Раді Вас бачити!

- Глибше, перлино, - шепотів шейх, голос тремтів від насолоди, - покажи, як ти служиш... Твоя покора - солодша за мед.

Марк не відступав - губи стискалися, язик кружляв. Шейх видихнув довго, задоволено, відкинувшись назад, пальці розслабилися в волоссі, але не відпустили, тримаючи близько, ніби ласкаве нагадування.

Але це була лише ілюзія - тонка, як павутина нейронних імпульсів, виткана Марком у просторі між свідомістю шейха та реальністю. Наркотик притупив тіло, але не розум: Його воля - гостра, як лазерний промінь - проєктувала видіння в мозок шейха, годуючи його фантазіями влади, чуттєвими образами, де хлопець - слухняна іграшка, вигинається, стогне, приймає все. Шейх - у своїй ілюзії - сіяв насолоду, вигинаючись на подушках, руки стискали шовк, плоть терлася об оксамит, стогін виривався гортанний, ритмічний, ніби в екстазі з живим тілом, - пальці заплутувалися в уявному волоссі, хребет вигинався, кульмінація накочувала, липка, гаряча, заливаючи подушки, що вбирали все, як мовчазні свідки. Він видихав довго, задоволено, очі заплющені, губи розтулені в посмішці переможця, тіло розслаблене, блискуче від поту, і шепотів у порожнечу:

-Глибше, перлино... Ти мій...

Тим часом Марк сидів у кутку зали - спокійно, розслаблено, на низькому стільці з різьбленого сандалу, що стояв у тіні ширми, - тримаючи келих з рубіновим вином, що мерехтіло в сяйві . Фрукти на тарілці - стиглі гранати, виноград, фініки, просочені медом - були під рукою, і він відкусив шматок, сік потік по підборіддю, солодкий, липкий, але Марк ковтнув байдуже, витираючи губи рукавом туніки, що лишилася недоторканою. Очі його - блакитні, холодні, як крига - спостерігали за шейхом з огидою, гострою, як біль у ребрах: бачити цю пародію на владу, як чоловік корчиться з подушками, стогне в порожнечу, руки стискають шовк, ніби плоть коханця, - викликало нудоту, що підкочувала до горла, змішану з презирством, бо це не сила, а ілюзія слабкості, маскувана багатством.

"Бідолаха, - подумав Марк, ковтнувши вина, терпкого, з ноткою кориці, - думає, що володіє мною, а сам трахає подушку, як старий козел у стайні". Він відкинувся назад, нога закинута на ногу, браслети дзенькнули тихо, як іронічний коментар, і відкусив ще фінік - м'який, солодкий, - жуючи повільно, спостерігаючи, як шейх сіпається в останній судомі, видихає з полегшенням, очі заплющені в блаженстві. Ілюзія трималася - тонка, але міцна, як нейронна мережа, що годувала мозок шейха видіннями покори, стогонів, тепла тіла, але Марк знав: енергія не вічна, наркотик слабшає, і скоро ментальний щит трісне. Він ковтнув вина ще раз - терпке тепло розтеклося по венах, прояснюючи думки, і посміхнувся крізь огиду.

Ранок просочився крізь скляну стелю покоїв тонкими золотими нитками. Палац прокидався повільно.

Шейх розплющив очі - задоволений, розслаблений, з тією ледь помітною посмішкою переможця, який провів ніч так, як хотів. Він потягнувся на подушках, відчуваючи приємну втому в м'язах, і повернув голову до Марка.

Хлопець лежав поруч - на боці, руде волосся розкидане по шовку, губи ледь розтулені, ніби ще в сні. Шкіра бліда, але тепла, туніка зім'ята й зсунута з одного плеча. Шейх провів пальцем по його щоці - ніжно, власницьки.

- Ти був чудовий, перлино, - тихо сказав він, голос хриплий від сну й насолоди. - Я не пам'ятаю, коли востаннє отримував таке задоволення.

Марк не ворухнувся. Очі його були заплющені, дихання рівне - ідеальна маска сплячого наложника. Всередині ж усе кипіло холодною люттю: ілюзія трималася до ранку, і розчинилася тільки тепер, коли шейх сам повірив у кожну деталь своєї фантазії.

Шейх нахилився, торкнувся губами його губ - повільний, довгий поцілунок, ніби ставить печатку. Смакував, ніби пробував вино вдруге.

- Сьогодні вночі, - прошепотів він, відриваючись на міліметр, - ти знову будеш у мене. Розумієш?

Марк ледь ворухнувся - майже непомітно, ніби уві сні. Шейх прийняв це за згоду.

Він підвівся, джеллабія сповзла з плечей, і клацнув пальцями. Двоє слуг увійшли миттєво.

- Відведіть його до чоловічого гарему. Дайте все необхідне. І передайте: ввечері я чекаю на нього особисто.

Двоє охоронців ввели Марка в чоловічий гарем о дев'ятій ранку. Сонце вже заливало зал різким світлом крізь скляний дах.

Зала була величезна й відкрита, як люксовий фітнес-клуб, тільки замість відвідувачів - наложники.

По центру - великий басейн з бірюзовою водою, підсвічений знизу. Навколо - низькі дивани з білої шкіри, журнальні столики з фруктами, кальянами й пляшками дорогого просекко. На стіні - величезний екран, де тихо крутився серіал. З колонок лилася тиха електроніка з східним бітами.

Хлопців було близько двадцяти. Всі молоді - від дев'ятнадцяти до двадцяти восьми. Всі доглянуті до ідеалу.

Один - високий брюнет з татуюванням дракона на ключиці, сидів у басейні по пояс у воді й курив вейп.

Інший - блондин з зеленими очима й модною стрижкою, лежав на дивані в коротких шортах і читав щось на планшеті.

Третій - азіат з довгим чорним волоссям, заплетеним у хвіст, робив присідання біля дзеркала, навушники AirPods, тіло блищало від поту.

Всі в легкому одязі або без нього: хтось у шовкових шортах, хтось у відкритій туніці, хтось просто в рушнику на стегнах. На зап'ястях у кожного - тонкий браслет з маленьким екранчиком: зелений - «вільний», жовтий - «чекає», червоний - «зайнятий шейхом».

Повітря тепле, пахло м'ятою, дорогим гелем для душу й легким чоловічим парфумом.

Коли Марка ввели, розмови стихли на секунду. Двадцять пар очей повернулися до нього одночасно.

- Новенький, - сказав охоронець і штовхнув Марка вперед. - Рудий. Особисто від шейха. Не чіпайте, поки не дозволить.

Брюнет з басейну вийшов з води, краплі стікали по пресу.

- Вау, - тихо сказав він, посміхаючись. - Давно в нас не було такого кольору. Заходь, рудий.

Марк ступив на теплий мармур. Браслети на його руках тихо дзенькнули.

Він озирнувся - спокійно, холодно, без поспіху, і кивнув.

Гарем дивився на нього.

Він дивився на гарем.

І в цю мить усі зрозуміли: цей не буде просто черговим.