Спочатку:
На сторінку книги
Несподіваний поворот.
День народження Марка святкували просто, по-домашньому. Повітря на задньому дворі заміського будинку пахло соковитим запеченим мʼясом, свіжою зеленню та солодким кремом від іменинного торта. У дворі вже зібралися гості, діти галасливо бігали з різнокольоровими повітряними кульками, розважаючись із найнятим аніматором, а батько, Дмитро, помітно метушився біля розпеченого мангала.
Катерина вийшла з машини повільно.
— Дякую, що підвіз, Вадиме. - тихо сказала вона, повертаючись до салону.
Вадим кивнув.
— Я ж сказав, що підвезу.
Він не збирався заходити. Це була чужа територія. Але хвіртка відчинилася раніше, ніж він встиг попрощатися з Катериною. На порозі стояла Ганна. І завмерла. Картина перед її очима була промовистою: розкішний чорний автомобіль преміумкласу, а за кермом - гарний, упевнений у собі чоловік із заліжним поглядом. Мачуха швидко зорієнтувалася, і на її обличчі з’явилася ідеально відрепетирована, солодка усмішка. Вона зробила кілька кроків уперед, виходячи на затишну вулицю.
— Добрий вечір, - Ганна підійшла ближче до машини. - Я мама Катерини, Ганна Степанівна. Дуже рада знайомству.
Катерина відчула, як всередині щось різко обірвалося. Вона ніколи так не представлялася. Ніколи. Вона завжди тримала жорстку дистанцію, підкреслюючи статус мачухи.
Вадим перевів погляд із Ганни на Катерину. На секунду. Катерина не заперечила.
— Вадим Кравченко, - рівно відповів він. - Приємно познайомитися.
— Заходьте до нас, прошу вас, приєднуйтеся до свята, - швидко сказала Ганна.
— Дякую за запрошення, не можу. У вас сімейне свято. Гарного вечора.
Мотор потужно загарчав, і автомобіль плавно рушив із місця. Ганна стояла біля хвіртки ще кілька довгих секунд, проводжаючи примруженим, хижим поглядом чорний силует машини, що зникав у сутінках. Цей візит явно не входив у її прораховані плани. Нарешті вона повільно перевела погляд на Катерину, яка мовчки спостерігала за кожним її рухом. Проте Ганна не зронила ні слова - лише мовчки зробила жест рукою, впускаючи падчерку на подвір'я.
За святковим столом панував гамір. Десятирічний Марк радісно крутився біля величезного торта.
— Мамо, я сам задуваю свічки!
— Не підходь, обпечешся, - різко кинула Ганна.
Катерина м'яко всміхнулася молодшому братові й перевела погляд на мачуху.
— Та облиш, Ганно. Дай йому спокій. Йому вже десять років, він цілком дорослий.
Дмитро відірвався від тарілки з їжею й підняв очі на дружину.
— Дійсно, нехай син сам задуває.
Ганна незадоволено піджала губи й мовчки відступила. Протягом усього вечора вона не зводила очей із Каті. Дівчина сиділа навпроти неї і виглядала абсолютно інакше, ніж іще місяць тому. Спокійніша. Впевненіша. Значно сильніша. У її постаті більше не було колишньої жертовності, і це усвідомлення дико, до зубного болю дратувало Ганну.
Пізно ввечері, коли останні гості нарешті розійшлися, Катерина одразу пішла до своєї колишньої кімнати. Марк, зморений емоціями, заснув миттєво. Дмитро та Ганна залишилися на кухні. Жінка стояла біля вікна, нервово стискаючи пальці.
— То хто, кажеш, це був? - тихо запитав Дмитро, прибираючи зі столу.
— Директор її компанії.
— Серйозно? - батько навіть щиро усміхнувся, витираючи руки рушником. - Ну… добре. Значить, нормальна робота.
— Тебе взагалі нічого в цій ситуації не дивує і не насторожує?! - різко повернулася до нього Ганна.
— А що має дивувати? Ну, підвіз чоловік молоду, красиву дівчину додому після зміни. Це ще не злочин. Це цілком нормально в наш час.
— Ти завжди такий сліпий і зручний для всіх, Дмитре? - холодно сказала вона.
— А ти завжди шукаєш бруд і проблеми там, де їх немає і близько.
Дмитро знизав плечима.
— Якщо у нього щодо неї серйозні наміри - то це взагалі прекрасно. Катерині вже двадцять два роки. Їй давно час думати про власне майбутнє та власну родину.
