Раді Вас бачити!

Вони вийшли.

На сходах Марта йшла попереду. Сергій позаду. Мовчали. Цього разу вони не сперечалися й не підколювали одне одного, як робили зазвичай. Просто кожен ніс у собі цей день: Олена з її зламаним життям, Катя та її несподівані дві смужки на тесті, нашвидкуруч приготована вечеря й липкий, чужий страх.

У салоні машини Марта одразу сіла боком, звично підтягнула одну ногу під себе на сидіння й уткнулася в екран телефона

Писала комусь, стирала, знов писала. Ніби їй конче треба було триматися за щось дрібне, щоб не думати про велике.

Ліхтарі ковзали по лобовому склу рівними смугами. Сергій тримав кермо міцно, ніби це було єдине, що він контролює. і час від часу кидав на неї короткі погляди - швидко, майже непомітно.

Марта першою не витримала.

— Ти завжди так мовчиш, коли нервуєш? - сказала, не відриваючи очей від екрана.

— Я думаю, - відповів Сергій.

— Про що ж, цікаво?

Він промовчав, ковтнув повітря, ніби добирав слова так само обережно, як гальмував на світлофорі.

— Про те, як не робити більше дурниць.

Марта хмикнула.

— Запізно для каяття. Ми вже сьогодні встигли зробити купу дурниць. І, як не дивно, паралельно зробили кілька дуже хороших справ.

Сергій видихнув.

— Тебе додому відвезти?

— Ні, - сказала вона легко. - Я з друзями на дискотеку. Домовилась. Хочу нарешті розслабитися й відпочити від усього цього сімейного трешу.

Сергій подивився на неї довше, ніж треба.

— В такому вигляді?

Марта демонстративно глянула на свій топ і джинси, ніби перевіряла себе в дзеркалі.

— А що, власне, не так із моїм виглядом?

— Переодягнися, хоча б нормально, - сказав він коротко.

Марта повернула голову.

— О, нічого собі! Це що зараз таке було - увімкнувся режим старшого брата чи татуся?

Сергій стиснув щелепу, але голос не підвищив.

— Я тобі не старший брат, Марто.

— А звучиш саме так, - Марта поклала телефон на коліна. - Ти раніше ніколи таким не був. Що змінилося?

— Може, тепер буду.

— Для кого? - Марта примружилась.

ССергій не відповів одразу. Він уперто дивився на дорогу попереду, але повітря в салоні авто ставало дедалі напруженішим і гарячішим. 

— Адреса яка? - спитав він.

— Клуб «Форест». Я тобі вже кинула геолокацію в месенджер, - Марта фиркнула. - Але ж ти у нас хлопець гордий, навіщо туди дивитися. Ти ж просто водій. 

— Я піду туди з тобою.

Марта засміялася.

— Навіть не думай. Не треба за мною хвостиком ходити. Там є кому про мене потурбуватись, повір. 

Сергій різко подивився на неї, потім одразу на дорогу. Руки сильніше стиснули кермо.

— Кому саме?

Марта зітхнулай й відкинулася на спинку сидіння.

— Сергію, яке тобі взагалі до цього діло?

— Бо я питаю. Бо мені є до цього діло, Марто. Це що для тебе - якась велика проблема? 

Вона глянула на його профіль уважніше, і в її погляді раптом проблиснуло щось нове, гостре.

— Сергію… ти що ревнуєш мене?

Він мовчав занадто довго. Ця пауза була настільки промовистою, що Марта все зрозуміла без жодних слів. Вона відвернулася до бокового вікна, розглядаючи розмиті нічні вулиці.

— Не сміши мене, - сказала тихіше. - Ревнощі - це розвага для тих, хто взагалі вміє комусь довіряти. А це точно не про нас.

Вони під’їхали до нічного клубу. Важкі баси й ритмічну музику було чітко чути ще на під’їзді до будівлі. Навколо вирувало життя: натовпи відверто вдягнених людей, черги з таксі, спалахи неонового світла, п’яний сміх.

Марта потягнулася до ручки пасажирських дверей. Смикнула її один раз. Двері не піддалися. Вона завмерла на мить, насупилася й смикнула ще раз, сильніше. Результат той самий.

— Серйозно? - повільно повернула голову. - Ти дитячий замок увімкнув?

