Раді Вас бачити!

Доріаз

Це був найгірший вечір у моєму житті! Я не хотів сваритися з матір'ю на очах у натовпу, тому терпів як міг. Тепла та ніжна долоня Алекси, яку я весь час стискав у своїй руці, давала мені сили триматися.

Моя романтична історія справила ефект на всіх, окрім матері. Я бачив у її очах лише несхвалення. Навіть розповідь про те, як Алекса врятувала мені життя, не змінила її невдоволеного виразу обличчя. Вона мала б зрозуміти, що я говорив майже правду. Навіть про свої почуття…

Переповідаючи події, що з нами трапилися, і проживаючи їх заново в думках, я зрозумів: ще тоді моє серце зайняла ця смілива мишка. Та сама, що, кинувшись мені в обійми, гірко заридала на грудях, перелякавшись за моє життя. Скільки б я не відганяв думки про неї, вона все одно повертається. Не можу більше себе обманювати. Я кохаю її… але це нічого не змінює. Вона хоче додому й обов'язково повернеться туди. Мої почуття не мають значення. Я заховаю їх глибоко всередині, щоб було не так боляче.

Те, що мати при всіх сватає мені цю дівчину з вогняною магією, стало останньою краплею мого терпіння. Я вивів Алексу надвір, щоб заспокоїтися самому й забрати її подалі від матері. Розмова трохи втихомирила нерви, але водночас розбурхала уяву — як це, Алекса майже гола ходить перед усіма? Що за світ такий дивний? Її запрошення відвідати її світ і зустрітися там боляче стисло серце.

Треба закінчувати цей вечір якомога швидше, поки не сталося ще чогось. Мені необхідно поговорити з матір'ю наодинці, востаннє спробувати достукатися до неї.

Повернувшись за стіл, я прошепотів Алексі на вушко, що хочу відлучитися на кілька хвилин для розмови з матінкою. Вона погодилася, пообіцявши залишатися на місці й нікуди не йти.

Я жестом покликав матір до її кабінету.

— Що сталося, сину? Ти знову лютуєш! — із докором запитала вона.

— А яким я маю бути?! Ти привселюдно принижуєш і мене, і мою наречену! Навіщо це сватання? Ти гадаєш, ніхто не зрозумів твоїх натяків? У мене вже є наречена! — гарчав я на неї.

— Вона тобі не пара! У неї немає магії! Зовсім! У тебе будуть магічно слабкі діти! Ти подумав про це? Як їм буде жити з таким сильним батьком, який не спромігся знайти таку ж сильну матір, прирікши їх на нікчемність?! — почала кричати вона у відповідь.

— Не все в цьому житті вирішує магія! Мені байдуже, яка сила буде в наших дітей! Головне — я кохаю її! Я обрав її! Це мій вибір і моє життя! Досить втручатися в нього! Займися нарешті своїм. Відкрий якийсь благодійний фонд для нужденних, роби з подругами щось корисне для суспільства! — гарчав я.

Мені справді було б байдуже, що вона звичайна людина, яка ніколи не народить дитину з високим рівнем магії... якби все це було насправді, а не фікцією. Своїм дітям я зміг би дати абсолютно все, щоб компенсувати нестачу сили.

— Ти це зараз говориш, бо гормони мізки затьмарили! Потім шкодуватимеш, але буде пізно! Твій батько теж мені в коханні клявся і де він зараз? Не з'явився навіть на мій день народження, пояснюючи це останніми іспитами своїх клятий студентів! Кохання не вічне! Розірви заручини! Поглянь на доньку радника, синку: вона так само гарна, молода й розумна, але вона ще й сильна магиня! Не те що твоя наречена, у якої немає ні роду, ні грошей, ні дару! Я впевнена, що вона приклеїлася до тебе тільки через статки! Ти їй не потрібен — лише твої гроші! Ти бачив, на яку суму вона замовила собі гардероб? — мати все глибше заганяла себе в багнюку.

— Звідки ти про це знаєш? Це ж було тільки сьогодні вранці! — шпигун серед моїх слуг таки є, я мав рацію.

— Яка різниця?! Я повинна знати все, що в тебе коїться! Я твоя мати! — кричала вона, зриваючи голос.

— Саме тому, що ти моя мати, я досі все це терпів. Але моє терпіння має межі, і ти їх порушила! Я більше не хочу тебе бачити й розмовляти з тобою також! Поки до тебе не дійде, що твої дії — неправильні, не шукай зі мною зустрічей. І якщо ти бодай пальцем зачепиш Алексу, я ніколи тобі цього не пробачу. Ти мене зрозуміла? — загрозливо прошипів я.

