Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Ґабрієлль наказував коротко — уривчасто, мов кинджал, що розтинає тишу. Безіменні ангели корилися йому беззастережно, наче були не воїнами світла, а рабами тьми. Крилаті, створені колись для співу гармонії, тепер сліпо виконували волю того, хто давно відмовився від небес.

Він знав цю стару базу до найдрібніших тріщин у стінах — кожен потік енергії, кожен вузол. Колись, тисячі років тому, Гавріїл особисто допомагав Мардуку — творцеві й повелителю — створювати цю мережу, що відкачувала силу з наймогутніших істот. Вони перетворювали живих магів і драконів на батареї, на поживу для слабших. Але Мардук загинув — пожертий власними експериментами. І Ґабрієлль, не змінившись анітрохи, просто знайшов собі нового господаря. Щоб коритися… зневажаючи… й ненавидячи.

Повітря в лабораторії дзвеніло — ніби саме каміння волало. Кірід і мармур, з яких було збудовано стіни, бриніли від перенапруги. Простір тут був стиснутий, як пружина — готовий зірватися в будь-яку мить.

Клітку відкрили.

Полоненого витягли з кірідових грат, що ще потріскували холодним вогнем. Ґабрієлль не довіряв мертвим — він знав, що навіть якщо серце дракона зупинилося, той усе одно може наробити біди. Тому поспішав. Але встиг ще й помилуватися.

Таке створіння…

Таке прекрасне.

У трансформації людини, але з чітким відлунням звіра в кожній лінії. Гавріїл відчував хвилю знайомого збудження — тонкого, отруйного. Йому завжди було солодко мучити красивих. Тих, хто викликав захоплення навіть у муках.

Гела поклали на мармурове крісло. Ремені — мов залізні змії — стягнули його зап’ястя, щиколотки, груди. Безіменні мовчки працювали, натреновані до автоматизму. І зверху — сітка. Поглинач. Сріблясті нитки, живі, ворушилися, наче дихали.

Ґабрієлль видихнув повільно, вдоволено.

І в цю мить Гел отямився.

Сині очі блиснули — спершу пусто, незрячо… Потім — паніка. Він намагався розгледіти, де перебуває, але образи танули. Свідомість ковзала, як камінь по льоду. Його нудило. Голова розривалася.

І тут — він відчув холод.

Холод, що обпікав, немов кірідові ножі проходили крізь тіло. Сітка ожила — запрацювала, і відразу ж почала витягувати силу, розшарпуючи її на волокна.

Гел заволав.

Його крик злетів у повітря — різкий, нестерпний, сповнений болю, що проникав глибше за кістки. Він тікав углиб мармурових стін, розривав простір, змушував тріпотіти найхолодніші душі. Це був не просто крик — це був відчай.

А Габрієль лише стояв поруч. Не кліпав. Не ворушився. І в глибині його погляду згасало щось нелюдське — щось, що давно втратило здатність до жалю.

Установка працювала ривками — чим більше болю, тим більше енергії. Габрієль стежив за кожним спазмом тіла на мармуровому кріслі, ніби диригував симфонією страждання. Коли крик стих, він підняв руку — поглинач вимкнули.

Повільно підійшов. Його кроки відлунювали в задушливій, електризованій тиші. Він схилився над тілом дракона — закривавленим, скрученим, але живим. У його очах — спотворена ніжність.

— Ну ж бо... — прошепотів. — Яке витончене створіння.

Гел розтулив пересохлі губи й хрипко прошепів:

— Хоч ковдрочку під спину постеліть… холодно.

— Скоро тобі стане гаряче, потерпи, — ангел з усмішкою провів пальцями по його щоці, торкнувся вологого волосся.

Гел скривився, але голос залишався твердим:

— Ненавиджу всіх Габрієлів, яких зустрічав.

— Та невже? — муркочучи нахилився ще ближче, спираючись ліктем об підлокітник крісла. — Зі скількома ти, маленький дракончику, мав честь?

— Вмикай свою гидоту, — прошипів Гел. — Бо ти — гірше.

— Ображаєш, космічне чудовисько. — Габрієль вирівнявся, віддав наказ: — Увімкнути. Десять хвилин.

Потужний розряд пройшов тілом дракона. Він не кричав. Цього разу тільки напружив м’язи, зціпив зуби. Судоми пронизували кожну клітину, а крізь його шкіру зривалися сліпучі іскри полум’я — дух вогню чинив спротив навіть на межі.

