Спочатку:
На сторінку книги
Перший слід.
Сергій не збирався нічого перевіряти. Принаймні, саме так він наполегливо повторював самому собі, щоб заспокоїти совість.
Але образ тієї жінки з приватної лікарні, яка була як дві краплі води схожа на матір Каті, просто не відпускав його. Те саме обличчя. Ті ж самі глибокі очі. Характерний профіль. Зрештою, Сергій добре пам’ятав дитячі фотографії Катерини, які випадково бачив на її ноутбуці .
- Та це просто безглуздий збіг, - уголос вимовив він у порожнечу кімнати, відкриваючи свій ноутбук.
Збіги в житті його завжди дратували. У них зазвичай ховалося те, чого люди воліли не помічати.
Він сидів у своїй квартирі - просторій, акуратній. На столі стояла чашка кави, яка вже давно встигла повністю охолонути. У рядку пошуку Сергій ввів прізвище: «Волинська Олена». Жодного результату. Спробував розширити запит: «Олена Вікторівна Волинська». Система видала лише кілька старих згадок у реєстрах, а далі - медична карта з обмеженим рівнем доступу. Приватна психіатрична клініка «Гармонія».
- «Гармонія», - скривився Сергій. - Назва, як салону краси.
Він прописав ще кілька внутрішніх команд, обходячи поверхневі фільтри, і раптом натрапив на вкладку з керівництвом закладу. Одне прізвище миттєво змусило його заціпеніти.
Кривенька Лариса Степанівна - директорка та головна лікарка клініки.
Сергій застиг, не зводячи погляду з екрана. Кривенька.
- Стоп… - прошепотів. - Ганна. Ганна Кривенька.
Цю деталь він запам'ятав абсолютно випадково. Колись давно Марта під час якоїсь розмови жартувала, що у мачухи Катерини «прізвище, наче у злодійки зі старого детективу». Якого саме детективу - Сергій уже не памʼятав, а от гострий жарт Марти врізався в пам’ять надійно.
Не гаючи ні секунди, він схопив зі столу телефон і набрав її номер.
- Ти здурів, - перше, що сказала Марта, коли він виклав їй усе, що зібрав.
Вони сиділи в кав’ярні, і Марта так різко поставила порцелянову чашку, що молодий бариста за стійкою мимоволі озирнувся на них.
- Сергій, це психлікарня. Це не інстаграм або TikTok. Туди не заходять просто так з «Ой, привіт, а підкажіть, це випадково не мама моєї подруги у вас тут лежить?»
- Я й незбираюся туди заходити, - спокійно відповів він. - Я дивлюся і аналізую, поки що.
- Ага. А потім ти «випадково» опинишся там же.
- Ти сильно драматизуєш.
- Ні, Сергію. Я - єдина людина з нас двох, яка зберігає реалізм.
Вона нахилилася ближче.
- Ти впевнений, що хочеш лізти в це?
Сергій мовчав кілька секунд.
- Якщо та жінка дійсно її мати - тихо сказав він, - це означає, що Катя більше десяти років жила в суцільній, жорстокій брехні. В брехні, в яку її змусили повірити найрідніші люди. Ти це розумієш, Марто?
Марта зітхнула.
- Боже… Ти ж закоханий у неї.
- Мої почуття тут ні до чого. І, взагалі, мені подобається інша дівчина.
- Це завжди «ні до чого», поки не стає всім.
Він усміхнувся.
- То ти ж зі мною?
- Я завжди на боці здорового глузду. Але, на превеликий жаль, ти мій близький друг. Тому - так, я в грі, - вона дістала свій смартфон, гортаючи контакти, і замислилася. - У мого дядька є знайомий адвокат. Не те щоб якась медійна зірка, але копатися в реєстрах та піднімати закриті архіви вміє. Якщо цю госпіталізацію якось оформлювали через родичів - він побачить.
- Тільки давай без зайвого шуму?
— Без шуму. Я не хочу, щоб завтра мене викликали до когось «на бесіду».
Вони перезирнулися, і вперше за весь час цієї зустрічі обом стало зовсім не до сміху.
Жадана відповідь прийшла рівно через два дні. Марта майже увірвалася до квартири Сергія, буквально розмахуючи телефоном у повітрі
- Ну що, шукачу правди, тобі спочатку зробити каву чи одразу вивалити купу поганих новин?
- Давай одразу суть.
- Добре. - вона сіла на край дивана, на мить посерйознішавши. - Офіційно Олена Волинська перебуває в клініці «Гармонія» на добровільній основі. На всіх документах стоїть підпис - Дмитро Іванович Волинський. Чоловік.
Сергій кивнув.
- Це очікувано.
- Але є ще одне. Директорка клініки, Лариса Степанівна Кривенька… вона дійсно є рідною тіткою Ганни, мачухи Каті. Через лінію чоловіка Лариси. Сергію, це не просто випадковість. Це ідеально вибудувана сімейна схема.
Тиша в кімнаті стала щільною.
- Тобто мої підозри підтверджуються, - сказав Сергій.
- Це або якесь тісне село, де всі родичі тримаються купи… або дуже брудна, кримінальна історія.
Хлопець підвівся з крісла, підійшов до вікна, дивлячись на вечірній затор на проспекті.
— Якщо це все правда… - почав він.