Вона заридала — як і завжди після таких сварок. Завтра в неї нібито станеться “серцевий напад”, щоб натиснути на жалість. Але цього разу я не піддамся. Досить мною грати!

Я обійшов її та попрямував до зали за Алексою. Час повертатися додому.

Алекса

Доріаз пішов розмовляти з мамою, а я залишилася за столом. Гуляти будинком не було жодного бажання, тому я вирішила скуштувати місцеві делікатеси. Їжа мені завжди допомагає відновити спалені нерви.

— Пані Алексо! А які ваші плани на життя? Що плануєте робити в нашому королівстві? — запитала мене Шерон із хитрим виразом обличчя. То її опущені очі весь вечір були лише грою в саму невинність? Ох уже ці аристократки!

— У мене багато ідей, як зробити життя в цьому королівстві простішим. Сьогодні, наприклад, поділилася з кравчинею думками про те, як позбавити дівчат цих незручних панталонів та широких сорочок, замінивши їх на дуже зручну коротку білизну, — я сказала чисту правду.

Якби я залишилася тут назавжди, то саме цим і займалася б. Малювати одяг вмію, шити — теж, хоч і не люблю. Голодною точно не залишуся.

— Як цікаво! Мабуть, важко без магії, тому доводиться вигадувати, як виживати, чи не так? — запитала вона й навіть віями заплескала, ніби нічого образливого не сказала, хоча сама так і бризкала отрутою.

— Зовсім нещодавно, за свою ідею, я за чотири години отримала річну зарплату непоганого цілителя, — відповіла я, і в неї очі на лоба полізли.

— Вражає. Ви десь навчалися? Бо я помітила, що ви плутаєте столові прибори, — знову ці невинні лялькові кліпання очима. 

Це починало дратувати. Треба було тримати себе в руках, адже вона навмисно мене провокувала. Пасивною агресією так і тхне.

— На моїй батьківщині цим не надто переймаються. Навіть руками можуть їсти, аби смачно було! — я так само закліпала очима, схопила пальцями шматок м’яса й відправила його до рота. А щоб добити її остаточно — ще й очі закотила від задоволення.

Коли я їх розплющила, то ледве не розреготалася. На мене дивилися як на страховисько, яке от-от почне їсти гостей.

Від наступних нападів цієї “скромняжки” мене врятував Доріаз. Він, як з'ясувалося, бачив усю цю виставу.

— Кохана, ти закінчила? Нам час додому, — він широко всміхнувся мені, ігноруючи застиглі обличчя гостей.

— Зараз, любий, ще шматочок — і по конях! — голосно промовила я.

Я схопила ще більший шматок м'яса, який заледве вліз до рота. Ось так, із набитими щоками, я підвелася і поглянула на ошелешених дам, що сиділи поруч.

— До бобашенна! — спробувала я вимовити “до побачення”, ледь не вдавившись від власної витівки.

Доріаз повернув мене до себе. У його очах танцювали бісики, а кутик рота підозріло смикався — він ледве стримував регіт. І тут, неочікувано навіть для мене, він нахилився і поцілував мене... просто в мої жирні від м'яса губи.

— Ти така красуня у мене! Кохаю тебе! — сказав він надто голосно, мабуть, щоб почули абсолютно всі.

Я знала, що це лише наша гра на публіку, але серце зрадницько пришвидшило ритм від цих слів. Ех, романтична моя душа…

— Усім гарного вечора! — додав він, схопив мене за руку й потягнув на вулицю.

Щойно ми опинилися в темряві саду, я відвернулася й виплюнула все, що було в роті. У ту ж мить нас обох накрив напад дикого реготу. Ми не могли зупинитися кілька хвилин — мабуть, так виходив весь накопичений стрес. Я була впевнена: у Доріаза розмова з матір’ю видалася не менш складною, ніж моя перепалка з Шерон.

​Я вперше почула його щирий сміх. Зараз, у цьому саду, він був справжнім — без усіх тих масок, які чіпляв на себе весь цей час. І цей справжній Доріаз, який зараз так само, як і я, мало не качався по землі від реготу, розтопив моє серце майже вщент.

Його очі сяяли в темряві, і в них не було ні холоду, ні розрахунку, ні втоми. Тільки життя. У цю мить він не був великим королівським магом, він був просто людиною, якій нарешті стало легко.

Наш регіт поступово перейшов у тиху усмішку, і ми завмерли під нічним небом, важко дихаючи. Світ навколо завмер.

— Що сталося, поки мене не було? — запитав Доріаз, коли ми рушили до екіпажу.

— Шерон скинула овечу шкуру, вирішила мене вкусити, та тільки зуби обламала, — я широко всміхнулася. — Дякую, що підіграв! Поцілунок був феєричним. Думаю, це свято гості запам’ятають надовго.

