Раді Вас бачити!

Охоронці відпустили Марка посеред зали й пішли, двері зачинилися з м’яким клацанням.Двадцять пар очей одразу прикипіли до нього.Спочатку тиша. Потім — тихий гомін.Брюнет з татуюванням дракона (той самий, що вийшов з басейну) підійшов першим. Вода ще стікала по його пресу. Він простягнув руку.— Амір, — сказав коротко. — Ласкаво просимо до клітки з золотими прутами.Марк потиснув руку — твердо, без посмішки.З-за спини Аміра виринув хлопець з ідеально укладеним білявим волоссям і зеленими очима. На ім’я Кай. Він був у коротких шовкових шортах і нічого зверху. На зап’ясті — червоний браслет «зайнятий» ще миготів.Кай обвів Марка поглядом повільним, оцінюючим, від волосся до босих ніг.— Рудий, — протягнув він з ледь помітною посмішкою, в якій було більше отрути, ніж меду. — Шейх вчора всю ніч не спав через тебе, правда?Він підійшов ближче, пальцем провів по туніці Марка, ніби перевіряючи тканину.— Тільки не думай, що тут тебе чекатимуть з розпростертими обіймами. Деякі з нас роками чекали, щоб хоч раз потрапити до нього на ніч. А ти — раз і одразу в ліжко.Голос Кая став тихішим, але різкішим.— І ще одне, вогник. Тут не люблять, коли хтось занадто швидко стає фаворитом. Можеш опинитися в басейні з бетоном на ногах. Жартую… чи ні.Амір закотив очі.— Кай, заспокойся. Він ще навіть браслет не отримав.З іншого боку підійшов хлопець з азіатськими рисами — Лі, довге чорне волосся мокре після душу. Він просто кивнув Марку й тихо сказав:— Не слухай. Кай просто боїться, що його місце займуть. У нас тут ієрархія проста: хто ближче до шейха — той їсть перший.Ззаду хтось хмикнув. То був високий латинос — Дієго, ідеальне тіло, ідеальна посмішка, але очі холодні.— Головне — не показуй, що тобі боляче, — кинув він, не підводячись з дивана. — Тут усі посміхаються, навіть коли кров тече.Марк стояв посеред кола. Обличчя спокійне, очі — крижані.— Я не шукаю друзів, — сказав він тихо, але так, що всі почули. — І не шукаю ворогів. Просто хочу дожити до завтра.Тиша.Потім Амір усміхнувся — щиро вперше.— Тоді ти вже кращий за половину тутешніх. Ходімо, покажу, де душ.Він узяв Марка за лікоть — не грубо, а просто по-товариському, і повів углиб зали.Кай залишився стояти, губи стиснуті в тонку лінію. На його браслеті блимнуло жовте світло: «чекає».Він знав: рудий тільки приїхав, а вже все змінилося. Амір відвів Марка до дальнього дивана біля басейну, де було тихіше.Він саме встиг взяти пляшку холодної води з барної стійки, коли Кай з’явився знову — цього разу без посмішки, з мокрим волоссям і рушником на стегнах.— Ну що, рудий, — почав він, голос солодкий, як отруєний мед, — вже освоюєшся? Амір, мабуть, розповів тобі всі правила?Він сів навпроти, розставивши ноги трохи ширше, ніж треба, і поклав руку на коліно Марка — ніби випадково, але пальці стиснули міцно.— Тут головне — знати своє місце. Новенькі часто думають, що шейх їх одразу на руках носитиме. А потім виявляється, що це лише на одну ніч. Або й не ніч.Його долоня повільно ковзнула вгору по стегну Марка — під шовк туніки, ніби перевіряючи реакцію.Марк не ворухнувся.Тільки подивився на Кая прямо, холодно, без поспіху.І тихо, чітко, але тоном, від якого мороз по шкірі:— Зніми руку. Поки я її не зламав.Кай засміявся — коротко, нервово, і все-таки стиснув сильніше.— О, ще й характер? Шейху сподобається. Він любить, коли спочатку опираються.Марк не кліпнув.Просто підвівся — плавно, без різких рухів, і схопив Кая за зап’ястя.Тиск був точний, професійний: великий палець на променеву артерію, мізінь на сухожилля.Кай скривився, колір обличчя змінився за секунду.— Я сказав: зніми.Він відпустив тільки коли Кай сам різко смикнув руку назад, втираючи зап’ястя.Навколо стихло. Хлопці, що підглядали, відвели очі. Амір стояв поруч, ледь помітно посміхаючись кутиком губ.Кай встав — повільно, намагаючись зберегти обличчя.— Ти ще пошкодуєш, рудий, — прошипів він, відходячи. — Тут не всі такі добрі, як Амір.Марк сів назад, взяв пляшку води й зробив ковток.— Я й не чекав, що будуть добрі, — відповів спокійно. — Але я теж не добрий.Амір тихо свистнув.— Ласкаво просимо до гарему по-справжньому, Марк.Тепер ти офіційно в грі.

Охоронці не пішли.Вони зупинилися біля виходу з гарему, ніби випадково, але Марк одразу помітив: обидва високі, кремезні, в чорних сорочках з короткими рукавами, що натягувалися на біцепсах. На шиях — товсті ланцюги з медальйонами шейха. Один — з короткою бородою й шрамом через брову, другий — лисуватий, з татуюванням змії на передпліччі.Кай, відійшовши після сутички, кинув на них швидкий погляд — і посміхнувся кутиком губ. Він знав їх. Усі знали.Шрамолиций підійшов до Марка першим, коли той сів біля басейну з Аміром.— Новенький, — прогундосив він низьким голосом, ніби метал по металу. — Шейх наказав, щоб тебе... привчили до порядку. Поки він зайнятий.Він поклав важку руку Марку на плече — не грубо, але так, щоб кістки відчули вагу.— Тут є правила для тих, хто думає, що може ламати руки фаворитам, — додав лисуватий, підходячи ззаду. Його долоня лягла на потилицю Марка, пальці стиснули волосся — не боляче, але владно. — Ми їх виконуємо. Тихенько. Без слідів.Амір напружився, але не втручався. Він знав: охоронці — не просто варта. Вони — «вихователі». Шейх дозволяв їм «готувати» новачків, особливо тих, хто опирався. І робили вони це не кулаками.Шрамолиций нахилився ближче, губи біля вуха Марка.— Підеш з нами в душову. Зараз. Там тихо. І ніхто не почує.Лисуватий уже тримав рушник — білий, чистий, ніби для масажу.— Або ми самі тебе відведемо. І тоді буде боляче. Але шейх не побачить жодного синця. Ми професіонали.Вони чекали відповіді.Марк сидів нерухомо.Тільки очі його звузилися —Гра тільки починалася.І цього разу — без ілюзій

.