Раді Вас бачити!

Він махнув рукою — ледачий жест, ніби відганяючи муху, але з силою, що не терпить заперечень. Один з бородачів — той кремезніший, з татуюванням, що звивалось по передпліччю, як змія, ступив уперед. Рука в грубій рукавиці хапнула Марка за волосся: пальці вп'ялися в полум'яне пасмо біля скроні, смикнули голову назад, оголюючи шию. Друга рука — важка, з запахом пороху й поту — стиснула щелепу: великий палець і вказівний вперлися в кути рота, тиснули, розтягуючи губи в гримасі болю. Марк відчув, як м'язи щелепи напружилися даремно — наркотик тримав їх у лещатах, перетворюючи опір на тремтіння. Рот розтулився мимоволі, зуби блиснули в золотавому світлі: рівні, білі, без єдиної тріщини чи плями.Чоловік у костюмі нахилився ближче — перстень з рубіном ковзнув по підборіддю хлопця. холодний дотик металу, що обпік, як іскра. Він роздивився зуби повільно, професійно, ніби ювелір оцінює дорогоцінність: нахилив голову, вдихнув запах чистоти, що пробивався крізь присмак наркотику. Посмішка розтягнула губи — схвальна, хижа, з присмаком перемоги.— Гарні, — пробурмотів він, відступаючи на півкроку, голос низький, як шелест шовку по мармуру. — Рівні, здорові. Ідеал для гарему шейха — той любить, щоб усе сяяло, як його нафтові вежі. Шрами на спині, звісно, знизять ціну... Батоги лишають слід, а шейх не терпить недосконалості в іграшках. Але загалом... — Він обвів Марка поглядом, від плечей до стегон, ніби підраховуючи карати. — Ціна буде високою. Блідість, волосся як вогонь, очі, що манять... Ти — рідкість у нашому пилу. Господар заплатить, щоб ти став перлиною в його колекції.Марк чув кожне слово — гостро, як лезо, що ковзає по шкірі, не ранячи ще. Наркотик туманив рухи, робив тіло чужим, але розум... Розум горів ясним вогнем: він — товар, річ на полиці, готова до продажу, як килим чи скакун. Приниження просочувалося в пори — хватка в волоссі палала, щелепа нила від тиску, а кімната, з її розкішшю, крутилася в очах, як ярмарок жахів. "Шейх... Гарем..." — подумки повторив він, і огида підкочувала, гарячіша за нудоту від уколу. Але під цим —спомин про Гела гострий, як біль у ребрах: Гел. Як він? Останній раз бачив його в тій клятій вантажівці. Пеггі на колінах. Схопили їх раптом, як мишей у пастку, і тепер... що з ним? Де він?Марк стиснув кулаки в думках — м'язи не послухалися, але воля напружилася, як струна лука. Бородач відпустив щелепу, волосся впало на обличчя пасмами, але хватка лишилася — нагадування: не рухайся, не думай.Чоловік у костюмі відступив, але тиша не впала — ні, вона зависла, важка, як ланцюг на шиї, з двома бородачами, що стояли по боках, як статуї з каменю, руки на пістолетах, очі — вузькі щілини під хустками. Ніхто не рухався: Марк — напівоголений, з тілом, що блищало в золотавому світлі люстр. Чоловік повернувся до столу, пальці в перснях ковзнули по гладкій поверхні планшета, узяв телефон — тонкий, чорний, з екраном, що спалахнув синім, і набрав номер повільно, ніби смакуючи кожну цифру. Гудки лунали в тиші, довгі, як відлуння в каньйоні: один, другий, третій... Бородачі перезирнулися, один ледь помітно стиснув рукоятку пістолета, але ніхто не дихав голосніше. Марк дивився — блакитні очі не моргали, фіксуючи кожен жест, кожну тінь на обличчі чоловіка. Нарешті клац — з'єднання, і голос у трубці, глухий, з акцентом.— Ассаламу алейкум, ефенді, — промовив чоловік ввічливо, голос гладкий, як шовк, що ковзає по шкірі, ніби це дзвінок старому другові, а не торг щодо душі. — Так, саме так. У мене для вас чудовий товар. Рідкісний, як перлина в піску. Дозвольте, я покажу.Він не відводив очей від Марка — ні, навпаки, жестом кивнув кремезному бородачу, той смикнув за волосся сильніше, змушуючи голову випростатися, оголюючи шию, плечі, шрами на спині. Чоловік підняв телефон — камера блиснула холодним спалахом, ніби око циклопа, — клац, клац, клац: спереду, збоку, ззаду. Фото полетіли в ефір — невидимі, але відчутні, як ланцюг, що стягує шию. Марк відчув себе оголеним глибше, ніж тіло: товар на полиці, з цінником, що мерехтить у голові шейха за тисячі миль. Гудки в трубці — пауза, довга, як напруга перед бурею, де співрозмовник мовчить, оцінюючи знімки, ніби картини в галереї. Чоловік стояв нерухомо, посмішка грала на губах, пальці барабанили по столу — ритм торгу, де кожна нота — тисяча монет. Нарешті — шелест голосу в динаміку, і він відповів, голос насичений, ніби медом, але з отрутою в хвості:— Так, ефенді. Він не блондин, як ви просили, але ж яке полум'я в волоссі — червоне, як захід сонця над дюнами, що запалить будь-яку ніч. Яка бліда шкіра — ніжна, як молоко з гір, без єдиної вади, окрім тих шрамів на спині, що додають... характеру, знаєте? Риси витончені — високі вилиці, блакитні очі, що манять, як озера в оазисі, губи повні, але не м'які, ні, з силою, що ховається під ними. Тіло — худорляве, але міцне, м'язи, як у танцюриста в битві, без жиру, без татуювань, чисте полотно для ваших... прикрас. Зуби — перлина, ефенді, рівні, білі, як сніг на вершинах. Він мовчить, але в очах — вогонь, той, що не згасне в гаремі. Ціна? Ах, за таку рідкість — удвічі більше, ніж за звичайних. Він вартий кожного долара... Він буде коштовністю у вашій колекції.Слова лилися рікою — нахвалювання, як аукціонний гімн, де кожна фраза — гачок, що чіпляє уяву. Чоловік говорив прямо перед Марком. Бородачі стояли, як стіни, один все ще тримав за волосся, пальці впивалися, ніби коріння в землю, але хлопець не сіпнувся — не міг, але й не хотів, бо в голові крутилося: "Ти помиляєшся, 'ефенді'. Я не перлина. Я — ніж у твоїй колекції."