— Так, - спокійно підтвердив Сергій, глушачи двигун, але не вимикаючи габарити.

— Відкрий негайно!

— Ні.

Марта глибоко, судорожно видихнула. Роздратування й злість піднялися всередині неї гарячою хвилею, але вона зусиллям волі втримала свій голос у межах норми. 

— Сергію, це вже реально не смішно. Що ти твориш?

Він відстебнув свій пасок безпеки, розвернувся в сидінні й нахилився трохи ближче до неї, перекриваючи їй простір.

— Нам треба поговорити. Нормально поговорити, без твоїх вічних масок.

— Поговорити можна було і без цього цирку з блокуванням дверей. Ти взагалі адекватний чи ні?

Він подивився на неї прямо, так глибоко й відкрито, що в Марти всередині щось кольнуло.

— Помовчи хоч трохи, Марто. Просто замовкни на хвилину.

— О, - вона звично підняла брову, намагаючись захиститися іронією. - Романтика.

Сергій нічого не відповів.

Він обережно, ледь торкаючись, поклав пальці на її підборіддя. Це було німе, майже беззахисне прохання.

-- Подивись на мене, будь ласка.

Вона хотіла відвернутися. Не встигла.

Його губи накрили її губи - спочатку тихо, обережно, а потім неймовірно впевнено й палко. Це було так несподівано, що в Марти всередині просто з корінням вирвало весь той відчай і крижану самотність, яку вона роками ретельно ховала від усього світу за маскою цинізму.

Вона не відштовхнула його. Навпаки - відповіла. Жадібно, гаряче, ніби дозволила собі повністю втратити цей клятий контроль.

Сергія аж повело від цієї раптової взаємності. Він притиснув її до себе ближче, перетягуючи на свій бік через консоль. Марта щосили вчепилася пальцями в його куртку, зминаючи цупку тканину, наче боялася, що прямо зараз злякається власної сміливості й утече. 

Вона ж першою і відсахнулася, коли повітря в легенях зовсім не залишилося. Дихала уривками, часто. Злість, подив і страх змішалися в горлі в один клубок. 

—Що з тобою? - ледь чутно прошепотіла вона, дивлячись на його потемнілі очі.

— Мене до нестями дратує, що ти постійно тікаєш. - сказав він низьким, глухим голосом.

— Я не тікаю.

— Тікаєш, - сказав він тихо.

Марта нервово, знущально засміялася, намагаючись повернути звичний грунт під ногами.

— Та ти що... І від кого ж я, по-твоєму, тікаю? Від тебе, чи що?

— Від того, що тобі насправді не байдуже. Від того, що тебе так само дико тягне до мене, як і мене до тебе. І ти це чудово знаєш, Марто. Просто боїшся визнати. 

Дівчина важко ковкнула. Її очі в напівтемряві салону блиснули від суміші злісті й невисловленого болю. Коли вона знову заговорила, її голос зрадницьки зламався на півтону, і це розлютило її на саму себе ще сильніше.

— У мене вдома... ти взагалі знаєш, що там? Там брехня на брехні й брехнею поганяє! Тато все життя зраджував маму, вони досі в цьому бруді розбираються, поливаючи одне одного... Я з дитинства в цьому виросла. Я не хочу, чуєш, не хочу знову все це переживати у власному житті! 

Сергій не перебивав її. Він просто мовчки пригорнув її до себе - міцно, забираючи в обійми весь її опір. Без зайвих слів і без цієї непотрібної їй зараз жалості. Як чоловік, який просто прийшов і тримає своє.

Марта швидко й злісно змахнула тильною стороною долоні сльозу, що таки прорвала оборону.

— Не дивись так. Я не люблю, коли мене шкодують.

— Я тебе не шкодую, - він ніжно торкнувся своїм лобом її лоба, змушуючи затихнути. - Я хочу тебе забрати. От так просто. Я прошу в тебе один єдиний шанс бути поряд. Не в цьому дурному клубі. А тут. Зі мною.

Марта затихла.

— Куди забрати?

— До мене додому. Поїхали.

Вона довго мовчала, кусаючи губи, а потім важко видихнула, ніби нарешті підписуючи капітуляцію перед самою собою.

— Тільки з однією умовою: без твоїх нудних лекцій. І без цього фірмового «завтра про все спокійно поговоримо».

— Без завтра. Зараз поговоримо.