А потім — усе згасло.

Темрява впала раптово, ніби хтось закрив очі світові. У лабораторії стало тихо, як у вакуумі далекого космосу.

Габрієль, чий зір прорізав пітьму, знервовано озирав систему. Його погляд завмер. У кутку сидів кіт. Білий, пухнастий. В його пащі — кабель, що іскрив.

Кіт сяяв. Його шерсть потріскувала розрядами. Він задоволено мурчав.

— Ти що, волохата потвора?! — закричав Габрієль, і зірвався з місця, втрачаючи всю ангельську велич.

Кіт спокійно опустив кабель... просто в калюжу, яку щойно залишив. Кабель з шипінням торкнувся рідини.

БАХ!Усе вибухнуло. Спалах осліпив. Енергія вибила систему.

Гел захрипіло засміявся, його сміх лунав, як виття зламаного механізму. Затискачі відпустили руки — і він зісковзнув з крісла на холодну підлогу, зламаний і вільний.

— Так вам, збоченці, — прохрипів. — А кицюнка — ще та вигадниця.

Безіменні ангели завмерли — страх заскреготав між їх крилами. Вони не наважувалися ступити крок.

А от Габрієль кинувся вперед — мовчки, з люттю. Його тіло сяяло, він був вищим за дракона, сильнішим… але не швидшим.

Гел вистрілив кулаком знизу в щелепу. Гостро, точно, з усією вагою болю. Хруснуло.

Габрієль злетів у повітря й гепнувся об підлогу.

Кіт — уже поруч — голосно й сердито нявкнув, наче казав: досить розважатися, тікай!Гел втер кров із губ, озирнувся — аварійне освітлення блимнуло. Він кинувся слідом за котом, шкутильгаючи, але з вогнем у грудях.

Коли система перезавантажилась, безіменні побачили зруйновану лабораторію, задимлений трон мук і Габрієля, який лежав серед уламків, розгублено дивлячись у стелю.

Із темряви ще лунало: — Киця — наша головна зброя… ви ж не знали?

Коридори пульсували червоним світлом тривоги. Сирени вили у високочастотному ритмі, і металеві стіни, немов живі, здригалися від відлуння вибуху. Гел біг. Шкутильгав, ковзався у власній крові, обпікав долоні об розпечені панелі, та не зупинявся.

Кіт мчав попереду — білісінький, мов блискавка серед диму.

Кожен крок Гела — відлуння болю. Але це був не біль тіла. Кірідовий павук, той маленький мерзотник з чорно-синім панциром, усе ще сидів у ньому, обплутав серце і нервову систему мікронітями.

Кожен удар серця віддавався рвучким спазмом. Наче чужі пальці стискали м’язи зсередини.

“Я можу бігти… але вони все одно мене вспійиають.”

Гел влетів у бічні двері — автоматичний замок захрипів, але пропустив. Він зірвався з ніг, впав на металеву підлогу, ковзнув і вдарився об стіну. Подих збився. Долоні тремтіли.

Кімната була технічною — скупчення труб, панелей, датчиків. Тиша.

Він відштовхнувся від підлоги, спиною вперся в щось тепле, гуде — ймовірно, реактор охолодження. Обійняв себе, згорнувся. Пульсуючий біль, як голки, вколював в серце.

“Це марно. Їм не треба наздоганяти мене. Вони просто натиснуть імпульс — і я впаду на коліна. І навіть цього не зможу зробити з гідністю. Бо вони тримають мене за нитки.”

Очі обпікала злість. Він ледь стримувався, щоб не загорітися — не видати себе.

" Я — експеримент. Іграшка з вогнем усередині. А павук — ключ до клітки.”

Його пальці судомно стиснули власне коліно. Під шкірою щось посіпувалося — ниті павука.Гел скривився, втупився у стелю, вкриту сенсорами, й раптом відчув — спогад пробився крізь усе.

Марк.

Його очі. Його рука, простягнута крізь ґрати кірідової клітки в котру він так легко потрапив. І його спроби звільнити його. Гел бачив, що кірід і йому завдає болю, хоча на звичайних людей він не має впливати.

«Хто ж ти такий Марку?»

Вкотре задався він питанням. Він не був схожим на дракона, але в ньому текла його кров.

