишка завжди їла в тавернах щось шоколадне.

— Дякую за замовлення! Скоро все буде готове, — відповів офіціант та швидко зник.

— То… що будемо розповідати твоїй матері про нас? — невпевнено промовила Алекса.

— Трохи переінакшимо правду. Ти надто відрізняєшся від жителів нашого королівства, багато чого не знаєш про його історію, устрій, закони. У тебе тут нікого немає, до того ж, розповідати про твоє іншосвітнє походження не можна нікому.

Отже, зробимо тебе підданою королівства Зордар. Подруги матері не покидають нашого королівства, тож проковтнуть цю інформацію. Саме звідти я вирушав додому, але перед від'їздом зустрів тебе. Ми зіштовхнулися біля диліжансів: я прямував у свій, а ти, після завершення навчання у пансіонаті для дівчат, прямувала до дядька, який став твоїм опікуном. Батьків у тебе не стало, це ж частково правда, просто не кажи, що вони померли. Можеш ухилятися від питань, на які ти не хочеш відповідати або не знатимеш, як саме відповісти. Я буду завжди поруч, тому буду допомагати. Нам лише години дві там пробути — і все, – вона уважно слухала мене, не перебиваючи.

— Ми зіштовхнулися і що далі? Іскри з очей, кохання з першого погляду? Твоя мати в це повірить? — запитала вона, скептично піднявши брови.

— Ні, скажемо, що мені стало погано, ти допомогла дістатися до диліжансу. Ми розговорилися, і я дізнався, що ти у пошуках роботи. Тоді мені прийшла ідея найняти тебе доглядальницею на час подорожі, обіцяючи повернути назад. Але в дорозі ми закохалися один в одного після всього пережитого. Розповідь про моє врятоване життя від пострілу, про ніч біля річки, прикрасить нашу брехню. Я сам усе розповім, від тебе ж очікую побільше закоханого погляду на мене, побільше дотиків до мого тіла, — це я вже перебільшую, бо мені цього просто хочеться, незалежно від правдоподібності наших почуттів для інших.

— Не погано, але залишається кілька питань. Ми знайомі всього два тижні і вже заручилися? Чому я одразу не поїхала жити в твій маєток, а заселилася в готель на околиці міста? Та й твоя секретарка знає, що я приходила до тебе не як наречена, — і знову цей скептичний погляд з ледь вловимою усмішкою.

— Маріса надійна людина, я їй про все повідомлю. Про такі швидкі заручини теж не проблема — кохання шалене нас накрило, не можемо один без одного прожити ні хвилини. Головне — погляд, усмішки та дотики — ну, для правдоподібності. Щодо готелю теж не проблема: не хотів тебе нікому показувати, бо планував зробити матері сюрприз на день народження. Всі знають, як вона мріє мене одружити не один рік. На околицях нікого знайомого немає, тому менше шансів побачити нас разом. Все, питань немає? — усміхнувся їй. У цей момент принесли їжу, тому вона не відповіла.

Як тільки всі тарілки були розкладені й офіціант пішов, вона відповіла:

— На все знайдеш відповіді. Ти вже таке робив? — запитала вона і почала їсти.

— Ні, це я ляпнув від втоми, коли приїхав додому та побачив її лист про те, що мене очікує нова дівчина, з якою познайомлять на дні народження. Хотів найняти якусь акторку, тільки забув це зробити, — відповів їй, теж приступивши до їжі.

— Як вчасно я з’явилася, — сумно сказала вона. — Тобі точно вдасться повернути мене саме додому, а не в якийсь інший чужий для мене світ? Як взагалі ти в інші світи потрапляєш?

Тема її повернення коле голкою в районі серця. Трясця!

— Усі світи мають одну й ту ж саму енергію, яку насичує наше Сонце. Воно у нас одне на всіх, тому мені вдається робити розриви між світами. Я створюю невелику тріщину в цій енергії, і цього достатньо, щоб пролізти. У кожного створіння так само є своя особлива енергія. Ти її залишаєш усюди, де б не був, але найбільше її там, де найбільше перебуваєш. Це схоже на аромат парфумів.

Пройдеш вулицею, і на якийсь час твій аромат залишиться в повітрі, але потім зникає. Але коли ти перебуваєш довго, наприклад, у своїй кімнаті, то твій запах залишається там довше, бо стіни, речі починають пахнути тобою. По твоїй енергії я знайду твій дім, — спробував максимально пояснити.

— Дико це чути... Мій світ зовсім без магії. Вона лише в книжках і фільмах. Мені досі важко прийняти, що це все насправді. Наче я впала в кому і мені сниться такий довгий, дивний сон. Досі не придумала, як пояснити рідним, куди зникла. Розповідь про інший світ може призвести до походу в психіатричне відділення, — якось натягнуто засміялася дівчина.

— Ми щось придумаємо, не хвилюйся, — підтримав її, на що вона здивовано подивилася мені в очі. Хотілося більше почути про її світ, але це зачекає. На неї й так багато звалилося. 

Настала тиша, кожен був зайнятий обідом та своїми думками.