Марта кивнула ледь помітно.

— Відкрий тоді двері, псих.

Сергій усміхнувся і натиснув кнопку. Замок клацнув.

— Відкрив. - сказав він, знову заводячи машину й викручуючи кермо в бік виїзду з парковки.

Вони їхали мовчки. Але це вже була зовсім інша тиша. Напруга між ними нікуди не зникла - вона просто трансформувалася, стала ближчою, інтимнішою. Марта раз у раз кидала на Сергія швидкі погляди, наче перевіряла, чи він раптом не передумає й не поверне назад. Сергій тримав кермо рівно, але те, як напружувалися його плечі, видавало - він теж перебуває на самій межі.

У дзеркальному ліфті, піднімаючись на його поверх, Марта стояла в кутку, міцно схрестивши руки на грудях, ніби цей закритий жест міг урятувати її від самої себе. Сергій дивився на її відображення прямо й відкрито.

Марта першою зірвалась:

— Що?

— Нічого.

— От і не дивись так на мене.

— Не можу. - просто відповів він, коли ліфт тихим звуком сповістив про прибуття.

Двері ліфта відкрилися. Марта вийшла першою. Сергій за нею.

У квартирі він зачинив двері. Підійшов повільно. Дівчина так і залишилася стояти посеред коридору, не рухаючись із місця. Вона завмерла, наче до останнього чекала, що зараз він знову скаже щось смішне, звичне, і весь цей примарний замок романтики миттєво розвіється. 

Сергій торкнувся блискавки на її куртці.

— Можна?

— Можна, - сказала вона сухо. - Але май на увазі: це все одно нічого не означає.

— Як скажеш.

 Він одним плавним рухом зняв з її плечей куртку й недбало кинув її на пуф поруч. Його теплі пальці ковзнули по її відкритій шиї. Марта помітно здригнулася від цього дотику й тихо, зламано видихнула.

— Сергію…

— Ммм?

— А як же Катя?

Сергій подивився прямо у її очі.

— Катя для мене була, є і буде як молодша сестра. Я це чітко знаю вже дуже давно. А ти… - він запнувся, бо щирі слова зараз здавалися абсолютно беззахисними. - А від тебе я просто шаленію, Марто. Вже досить давно.

Марта гірко, ледь помітно всміхнулася, ховаючи сумнів.

— Зрозумів остаточно, коли вона почала з Вадимом зустрічатися?

— Остаточно я зрозумів це сьогодні, - твердо сказав Сергій, зменшуючи між ними відстань до мінімуму. - Коли мене всередині просто перекосило від однієї думки, що ти зараз підеш у цю ніч, у якийсь сумнівний клуб, і тобі буде абсолютно байдуже, хто опиниться поруч із тобою.

Марта кивнула, її голос прозвучав майже беззвучно.

— Я ніколи й ні для кого не буду запасним варіантом, Сергію. Запам'ятай це.

Сергій зробив останній крок, майже притискаючи її до себе.

— Ти в принципі не можеш бути запасним варіантом. Для мене ти - перша. І єдина. Якщо ти зараз, прямо в цю секунду, скажеш мені тверде «ні» - я все зрозумію й витримаю. Відпущу. Але я більше ні дня не збираюся вдавати, що мені на тебе все одно.

Марта здригнулась. Очі блиснули.

— Ти зараз говориш так красиво, ніби справді вмієш любити когось нормально, без егоїзму.

— Я не вмію. Але я обіцяю, що навчуся.

І вона сама потягнулась до нього.

Далі вони просто припинили тримати цю безглузду оборону, яку вибудовували. Рухнула остання стіна, оголюючи ту правду, яку вони відкладали занадто довго.

Сергій легко, одним рухом підхопив її на руки. Марта від несподіванки навіть встигла тихо прошепотіти, майже зі сміхом, ховаючи обличчя в його шию.

— Ей, я взагалі-то важка…

— Мені абсолютно байдуже, - відповів він і поцілував її так, що вона замовкла і про все забула.

Вранці Марта прокинулася від м’якого сонячного світла й одразу відчула себе в кільці його міцних обіймів. Перше, що спрацювало на рівні багаторічного інстинкту самозбереження - вислизнути тихо, як мишка, поки ніхто не бачить її слабкості, зібрати речі й піти

Проте Сергій не дав їй цього зробити. Навіть не розплющуючи очей, він лише міцніше притиснув її до свого тіла й сонно поцілував у голе плече.