« Невже ти напівкровка, Марку?»— прошепотів Гел.

Кіт жалібно нявкнув притисся до його тремтячої руки.

Цікаво, чи знає той рудий про свою силу? І якщо він дійсно напівкровка то хто знає якою силою володіє? Ким була його мати?

Його обличчя змінилось. Гнів згорів. Лишився попіл провини. І біль — глибший за павукові ниті.

«Де ти, Марку?.. Живий? Чи твоє тіло вже теж під’єднане до цієї сраної машини?..»

Гел скривився, згріб волосся, уперся чолом у коліна. Пульс — прискорений.Павук це відчував. Із середини.

— Ну ж бо, — прошепотів він крізь зуби. — Зроби хід, тварюко… вбий мене… чи дай мені хоч секунду, щоб дістатися до нього.

Кіт повернувся, зупинився в проході. Його очі сяяли електричним світлом. Він нявкнув, але тихо — мов запрошення. Або… мов відповідь: він ще живий.

Гел повільно підвівся, вчепившись за трубу.

— Ми знайдемо його, кицю. Ми не залишаємо своїх. Але спочатку необхідно витягти цю гидоту.

Він зупинився перед одними з багатьох дверей і штовхнув їх. Вони легко піддалися і він опинився в пустому приміщенні.

Гел зачинив двері кімнати за собою — вони з глухим клацанням замкнулися автоматично. Сіра металева порожнеча приміщення, лиш кілька миготливих панелей на стінах, світло тьмяне, майже неприродне. Усе довкола — холодне, байдуже. Простір, де не має бути болю. Але біль тут — усередині нього.

Він повільно сповз уздовж стіни, дихаючи уривчасто, тримаючись за груди. Павук — той самий кірідовий паразит — стискав серце. Металеві лапки, врослі в тканини, передавали кожен рух, кожну думку, кожну емоцію болем, що розливався пекучими хвилями по всьому тілу. Ще трохи — і він знову почне корчитися. Вони створили цю тварюку спеціально, щоб приборкувати сильних. Щоб ламати дух.

Але він — не ламався.

— Треба вирвати тебе, падло, — прошепотів Гел, голос хрипкий, вологий, вичавлений з останніх сил.

Розстебнув сорочку, під шкірою — дивовижне видовище. Між ребер, ближче до серця, металеві щупальця пульсували зеленим вогнем. Наче якась інопланетна квітка проросла в ньому зсередини. Всі спроби витягти павука без спеціальних інструментів — смерть. Але смерть була краща за поневолення.

Гел натиснув пальцями біля вузла — різкий біль прострелив хребет. Він затис зуби, закривав пальцями рот, щоб не закричати. Його обличчя перекосило, по лобі побігли краплі поту. Він почав розтискати панцирні хітинові пластини навколо осердя — пальці в крові, зламані нігті, гаряча рідина змішувалася з павучим слизом.

Кожен рух — як ножем під ребро. Світ миготів. Зір розмивався. У вухах — шипіння, як у реактора. Але він тиснув далі. Тиснув і виривав. Ще трохи.

І нарешті — павук вискочив із тіла з хрипким дзижчанням, ще живий, ще ворушився. Гел кинув його на підлогу, розчавив п’ятою. І лише тоді дозволив собі впасти на коліна.

Його тіло здригалося у конвульсіях. Удар за ударом болю котився з грудей до кінчиків пальців. Його магія не захищала — навпаки, вона горіла всередині нього, розпечена й втомлена. Кров капала з грудей, із рота, із пальців. Дихати було важко.

Він прошепотів:

— Марку... Ти живий?

І втратив свідомість, впавши на металеву підлогу, серед світла, що блимає, і тіні, що знову згущувалися в темряву.

Зачепив розділ? Поділіться враженнями.

Відгук допомагає автору ставати кращим.
Ваші реакції анонімні — їх бачите лише ви.