— Завжди будь ласка! Це й справді було весело! — він знову пирснув від сміху. — Не зважай на цих змій. Вони іноді й одна одну кусають, якщо не знайдуть іншу жертву.

Ми підійшли до екіпажу. Доріаз допоміг мені піднятися всередину, і ми нарешті вирушили додому.

— Як минула розмова з матір'ю? Дай вгадаю: вона вмовляла тебе змінити наречену? — я криво всміхнулася кутиком рота.

— Так, брехати не буду. Її не влаштовує, що ти звичайна людина, — похмуро відповів він, обхопивши голову руками й відкинувшись на спинку сидіння.

— Голова болить? У мене ще лишилося трохи козячої настоянки, поділитися? — я жартівливо підморгнула йому.

— Ні, дякую, хай краще болить, ніж пити ту гидоту, — засміявся він.

— І що ж ти їй відповів? — я знову повернулася до серйозної теми.

— Що мені байдуже, чи є магія у моєї нареченої, чи ні. Головне — почуття, які вона в мені викликає, — тихо промовив він, пропалюючи мене поглядом. У мене від цих слів мурахи тілом побігли.

Він знову схопився за голову, коли карета підскочила на вибоїні. Я вирішила допомогти йому легким масажем — мені це інколи допомагало. Пересіла до нього на сусіднє сидіння, від чого він здивовано підняв брови.

— Давай сюди свою голову, спробую трохи зарадити. Я сьогодні добра, — я обхопила його обличчя долонями й повернула до себе.

Доторкнувшись пальцями до точок біля основ брів, я почала обережно їх масажувати. Колись побачила такий спосіб в інтернеті й завжди ним користуюся, якщо вчасно згадую. Доріаз заплющив очі й нарешті розслабився. Я продовжувала масаж у тиші, аж поки екіпаж не зупинився біля воріт його маєтку.

— Ти заснув, чи що? Ми приїхали, — запитала я, бо він аж надто притих.

— Не заснув. Просто стало так добре, що не хочеться виходити, — хрипким голосом промовив він.

— Якщо будеш хорошим хлопчиком і не біситимеш мене, зроблю ще, — награно суворим тоном пообіцяла я. Він тихо засміявся.

— Дякую. Мені стало значно краще. — Доріаз узяв мою долоню й поцілував пальці, уважно дивлячись мені в очі. У мене аж подих перехопило. Який ласкавий... і куди тільки подівся його нестерпний характер?

Він допоміг мені вийти з карети, і ми під руку зайшли в будинок. Нас одразу зустріли Колін та Лерія.

— Якщо ви живі, отже, все минуло не так уже й погано, — усміхнувся Колін.

— Відносно, — коротко кинув Доріаз.

— Пані, дозвольте я допоможу вам підготуватися до сну, — підбігла до мене Лерія.

— Добре, йдемо, — відповіла я їй і повернулася до Доріаза: — Завтра до вечері з принцом усе буде готово. На добраніч, Різ!

Він підійшов надто близько — так, що я відчула аромат його шкіри та тепле дихання на обличчі. Він нахилився і поцілував мене в щоку. Так ніжно, що моє серце на мить зупинилося. Ні, Алексо, тільки не закохуйся! Прощатися потім буде занадто боляче.

— Дякую за цей вечір. На добраніч, Алексо, — він трохи відсторонився і прошепотів це тим самим хрипким голосом.

Я важко ковтнула клубок, що підкотив до горла. 

Змогла лише кивнути у відповідь і швидко попрямувала до сходів. Лерія поспішила за мною.

— Ви така гарна пара, пані Алексо! З вами наш господар просто сяє, — щебетала дівчина, допомагаючи мені знімати сукню.

— Леріє, давай, поки ми наодинці, ти називатимеш мене просто на ім'я і на “ти”? Мене всі ці “пані”, “леді” та “господині” просто дратують, — втомлено видихнула я.

— Так прийнято... — вона знизала плечима. — Але якщо тобі так буде краще, то я залюбки.

— От і добре. Набери мені, будь ласка, ванну, я вже ледь на ногах стою. Хочу трохи розслабитися і нарешті лягти. Цей вечір висмоктав із мене всі сили.

Я справді була виснажена, повіки злипалися, але ванну прийняти було необхідно — хотілося змити з себе весь той бруд, що налип у зміїному гнізді.

Згодом, уже в ліжку, я торкнулася щоки, де досі відчувала примарний поцілунок Доріаза. Чи вийшло б у нас щось, якби не моє обов'язкове повернення додому? Не знайшовши відповіді, я поринула в глибокий сон.