Раді Вас бачити!

Охоронці повели Марка в душову - ту, що в дальньому кутку гарему, за матовим склом, де камери «випадково» не працювали.

Шрамолиций ішов попереду, лисуватий - ззаду. Двері зачинилися з тихим клацанням.

Душова була простора: плитка чорна, душові голови зверху й збоку, пара лава з білого мармуру. Повітря тепле, вологе, пахне м'ятою й дорогим милом.

- Роздягайся, - наказав шрамолиций, скидаючи сорочку. М'язи перекочувалися під шкірою, шрам через брову блиснув у світлі ламп.

Лисуватий уже розстебнув ремінь.

- Ми тебе швидко навчими слухатися, рудий. Шейх любить слухняних. А ми любимо ламати тих, хто не слухається.

Марк стояв посеред кімнати.

Туніка на ньому, браслети тихо дзенькали.

Він не ворухнувся.

Шрамолиций підійшов першим - рука простягнулася до горла Марка, ніби хапнути за волосся.

Але Марк був швидший.

Різкий рух ліктем - у сонячне сплетіння. Повітря вийшло з легенів шрамоликого з хрипом.

Другий - лисуватий - кинувся ззаду, намагаючись захопити шию.

Марк повернувся, схопив його за зап'ястя й різко вивернув - клац! Суглоб хруснув. Лисуватий заревів, зігнувшись.

Шрамолиций уже віддихався, кинувся вперед - кулак полетів у щелепу.

Марк ухилився, підставив стегно й кинув його через себе. Тіло охоронця гепнулося на мокру плитку, голова вдарилася об лаву - глухий звук, кров потекла з скроні.

Лисуватий спробував піднятися - Марк наступив йому на горло черевиком, не сильно, але точно.

- Я сказав, - тихо, спокійно, - не чіпайте мене.

Він нахилився, витягнув з кишені лисуватого ключ-карту від браслетів і кинув її в унітаз - вода закрутила й заковтала.

Шрамолиций застогнав, намагаючись піднятися. Марк наступив йому на руку - кістки хруснули.

- Перекажіть шейху, - сказав Марк,, чітко, - що я не його іграшка. І якщо ще раз хтось спробує мене «навчити», я навчу. Назавжди.

Він розвернувся й вийшов з душувої - туніка мокра від пару, волосся розпатлане, очі крижані.

За спиною - стогін і прокльони.

Але двері гарему вже відчинилися.

І хлопці, що стояли зовні, дивилися на нього зовсім по-іншому.

Тепер вони знали: рудий не просто фаворит.

Він - проблема.

І можливо - надія.

Марк не встиг зробити й кроку.

В зал увірвалися шестеро - чорні сорочки, автомати на грудях, обличчя закриті балаклавами.

Жодного слова.

Тільки клацання затворів, і тихий пф-ф-ф-т.

Стріла з снодійним влучила в шию, точно під щелепу.

Марк встиг повернутися - очі блиснули лютою обіцянкою - і зробив півкроку вперед, але ноги вже підкосилися. Світ похитнувся, підлога вдарила в коліна, руки обм'якли.

Останнє, що він почув - важкі кроки й чийсь холодний голос:

- Шейх наказав: живим. Але щоб запам'ятав.

Темрява накрила миттєво.

Опритомнів він від холоду металу на зап'ястях і щиколотках.

Ланцюги - важкі, старовинні, з потемнілої сталі - стягували руки за спиною до стіни, ноги розведені й прикуті до кілець у підлозі.

Кімната була маленька, без вікон: стіни з грубого каменю, підлога холодна, сира. Єдине світло - тьмяна лампа над головою, що блимала, ніби насміхаючись.

Повітря - важке, з запахом іржі й старої крові.

Марк поворухнувся - ланцюги задзеленчали, впиваючись у шкіру. Голова гуділа, наркотик ще тримав м'язи ватяними, але розум був ясним.

Він був сам.

Поки що.

Двері - важкі, залізні - стояли навпроти, закриті.

Але за ними вже чулися кроки.

Тихі.

Розмірені.

Хтось ішов закінчити те, що почали охоронці.

Марк видихнув повільно й заплющив очі - не від страху, а щоб зібрати сили.

Він знав: зараз почнеться справжнє покарання.

І він буде готовий.

Двері відчинилися з важким скрипом - повільно, ніби насолоджуючись моментом.

Увійшло четверо.

Двоє - ті самі охоронці з душової, обличчя в синцях, очі блищать холодною злістю.

Третій - високий, худий, в чорній сорочці без рукавів, руки в татуюваннях, на поясі - набір інструментів, що дзвенять тихо, як хірургічний набір.

Четвертий - просто спостерігач, з планшетом у руках, записує.

З нього зняли кайдани, щоб закувати в нові.

Марк висів на ланцюгах - руки над головою, зап'ястя в сталевих браслетах, ноги ледь торкаються підлоги.

Худий підійшов першим.

Він не говорив. Просто підняв руку, і перший удар прийшов не кулаком.

Це був тонкий гумовий джгут, обплетений дротом.

Ударив по ребрах - різко, точно, без шуму.

Шкіра спалахнула вогнем, але не розірвалася - синець з'явиться пізніше, глибокий, внутрішній.

Марк видихнув крізь зуби - тихо, не крикнув.

Другий удар - по стегну, ззаду.

Третій - по спині, точно по старих шрамах від батогів, ніби спеціально розбуджуючи їх.

- Ти думав, що можеш ламати моїх людей? - нарешті проговорив худий, голос спокійний, майже нудьгуючий. - Шейх хоче, щоб ти запам'ятав: тут ти - ніхто.

Він кивнув охоронцям.

Шрамолиций підійшов - посмішка крива, зуби блиснули.

Він взяв електрошокер - короткий, плоский, як мобільний телефон.

Притулив до живота хлопця, і ввімкнув.

Тіло вигнулося - м'язи скоротилися в судомі, ланцюги задзеленчали, повітря вийшло з легенів одним хрипом.

Біль - чистий, електричний, без слідів.

Лисуватий узяв другий - притулив до внутрішньої сторони стегна, вище, ближче до паху.

Знову спалах.

Знову судома.

Знову тиша - тільки важке дихання й запах озону.

Вони чергували: джгут - шокер - джгут - шокер.

По ребрах, по спині, по стегнах, по грудях - завжди там, де одяг приховає.

Ніколи по обличчю. Ніколи до крові.

Кожні три удари - пауза.

Худий підходив, торкався пальцями до синців, що вже набухали, перевіряючи глибину.

- Дивись у дзеркало, - сказав він тихо, підводячи маленьке дзеркало на штативі.

Марк підняв голову - важко, повільно.

Обличчя бліде, очі крижані, губи в крові від прикушеної щоки.

Тіло - суцільний синець під шкірою, що тільки починає проявлятися.

- Ти красивий, коли страждаєш, - прошепотів худий. - Шейх отримає тебе сьогодні ввечері. І якщо ти знову спробуєш щось - наступного разу ми не будемо такі ніжні.

Вони вийшли.

Двері зачинилися.

Ланцюги тримали.

Світло блимало.

Марк висів - дихання важке, тіло в вогні, але очі - відкриті, ясні.

Він усміхнувся - криво, боляче.

Вони думали, що зламали його.

Вони ще не знали, з ким мають справу.