Раді Вас бачити!

Бус здригнувся востаннє, ніби зітхнувши з полегшенням, і зупинився з риком гальм, що відлунював у ночі, як відлуння далекого грому. Пустеля за вікнами перетворилася на силует високих мурів — силует, що вимальовувався в місячному сяйві, як тінь давнього міфу. Марк виринув із темряви без свідомості повільно, ніби з глибин озера: голова гуділа, наче після удару, мотузки вп'ялися в шкіру, залишаючи червоні смуги, а черевик на плечі — той проклятий черевик — лишив синець, гарячий і пульсуючий, як нагадування про жарти, що рвали душу. Наркотик відступав, лишаючи після себе туман у голові, але з ним приходила ясність — гостра, як лезо: він живий, зв'язаний, але не зламаний. Вартові мовчали, лише дихання їхнє — важке, як у собак на полюванні — наповнювало кузов. Двері відчинилися, нічне повітря вдарило — сухе, з ароматом сандалу й троянд, — і грубі руки витягли його назовні, волочачи по піску, ніби мішок з піском.

Палац шейха височів перед ним — гігантський лабіринт з мармуру й золота, де старовина зливалася з сучасністю в єдине, задушливе ціле. Високі арки з різьбленими колонами, вкритими мозаїками з лазуриту й перлів, що зображали сцени з "Тисячі й однієї ночі", чергувалися з панелями сонячних батарей, що мерехтіли синім сяйвом, як вени під шкірою. Фонтани в садах — стародавні, з водою, що дзюрчала по алебастру, — сусідили з голографічними екранами, де мерехтіли звіти з нафтових веж і дронів-охоронців, що гуділи в небі, як рій невидимих ос. Охорона — бородаті вартові в традиційних халатах, обвішані стрічками патронів, — патрулювали поряд з сервоприводами, оснащеними сканерами, що блимали червоним, перевіряючи ДНК кожного, хто входив. Повітря пахло шафраном і озоном — суміш східної чуттєвості й холодної технології, де гаремні шовки ховали нейронні імпланти, а килими з Персії — датчики руху.

Вартові штовхнули Марка вперед — через масивні брами з кованого заліза, прикрашені рунами, що мерехтіли голограмами, — у внутрішній двір, де пальми шелестіли над басейнами з підігрітою водою. Там чекала делегація: чоловік у костюмі, знайомий з фортеці, з холодною посмішкою переможця; поруч — двоє слуг у білих халатах, з медичними сканерами в руках, і охорона, що стовпила з автоматами напоготові. "Товар прибув у повному порядку, — промовив чоловік у костюмі, ніби представляючи ящик з антикваріатом. — Але огляньте — раптом дефект, болячка якась. Шейх не терпить несподіванок у колекції".

Слуги — молоді, з очима, що уникали прямого погляду, — схопили Марка за лікті, потягли в бічну кімнату: низьку залу з мармуровими лавками, вкритими шовком, де стіни прикрашали фрески з оголеними тілами в позах, що шепотіли про давні ритуали, а в центрі стояв медичний стіл — блискучий хром, оснащений сканерами й голками, що мерехтіли синім лазером. Мотузки розрізали — ножі клацнули гостро, але замість свободи руки стягнули ланцюгами до стійок, ноги розвели в сторони, фіксуючи на підніжках. Туніка й штани зірвали одним рухом — тканина зашелестіла, оголюючи тіло, бліде в холодному сяйві ламп, з шрамами на спині, що виблискували, як старі медалі. Марк напружився — м'язи стиснулися, наркотик ще тримав, роблячи рухи повільними, але лють прорвалася, серце закалатало, як барабан, він вирвався на мить, ланцюг дзвенів, але слуга вдарив у живіт, притискаючи, і Марк закашлявся, відчуваючи, як сором заливає хвилею: оголений, розпнутий, як жертва на вівтарі, під поглядами, що ковтали його, ніби голодні звірі.

Огляд почався — холодний, методичний, з відтінком тієї самої темної чуттєвості, що отруювала все. Перший слуга — з планшетом у руках — провів сканером по тілу: пристрій загудів, блакитний промінь ковзнув від скронь до стоп, фіксуючи пульс, температуру, ДНК-маркери.

— Ніяких інфекцій, — пробурмотів він, голос рівний, як у техніка, — шкіра чиста, м'язи в тонусі, але шрами... старі, неактивн.

Другий — з рукавичками, просоченими антисептиком, — торкнувся ближче: пальці розсунули стегна, перевіряючи на виразки, ковзнули по внутрішній стороні, де шкіра була найніжнішою, затримавшись на мить довше, ніби не тільки оглядаючи, а й смакуючи — повільно, з ледь помітним тремтінням у диханні, — проникаючи пальцем, холодним і слизьким, для "зразка". Марк стиснув зуби — біль спалахнув, гострий, як укол, але гірше був сором, що палав у животі, гарячий клубок, від цієї вторгнення, від того, як його тіло реагує мимоволі, напружуючись проти волі, від поглядів слуг, що блищали — не жорстокістю, а тією бридкою цікавістю, ніби він експонат у музеї плоті.

— Здоровий, — зітхнув другий, витягаючи інструмент, — репродуктивна система в нормі, без патогенів. Ідеальний для... служби.

Чоловік у костюмі кивнув — холодно, з ноткою тріумфу, і махнув рукою.