Олесь Король
Пастка на драконів

Зміст книги: 73 розділа

Спочатку:
Частина 1 Розділ 1 Ранкова кава
1776533167
42 дн. тому
Розділ 2 У пастці
1776103164
47 дн. тому
Розділ 3 Лабіринт
1776138992
46 дн. тому
Розділ 4 Лабораторія
1776183510
46 дн. тому
Розділ 5 Павуки
1776190210
46 дн. тому
Розділ 6 Луг
1776224945
45 дн. тому
Розділ 7 Болото
1778096260
24 дн. тому
Розділ 8 Кірідова клітка
1776313438
44 дн. тому
Розділ 9 Ангели
1776355903
44 дн. тому
Розділ 10 Чаювання
1776409498
43 дн. тому
Розділ 11 Нескорені
1776449825
43 дн. тому
Розділ 12 Портали
1776485724
42 дн. тому
Частина 2 Розділ 1 інший світ
1776533143
42 дн. тому
Розділ 2 Втеча
1776575222
41 дн. тому
Розділ 3 Громадяни
1776657217
40 дн. тому
Розділ 4 Пожежа
1776798462
39 дн. тому
Розділ 5 Весілля
1776952987
37 дн. тому
Розділ 6 Продовження весілля
1777045666
36 дн. тому
Розділ 7 Крадії
1777112279
35 дн. тому
Розділ 8 Бард
1777190416
34 дн. тому
Розділ 9 Степ
1777283505
33 дн. тому
Розділ 10 Геологи
1777374747
32 дн. тому
Розділ 11 Вогняні метелики
1777391696
32 дн. тому
Розділ 12 Напад
1777439074
31 дн. тому
Розділ 13 В полоні
1777485884
31 дн. тому
Розділ 14 Вибір Марка
1777535498
30 дн. тому
Розділ 15 Елайджа
1777606755
29 дн. тому
Розділ 16 Змова
1777691529
28 дн. тому
Розділ 17 Вогняний дракон
1777749142
28 дн. тому
Розділ 18 Приємник
1777799323
27 дн. тому
Розділ 19 Втеча
1777815499
27 дн. тому
Розділ 20 Нова влада
1777900923
26 дн. тому
Розділ 21 Знову портал
1777995663
25 дн. тому
Частина 3 розділ 1 УРСР
1778035902
24 дн. тому
Розділ 2 Опальний письменник
1778088175
24 дн. тому
Розділ 3 Руїни
1778221623
22 дн. тому
Розділ 4 Казка
1778388309
20 дн. тому
Розділ 5 Кіра
1778420998
20 дн. тому
Розділ 6 47й завод
1778433310
20 дн. тому
Розділ 7 Політінспектор
1778501137
19 дн. тому
Розділ 8 Ленінська кімната
1778512575
19 дн. тому
Розділ 9 Залицяння
1778573587
18 дн. тому
Розділ 10
1778606283
18 дн. тому
Розділ 11
1778727100
16 дн. тому
Розділ 12 Смітник
1778727126
16 дн. тому
Розділ 13 Новини
1778695332
17 дн. тому
Розділ 14 Хутір
1778728930
16 дн. тому
Розділ 15 КДБ
1778729089
16 дн. тому
Розділ 16 Гра триває
1778854488
15 дн. тому
Розділ 17
1778854464
15 дн. тому
Розділ 18 Втеча
1778856873
15 дн. тому
Розділ 19 Вогонь
1778857011
15 дн. тому
Частина 4 Шаріат. Розділ 1 Пустеля
1778858107
15 дн. тому
Розділ 2 В'язниця
1778880570
14 дн. тому
Розділ 3 Работоргівці
1778988828
13 дн. тому
Розділ 4 Торги
1778993097
13 дн. тому
Розділ 4/1 Торги
1779022341
13 дн. тому
Розділ 5
1779037723
13 дн. тому
Розділ 6 В покоях шейха+18
1779039549
13 дн. тому
Розділ 7 Ранок
1779042943
13 дн. тому
Розділ 8 Повстання
1779074516
12 дн. тому
Розділ 9 Гарем
1779074753
12 дн. тому
Розділ 10 План
1779074910
12 дн. тому
Розділ 11 Покарання
1779111629
12 дн. тому
Розділ 12 Ібріс
1779124821
12 дн. тому
Розділ 13 Тиша
1779134059
12 дн. тому
Розділ 14 Чаклун
1779162575
11 дн. тому
Розділ 15
1779178874
11 дн. тому
Розділ 16
1779199932
11 дн. тому
Розділ 17 Чаша
1779203385
11 дн. тому
Розділ 18 Фінальна битва
1779203593
11 дн. тому
Розділ 19 Нове життя
1779207547
11 дн. тому
Розділ 20 Кінець подорожі
1779207686
11 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!