Телефон клацнув — короткий, остаточний звук, ніби молоток аукціоніста, що падає на дерев'яну трибуну. Угода укладена: цифри прозвучали в трубці, як дзвін монет у скрині — висока ціна, з урахуванням шрамів, але все одно така, що змусила чоловіка в костюмі розпливтися в посмішці, хижій і ситій, ніби вовк, що вкусив шматок м'яса з кісткою. Він опустив апарат на стіл повільно, пальці в перснях ледь чутно цокнули по мармуру. Він повернувся до Марка — повільно, з грацією кота, що обирає жертву, і обвів його поглядом ще раз, ніби перевіряючи, чи не зів'яло полотно з часу останнього фото. — Відмінно, — пробурмотів чоловік, голос гладкий, але з металевим присмаком, ніби масло на лезі. — Шейх задоволений. Ти, хлопче, — його нова іграшка. Бліда перлина з вогнем у волоссі... Вартий кожного долара. — Він махнув рукою — ледачий жест, ніби відганяючи пил з килима, — але очі блиснули холодом. — Відведіть його назад. У камеру. Але слухайте уважно, пси: не чіпайте товар. Жодного пальця, жодного погляду. Має бути в належному стані — чистим, свіжим, як троянда перед букетом. Шейх не любить подряпин на перлинах.Бородачі кивнули — коротко, як машини, і смикнули Марка: кремезний послабив хватку в волоссі, але тільки щоб схопити за лікоть, грубо, ніби пакунок, що не варто ламати, але й не берегти. Другий підхопив під коліно, піднімаючи напівоголене тіло, як мішок з зерном, не несучи, а волочачи, ноги Марка ковзнули по мармуру, залишаючи смужку від босих ступень, шрами на спині спалахнули від тертя. Приниження вдарило, як ляпас: вони не дивилися в очі, не говорили з ним — тільки перезирнулися, бурмочучи між собою, ніби про вантаж, що смердить пилом.— Дайте йому води, — продовжив чоловік, повертаючись до столу, де налив собі ще келих янтарної рідини, ніби святив угоду. — І їжі — щось легке, фрукти, хліб. Шейх хоче, щоб іграшка сяяла. А про всяк випадок... — Він кивнув на шприц, що лежав на краю столу, блискучий, як іграшка смерті. — Вколоти ще раз. Щоб не сіпався, не думав дурниць. Товар має бути тихим, як ягня в мішку.Кремезний витягнув шприц — голка блиснула в золотавому світлі, і вдарив у плече Марка, не дивлячись, не попереджаючи: укол, як укус, і холодна гидота розтеклася, густіша за першу, тиснучи на вени, як ланцюг. Марк відчув, як тіло м'якшає ще більше — ноги стали ватяними, голова запливла, але розум... Розум чіплявся: "Не людина. Товар. Перлина для гарему." Огида підкочувала, гаряча, як блювота, — вони поволокли його до дверей, бормочучи: "Тихо, тварюко, не смикайся, бо ціна впаде," — ніби він кінь на базарі, а не хлопець з вогнем у крові. Двері відчинилися — холодний коридор, запах плісняви й поту, і вони потягли його назад, у підвал, де лампа гуділа, як комахи в пастці. Вода й їжа чекали в кутку — миска з фруктами, глечик, але Марк знав: це не милість, а догляд за товаром

.