— Ти куди це зібралася так рано?

— Сергію, будь ласка, давай тільки не починати ранок із цього всього...

— А я вже почав, - сказав він тихо, але з тією самою впевненістю, розплющуючи очі й дивлячись на неї. - Я тебе тепер просто так не відпущу. Навіть не сподівайся. 

Марта хмикнула.

— Ой, мамочки. Це зараз звучить як цитата з якогось дешевого турецького серіалу.

— Можеш кричати. Можеш знову вмикати свій захисний цинізм і вдавати, що тобі на все наплювати. Але я налаштований максимально серйозно, Марто. 

Вона дивилась на нього довго. Наче шукала підступ.

— На скільки серйозно?

— На все моє життя, - без вагань відповів він. - А я у своїх рішеннях - хлопець надовго. 

Марта пирхнула, але її очі в цей момент нестримно й зрадницьки сяяли від щастя. - Тобто ти мені зараз на повному серйозі скажеш, що готовий зі мною одружитися?

Сергій не усміхнувся. Сказав просто. 

— Якщо треба - одружимося.

Марта буквально завмерла на місці від такої прямоти. Потім зніяковіло відвела очі в бік вікна.

—Сергію, ти ж чудово знаєш, яка я насправді.

— Знаю.

— Я ж абсолютно нестерпна в побуті. І характер у мене жахливий.

— Бачив. Чудово знаю, - він знову тепло поцілував її в плече, повільно піднімаючись губами вище до вушка, і гаряче прошепотів. - Мене це цілком влаштовує.

— Я ж можу тебе в один день просто довести до сказу, - тихо простогнала вона, здаючись.

— Ти мене вже давно провела через усі кола пекла й довела до потрібної кондиції. І мені, уявляєш, абсолютно нормально.

Марта важко ковтнула повітря. І вперше за багато-багато років відчула себе маленькою. Не безпорадною - а саме захищеною й повністю прийнятою з усіма її внутрішніми демонами. Вона різко, всім тілом обернулася й міцно обійняла його за шию - так відчайдушно, ніби перевіряла, чи він справді реальний, а не сниться їй після важкого тижня.

— Добре, мій герой, - нарешті тихо здалася вона. - Але… нам сьогодні обов'язково треба поїхати до Каті. Ми обіцяли.

— Добре.Я тебе підкину до неї. А ввечері після роботи заїду, щоб забрати додому.

— Ого, які ми владні. Хто це у нас такий командний голос увімкнув? 

— Ні, Марто. Твій майбутній чоловік. 

Вона звично закотила очі, але на її обличчі розквітла така щаслива посмішка, яку Сергій не бачив за весь час їхнього знайомства.

Пізніше вони приїхали до квартири Ігоря Андрійовича.

До помешкання вони зайшли вдвох, плечем до плеча. Катерина, яка саме наливала на кухні сік, уважно подивилася на них - і їй вистачило всього кількох секунд, щоб усе миттєво зрозуміти: по їхніх розслаблених руках, по новому, особливому погляду й по тому, як Марта цього разу вперто не намагалася втекти чи сховатися за жартами.

Марта гордо підняла підборіддя - її класичний жест, коли їй було до смерті страшно виявитися занадто ніжною й відкритою перед іншими.

— Коротше, так. Офіційне повідомлення для преси: ми тепер пара.

Сергій тільки кивнув і взяв Марту за руку. Просто щоб вона відчула: “я тут”.

Катя видихнула.

— Боже, я неймовірно рада за вас, мої ж ви котики! Тільки… будь ласка, дуже вас прошу: бережіть одне одного. Бажано без цих ваших фірмових героїчних витівок і взаємного знищення нервів.

Марта весело пирхнула, повертаючи собі звичний тон.

— Та які там героїчні витівки, Катю. Я тебе прошу. Я просто дуже красиво й професійно влипла по самі вуха.

Сергій глянув на Марту таким неймовірно теплим, закоханим поглядом, що вона одразу ж ніяково штовхнула його ліктем у бік. 

-- Так, чуєш, припини на мене так дивитися при людях! Я ж зараз прямо тут розтану від ніжності і остаточно зіпсую собі репутацію головної стерви цього міста.