- Не договорюй, - перебила Марта. - Бо якщо це правда, то це не просто «мама в депресії», як Каті втирали з самого дитинства. Це означає, що ти в усьому мав рацію з самого початку.
Вони знову замовкли, кожен думаючи про своє.
- Ти скажеш Катерині? - тихо запитала Марта.
Сергій довго не повертався від вікна. Перед його очима раптом виникло обличчя дівчини. Катя. Її очі, коли вона захоплено розповідала про перші успіхи в аналітиці. Її стримана, рідкісна усмішка. Вона ж тільки-но почала по-справжньому жити й дихати на повні груди.
- Ні, - нарешті сказав він. - Поки що ні.
- Бо вважаєш, що вона не готова?
- Вважаю, що якщо я раптом десь помиляюся - я просто зламаю їй життя цими підозрами.
Марта з розумінням кивнула.
- А якщо не помиляєшся?
Він повернувся до неї.
- Тоді ми дуже обережно відкриємо двері. Інакше вони відкриються самі. І тоді буде гірше.
Того ж вечора Катерина написала йому коротке повідомлення: «Сергію, привіт, ти вільний завтра?»
Хлопець дивився на підсвічений дисплей кілька секунд, відчуваючи дивну тривогу. Правда вже рушила з місця. Повільно. Безшумно. І вона була набагато небезпечнішою, ніж їм усім здавалося.
Марта ще деякий час крутила в руках свій девайс, кусаючи губи.
- Слухай, Сергію. Є ще один варіант, - озвучила вона думку, яка явно не давала їй спокою
- Який саме? - Сергій підняв очі.
- У мого дядька, того ж самого , є друг. Він у поліції працює. Не оперативник, не герой серіалів. Але він іноді береться розплутувати такі глухі речі, які інші відділки намагаються просто обходити десятою дорогою.
Сергій скептично й гірко посміхнувся.
- І ти хочеш піти до поліції з теорією «нам здається, що мама нашої подруги не зовсім добровільно в психлікарні?»
- Я хочу піти не з теорією, - відрізала Марта. - А з фактами. З дивним збігом непублічних прізвищ. І з історією, де доросла жінка за зачиненими дверима роками «добровільно» лікується, поки її найближчі родичі вдають, що її не існує. Я вважаю, що цей шанс варто використати.
Він задумався.
- Це може обернутися проти нас. Нас просто звинуватять у втручанні в приватне життя.
- Все може вилізти боком, - знизала плечима вона. - Але якщо там дійсно коїться якесь кримінальне лайно - а воно там коїться. Краще хай про це знає хтось доросліший, і який більше нас щось розуміє.
Пізніше.
Поліцейський виявився зовсім не таким, яким його малював у своїй уяві Сергій. Чоловік був без форми, у простому цивільному джемпері. На вигляд - років сорок п’ять. Втомлений, чіпкий погляд людини, яка за роки служби встигла побачити виворіт цього міста і яку вже мало чим можна було здивувати.
Він вислухав плутану розповідь молодих людей абсолютно мовчки. Не перебивав, не робив поміток, просто уважно спостерігав за їхньою мімікою.
— ВВи взагалі усвідомлюєте, наскільки серйозні речі ви зараз озвучуєте? - нарешті сказав він.
— Ми нікого не звинувачуємо. - спокійно відповів Сергій. - Ми лише хочемо дізнатися, чи є така ситуація законною та нормальною з погляду права.
Поліцейський перевів погляд на роздруківку з прізвищем, яку принесла Марта. Лариса Кривенька. Його міміка змінилася майже непомітно - ледь помітно звузилися зіниці.
- Приватна клініка «Гармонія», кажете?
Марта швидко хитнула головою на знак згоди. Чоловік повільно відкинувся на жорстку спинку свого стільця й важко зітхнув
- Вона вже спливала.
- У якому сенсі? - тихо запитала Марта.
- Нічого відверто кримінального. Принаймні, офіційно до суду нічого не доходило.Поки що. Але… кілька скарг. Родичі, які не могли забрати близьких. Дивні продовження «добровільного лікування». Немає підстав відкривати справу. Але запах… - він зробив паузу, - запах від цієї контори йде дуже неприємний.
У Сергія всередині щось стиснулося.
- То ви перевірите?
Поліцейський подивився на них уважно.
- Офіційно - ні. Підстав немає. Неофіційно… я поставлю її в поле зору.
- І що це означає?
- Це означає, - спокійно відповів він, - що якщо хтось із фігурантів вашої історії раптом почне метушитися, робити дивні фінансові транзакції чи терміново переоформлювати документи — я про це дізнаюся першим.
Тиша.
- І ще одне, - додав він. - Якщо ваші підозри щодо незаконного утримання жінки мають під собою реальну основу... це не просто банальна сімейна драма. Це налагоджена система.
Марта вперше за весь день виглядала по-справжньому наляканою:
- Ми це розуміємо.
— Ні, дівчино. - тихо відповів він. - Ви цього ще зовсім не розумієте. Бо якщо за цим стоїть реальний бізнес, то в таких історіях зазвичай зав’язані куди більш впливові й небезпечні люди, ніж ви можете собі уявити на перший погляд. А це вже зовсім інший рівень гри. Небезпечний, ніж може здаватися на перший погляд.
