Спочатку:
На сторінку книги
Під чужим світлом.
Ганна любила місця, де люди не ставлять зайвих запитань.
Напівтемний ресторан при елітному готелі ідеально підходив для таких зустрічей.
Офіціанти тут майстерно вдавали, що не чують гучних прізвищ, а нечисленні відвідувачі старанно робили вигляд, що не впізнають одне одного. Штучне світло лягало на білу скатертину м’яко, наче виправдання. Приглушена музика грала так, ніби намагалася заглушити залишки совіст.
Ганна навмисно сіла спиною до великого дзеркала. Хотіла бачити весь зал, але тільки не власне відображення. Навпроти неї сидів Олексій Громов. На його обличчі блукала звична посмішка людини, яка звикла брати своє без дозволу. А в погляді читався холодний розрахунок хижака, який не поспішає нападати лише тому, що насолоджується панікою жертви.
— Ти сьогодні не в ролі королеви, - Громов тонко посміхнувся, розглядаючи її напружену поставу. - Щось сталося?
— Не грай зі мною, Олексію, - Ганна знизила голос до шипіння. - Усе пішло шкереберть.
Громов повільно відклав виделку на край тарілки. Метал тихо брязкав об порцеляну.
— Конкретніше.
Ганна судорожно ковтнула слину й стиснула тканинну серветку під столом так, що нігті вп'ялися в долоні.
— Олена, колишня мого чоловіка, втекла з часної психіатричної лікарні.
Вимовляти це вголос було майже фізично боляче. Наче це слово могло остаточно зруйнувати вибудовані нею стіни, за якими вона одинадцять років ховала свій головний гріх.
— Звідки, звідки? - уточнив Громов без жодної емоції.
— З клініки, - кинула крізь зуби Ганна. - З тієї самої. Вона просто зникла з палати. А знаєш, хто після цього заявився до нас додому?
Громов не відповів. Він просто мовчки дивився на неї, і під цим важким поглядом у Ганни під шкірою поповз липкий холод.
— Катерина, - виплюнула вона ім'я пасербиці. - Притяглася зі своєю подружкою. Розмовляла зі мною так, ніби має на це право! Наче я не господиня в тому домі. Вона знає, Олексію. Вона прямо заявила, що ми тримали її матір в ізоляції одинадцять років. Назвала це прорахованою схемою.
Громов ледь помітно примружив очі.
— І що вона зробила далі?
— Я не дурна, - Ганна різко нахилилася через стіл, зменшуючи дистанцію. - Вона не назвала мого імені прямо, але дивилася так, наче вже тримає мене за горло. Катерина вийшла з-під контролю. Тепер вона не просто безпорадна дівчинка. Вона - реальна проблема.
Ганна сіпнула головою в бік панорамного вікна, що виходило на парковку.
— Ти хочеш сказати, що вона пов’язала втечу Олени з тим, що сталося у Вадима?
— Я хочу сказати, що вона вийшла з-під контролю, - жорстко відповіла Ганна.
Ганна подивилася прямо в очі співбесіднику.
— І це ще не все. Мені здається, за мною стежать.
Громов уперше ворухнувся різкіше, ніж зазвичай дозволяв собі на людях. Його спина випрямилася.
— Стежать? Хто саме?
— Я не знаю! - ледь стримуючи крик, прошепотіла вона. - Одна й та сама машина з'являється вже вдруге. Я виходжу з будинку - вона там. Наче вичікує. Може, це Кравченко? Його служба безпеки вже копає під нас?
Громов мовчав, обертаючи в пальцях важкий келих. Потім важко видихнув, і його тон став буденно-металевим.
— Слухай уважно. Якщо за тобою справді стежать - це означає, що в компанії Вадима вже запустили внутрішнє розслідування.
Ганна заціпеніла.
— Тобто…?
— Тобто вони не проковтнули історію зі стажеркою, як ми розраховували, - холодно пояснив Громов. - Кравченко не з тих, хто довго страждає. Він з тих, хто знаходить джерело болю і викручує його з м'ясом.
Ганна міцно стиснула щелепу.
— А Денис?
Громов кинув на неї презирливий погляд.
— Денис тріщить по швах. Його вже щільно ведуть хлопці Кравченка. Це питання днів, коли він здасть усіх, щоб урятувати себе. А, можливо, його вже притиснули.
Ганна різко втягнула повітря через ніс.
— Я ж попереджала тебе. - прошепотіла вона, відчуваючи, як паніка підступає до горла. - Я ж казала, що мені потрібні залізні гарантії! Хіба ні!
— Гарантій не існує, Ганно. - спокійно перебив її Громов. - Є тільки прораховані ходи.
Він нахилився ближче, і в його очах спалахнув небезпечний вогник.
— Ти хотіла позбутися пасербиці й отримати гроші. Я хотів інсайдерську інформацію для витоку, щоб збити з Вадима спесь. Ти сама принесла мені кандидатуру Катерини - бо тобі було плювати, що з нею станеться. Мені теж було байдуже, чиїми руками бруднити Кравченка. Для мене вона була просто номером сімнадцять. Головне - щоб витік виглядав як дурість слабкої ланки, а у Вадима не було часу розбиратися. Не плутай наші мотиви.
Ганна зблідла.
— Тобі байдуже, - ледь чутно промовила вона. - А мені страшно.
Громов усміхнувся - м’яко, майже лагідно. Від цієї гримаси Ганні стало по-справжньому моторошно.
— Страх - це розкіш, Ганно, яку ти не можеш собі дозволити. Він змушує робити помилки.
Громов відкинувся на спинку крісла.
— Ти ж хочеш знати, що робити далі? Відповідь проста: ти закриваєш рота. Не смикаєшся. Не дзвониш нікому в ту клініку. Не робиш жодних рухів, які залишають цифрові сліди.
— А якщо вона… - Ганна ковтнула. - Якщо Катерина піде в поліцію?
Громов байдуже знизав плечима.
— Нехай іде. Поліція працює з документами. А папери щодо недієздатності Олени у вас же завжди були в ідеальному порядку, так?
Ганна вчепилася поглядом у його обличчя, намагаючись знайти хоч якусь підтримку.
— Ти мене кидаєш?
Громов відповів без жодних вагань, дивлячись їй прямо в очі.
—Я просто відрізаю зайве навантаження, яке тягне мене на дно.
Поклав на стіл байдуже купюру - жестом людини, яка звикла оплачувати навіть чужі помилки.
— Якщо за тобою справді стежать, - додав він, уже підводячись із-за столу, - то пам’ятай одну річ. Коли ця конструкція почне рушитися, винною мають зробити не мене. Ти сама хотіла, щоб «рукавичка» відповіла за все. От і тримайся цієї логіки. Бо якщо ти зламаєшся - винною призначать тебе. Заляж на дно, Ганно.
Громов розвернувся і пішов до виходу, жодного разу не озирнувшись.
Ганна залишилася сидіти під холодним чужим світлом. Вона дивилася на свій порожній келих і щойно чітко усвідомила: що тепер гра веде її, а не вона гру.
І найстрашнішим було навіть не розчарування в партнері. Найстрашнішим було те, що десь у цьому великому місті Катерина вже знала всю правду.
