Спочатку:
На сторінку книги
Свої люди.
У Катерини було небагато людей, яких вона могла назвати своїми. Не просто знайомими з пар. Не “друзями з курсу”. А тими, поряд з ким можна мовчати й не відчувати провини за цю тишу.
Марта і Сергій були саме такими - її людьми.
Клуб зустрів їх звичною атмосферою: трохи задушливий, гамірний, із розфарбованими неоновим світлом стінами й діджеєм, який, здавалося, щиро вірив: що гучніша музика, то щасливіше живеться людям.
Марта миттєво опинилася у своїй стихії. Вона вже встигла когось обійняти на ходу, комусь щось вигукнути й зникнути в натовпі, як маленький чорний вихор.
Вона танцювала різко, сміливо, з викликом - ніби кожен рух був відповіддю світові, що я є. Її татуювання ковзали під спалахами софітів, коротке чорне каре пружинило в такт ході, а погляд ловив чужі обличчя - не шукаючи схвалення, а просто кидаючи виклик усім навколо.
— Ну що, Волинська, - крикнула вона, випірнувши з натовпу і схопивши Катерину за руку, - сьогодні без твого вічного “я не така”. Сьогодні ти - жива і з нами., домовилися?
Катерина стояла біля барної стійки, затискаючи в руках склянку з безалкогольним коктейлем.
— Зате ти хоча б виглядаєш, як нормальна доросла дівчина, - тихо пробурмотіла Катерина сама до себе, відчуваючи, як тонка тканина червоної сукні щільно облягає тіло, змушуючи почуватися одночасно голою й напрочуд живою.
— Вона й не просто нормально виглядає, вона сьогодні - офіційний вибух мозку, - знайомий голос пролунав зовсім поруч.
Катерина повернула голову й побачила Сергія. Він завжди був трохи вищим за більшість чоловіків у компанії . Стрункий, але міцний- із тим типом фігури, який формується не виснажливими тренажерними залами, а легким, активним життям. Світле, майже пісочне волосся було трохи розкуйовджене, але охайно - з тих, хто ніби щойно провів рукою по голові. Блакитні очі - чисті, спокійні, уважні. На ньому була темна сорочка, закатана до ліктів, і ідеально підібрана джинси, дорогі, йому пасували неймовірно. УВесь він виглядав так, ніби вийшов із життя, де гроші- це просто фон, а не спосіб довести світові, що ти чогось вартий.
Сергій був інтелігентним до найменших дрібниць. Акуратний, пунктуальний, із м’яким голосом, який він ніколи не підвищував. Він завжди слухав більше, ніж говорив, і помічав значно більше, ніж люди хотіли йому показати.
— Ти запізнився, - сказала Катерина, але в її голосі не було докору.
— Я не запізнився, - Сергій підняв руки вгору, в примирливому жесті, усміхаючись. - Я давав вам з Мартою час відчути себе вільними без нагляду дорослого.
— Ну й дурник. Ти смішний, - вона з удаваним невдоволенням скривила губи, але в очах потеплішало.
— А ти - небезпечно гарна, - спокійно і абсолютно серйозно відповів він, на кілька секунд затримавши погляд на її обличчі . - Якщо чесно, я щиро радий, що цб красу бачить хоч хтось, крім бібліотекарки.
Вони пройшли до столика у затишному кутку залу. Незабаром до них повернулася Марта з блиском в очах, з двома людьми за спиною, яких вона уже встигла подумки охрестити «нормальними».
— Кать знайомся, це Валерія й Тимур, - швидко сказала вона. - Вони з моєї тусовки, трохи альтернативні, але абсолютно мирні. Не злякаєшся?
Катерина лише всміхнулася й чемно кивнула. З’явилися келихи, хтось замовив ще коктейлі, хтось - пиво. Музика била в груди ритмом, який змушував рухатися.
— Пішли танцювати, - Марта вже тягнула її за руку. - Сергію, доглядай за нашими місцями! Якщо хтось спробує сїсти - ти скажеш, що ми тут вже зайнято прекрасними дівчатами , ясно тобі?
— Зрозумів наказ, - він підняв свій келих, ніби складав військову присягу. - Буду охороняти ваші стільці.
Катерина дзвінко засміялася й дозволила Марті вивести себе в самий центр танцмайданчик.