— Гаразд. Очистіть і підготуйте. Шейх чекає на знайомство.

Слуги відчепили ланцюги, але не дали встати: вкололи ще раз, голка в шию, холодна рідина розтеклася, притуплюючи біль, але загострюючи спогади, і потягли до басейну, де вода парувала, насичена ароматами, а м'які губки ковзнули по шкірі, миючи, але й торкаючись, ніби продовжуючи огляд, з тією самою повільною чуттєвістю, що робила чистку ритуалом приниження. Марк заплющив очі — лють кипіла, але тіло зраджувало, реагуючи теплом на холодну воду, і подумав про втечу, про той момент, коли наркотик відступить, коли ланцюги тріснуть, як сухі гілки. Палац шепотів обіцянки — старовина й сучасність зливалися в пастку, де гарем чекав, як паща звіра.

Слуги витягли його з басейну — вода стікала струмками по блідій шкірі, лишаючи холодні доріжки, що висихали миттєво в сухому повітрі палацу, наче сліди від сліз на обличчі примари. Марк кашлянув, борючись з залишками наркотику, що ще туманили зір: світ здавався розмитим, але гострим, як лезо, приховане в оксамиті. Руки — слабкі, але не зламані — напружилися в ланцюгах, що тепер були м'якшими, оббиті шовком, ніби для того, щоб не пошкодити "товар". Сором від огляду досі палав у грудях — гарячий, задушливий клубок, від тих пальців, що вторгалися, від поглядів, що ковтали його, ніби голодні тіні, — але лють проростала крізь нього, як коріння крізь скелю: повільно, невпинно. "Не зламають, — подумав він, стискаючи зуби, — не для цього я вижив у бурях і зрадах". Палац шепотів навколо — голограми мерехтіли на стінах, змішуючись з фресками, де оголені фігури танцювали в вічних сутінках, а десь у далині гуділи сервоприводи, охороняючи таємниці шейха.

Вони потягли його до прилеглої зали — просторої, з низьким стелею, вкритою мозаїкою зір, де повітря було насиченим ароматом амбри й мускусу, ніби передчуттям ночі, що наближається. Слуги — мовчазні, з очима, що уникали його погляду, але блищали прихованим знанням — розчепили ланцюги, але не дали свободи: один притиснув плече, інший — стегно, фіксуючи, як метелика на дошці. Туніка, яку зняли для огляду, лежала в кутку — брудна, зірвана, символ минулого, що тепер здавався недосяжним. Замість неї слуга простягнув одяг: традиційний для наложника, витканий з напівпрозорого шовку, що мерехтів перламутром у світлі ламп. Штани — широкі, але облягаючі, з тонкої тканини, що ковзала по шкірі, як подих, підкреслюючи кожен контур м'язів, ніби запрошуючи погляд. Верх — довга туніка з глибоким вирізом, що оголювала ключиці й частину грудей, з рукавами, що спадали, як крила, але стискали зап'ястя, нагадуючи про кайдани. Шовк був прохолодним, але швидко нагрівався від тепла тіла, липнучи, як друга шкіра, — приниження в кожному шві, в тому, як тканина натягувалася на стегнах, підкреслюючи вразливість.

— Тримай руки, — пробурмотів слуга, голос його був тихим, але з ноткою механічної байдужості, ніби він виконував кодову послідовність. — Не сіпайся, або шейх отримає дефектний товар.

Марк не опирався — не зараз, коли сили ще тремтіли, як струна після удару, але очі його, блакитні, як крижані озера в бурю, блиснули холодним вогнем, фіксуючи кожен рух. Слуга накинув на шию намисто — недороге, з намистин з напівдорогоцінного каменю, що блищало матово, як імітація перлів, з підвіскою у формі лотоса, що лягла між ключиць, холодна вага, що тиснула, ніби клеймо власності. На зап'ястя — тонкі браслети з латуні, вигравіювані візерунками, що дзенькали тихо, як ланцюжки, нагадуючи про рух, що буде чути в тиші ночі. На щиколотки — такі ж, легкі, але стискаючі, з маленькими дзвіночками, що дзеленчали при кожному кроці, — звук, що оголошував присутність, як сигнал для хижака. Прикраси були скромними, не для королеви, а для новачка в ієрархії — дешеві, але вишукані, щоб підкреслити статус: не вільний гість, а наложник, готовий до першого знайомства з господарем.

Слуга відступив, оглядаючи результат — погляд його ковзнув по тілу повільно, з ледь помітним голодом, що ховався за професійністю, і кивнув:

— Готовий. Шейх чекатиме в головній залі о півночі. Не опирайся — це тільки погіршить.

Вони потягли Марка назад — коридором, де стіни шепотіли відлуннями, голограми мерехтіли звітами про охорону, а десь попереду лунала тиха мелодія струн, ніби передчуття ночі, що наближається. Туніка шелестіла по шкірі, браслети дзенькали, як лічильник часу, — кожен крок відлунював приниженням, але в голові Марка крутилася думка, гостра, як імплантований чіп: "Півночі... Тоді й почнеться гра по-справжньому". Палац ковтав його, але він знав — в темряві гарему ховаються не тільки пастки, а й лазівки для тих, хто не здається. Шейх чекав — владний силует у тіні, з очима, що пронизували, як лазер, але Марк, навіть у шовку й ланцюгах, залишався воїном, що планує удар.