«Серйозні наміри». Це словосполучення застрягло в голові Ганни, наче іржавий цвях.
Наступного дня в обідню пору Ганна сиділа на краю розкішного ліжка в номері готелю. Олексій Громов, стоячи перед дзеркалом, неспішно застібав ґудзики на своїй білосніжній сорочці.
— Він її підвозив, - сказала вона.
— Хто саме?
— Кравченко.
Олексій миттєво зупинився. Його пальці завмерли на комірці. Він повільно повернув голову.
— І?
— І вони виглядали… занадто близько, Олексію. Між ними очевидно щось є.
У номері повисла важка, гнітуча тиша. Громов підійшов до журнального столика, повільно налив собі склянку мінеральної води, зробив ковток.
— Ти ж сама запевняла мене, що вона там звичайна сіра стажерка, яка нікого не цікавить.
— Була. Тепер , очевидно, що ні.
Олексій повернувся до неї.
— Що змінилося?
— Вона змінилася.
— Конкретніше.
— Вона стала впевненою в собі. Перестала підкорятися.
Олексій усміхнувся краєм губ.
— Це проблема?
— Якщо Кравченко по-справжньому закохається в неї і введе у своє близьке оточення - так, це катастрофа для нас усіх.
Він підійшов ближче.
— Нагадати тобі, Ганно? Мені потрібна була своя, повністю підконтрольна людина всередині «VARYS GROUP». Тільки й усього.
— Я дала тобі її, - різко сказала Ганна. - І зробила це далеко не задарма!
— І ти отримаєш своє, - холодно відповів він. - Але якщо між ними дійсно починається роман… нам доведеться суттєво прискорити весь процес.
— Як саме?
Олексій задумався.
— Натиснути на потрібних людей.
— На кого?
Він не відповів. Лише подивився на Ганну довгим, пронизливим поглядом, який не обіцяв нічого хорошого.
Коли жінка нарешті пішла, Громов ще довго залишався в номері. Він увімкнув гарячу воду у ванній кімнаті, сперся обома руками на край мармурової раковини й пильно вдивлявся у власне відображення в дзеркалі.
— Якщо вони зблизяться - буде складніше, - тихо сказав він сам до себе.- Закоханий чоловік - непередбачуваний у своїх діях. А закоханий та розлючений генеральний директор величезної корпорації - небезпечніший у стократ.
— Треба запускати схему раніше, - пробурмотів він. - Поки це не зайшло надто далеко. Поки все ще під контролем.
Він уявив на секунду - Кравченко одружений, діти, сім’я. Схема зруйнується. Ні. Потрібно діяти зараз.
Тієї ж ночі Катерина лежала у своєму ліжку в повній темряві й не кліпаючи дивилася в сіру стелю кімнати. Денні події відійшли на другий план, а в голові з новою, страшною силою виринули слова Сергія про жінку з приватної психіатричної лікарні.
Мама… Катя заплющила очі й раптом чітко, до найдрібніших деталей згадала її теплі, м'які руки. Згадала той далекий день, коли вона, ще зовсім маленька дівчинка, обережно гладила великий круглий живіт матері, у якому жило нове життя.
— Катрусь, зовсім скоро у тебе з'явиться маленький братик, - лагідно казала мама, щиро й тепло усміхаючись крізь сльози.
Катя тоді міцно притискалася щокою до її живота, відчуваючи безмежне щастя. А потім… Порожня кімната. Шепіт дорослих: «вона нас кинула», «вона зрадила», «Вона зібрала речі й поїхала з іншим чоловіком». Маленька Катерина тоді беззастережно вірила цим словам. Вірила і всім серцем ненавиділа ту, яка її «покинула».
Діти вірять тим, хто поруч.
Але зараз, через багато років, у її розумі вибухнуло страшне прозріння. Звідки міг узятися той інший чоловік? Коли саме вона встигла б утекти? Це просто фізично не вкладалося в жодні хронологічні рамки.
Якщо її мама була на пізньому терміні вагітності… Якщо вона щоночі тихо плакала в подушку від розпачу… Якщо вона до останнього з судомою стискала маленьку долоню Каті й не хотіла відпускати..
Щось не сходится. І це відчуття було небезпечніще, ніж страх. Бо сумнів - це перший крок до правди.
Додавайте книгу до вашої бібліотеки, щоб не загубити ♥️.
