Спочатку:
На сторінку книги
Вадим Кирилович.
Вадим Кирилович стояв біля свого робочого столу, спираючись на його край і тримаючи біля вуха слухавку телефона.
— Ні, це не обговорюється, - сказав впевнено своєму співрозмовнику. - Або ми заходимо в цей проєкт на наших умовах прямо зараз, або не заходимо взагалі. Третього варіанту я вам не дам.
Він машинально перегортав документи, коли боковим зором помітив рух біля дверей. Особиста секретарка мовчки й майже непомітно кивнула - мовляв, усе гаразд, візит погоджено. Дівчина переступила поріг і зупинилася за кілька кроків від нього, не намагаючись підійти ближче без дозволу
Вадим повільно повернув голову, скануючи її поглядом.
Світла блузка. Темні штани.Зібране в акуратний вузол волосся, що відкривало тонку шию. Спокійна постава. Жодного зайвого р уху. Жодної метушні чи нервозності.
Він не квапився завершувати розмову. Навпаки, витримав ще кілька секунд, даючи фінальні вказівки, і лише після цього повільно натиснув кнопку відбою. Не поспішаючи, плавно поклав смартфон на стіл. Нехай почекає. Він завжди так робив із підлеглими - це був його особистий, перевірений роками метод психологічного тиску, який миттєво збивав спесь із відвідувачів.
Але на неї це не подіяло. Вона продовжувала стояти рівно, дивлячись прямо перед собою.
— Слухаю? - коротко кивнув він.
Вона зробила крок уперед.
— Я з аналітичного відділу. Мене звати - Катерина Дмитрівна Волинська. Мені доручили передати ці документи особисто вам у руки.
Голос пролунав дивовижно рівно. Без тремтіння, без звичного для стажерів підлесливого прохання в інтонації і, що найголовніше, без вибачень за власну присутність у його кабінеті. Вона спокійно простягнула йому цупку теку. Їхні пальці ледь торкнулися - випадково, швидко. Вадим прийняв папку, зафіксувавши це миттєве чуже тепло.
— Ви працювали над цим? - запитав, відкриваючи першу сторінку.
— Так, одне із цих напрвлень, разом із куратором.
Коротко. По суті. Без «я старалася», без спроб сподобатися. Він перегорнув ще сторінку.
— Цікаво, - сказав після паузи.
Вона не зраділа. Не напружилася. Просто стояла, чекаючи продовження.
— Я звірила ризики, - додала вона спокійно, ніби відповідала на невимовлене питання. - Щоб не було перекосів у прогнозах.
Вадим повільно підвів на неї очі. Очі - карі, уважні. Не захищаються - тримають контакт.
— Я запамятав, Катерина Дмитрівна Волинська, - сказав він, більше стверджуючи, ніж питаючи.
— Так.
Він кивнув.
— Можете йти.
Вона вже розвернулася, коли він сам неочікувано для себе додав:
— Хороша робота.
Вона зупинилася лише на мить.
— Дякую, - відповіла так само спокійно. Двері за нею зачинилися тихо.
Вадим залишився сам. Він опустив погляд на розкриту теку, але зараз бачив перед собою зовсім не фінансові показники. Натомість його мозок чітко й у найдрібніших деталях відтворював кожну секунду цієї короткої зустрічі: як вона стояла, як вимовляла кожне слово, як принципово не намагалася справити на нього враження. І саме через цю свою байдужість - справила його настільки сильно.
— Дивно… - сказав він уголос.
Зазвичай люди в цьому приміщенні поводилися передбачувано: вони або панічно боялися його гніву, або з усіх сил намагалися вислужитися й сподобатися. А вона просто була собою. Самодостатньою і незалежною.
У цей момент двері кабінету без стуку прочинилися, і всередину зазирнув Денис.
— Я тебе загубив, - кинув легко. - Все ок?
— Так, - Вадим одним різким рухом захлопнув теку. - Що ти хотів?
Денис кивнув у бік столу.
— Це та новенька приносила?
— Стажерка, - сухо виправив Вадим.
— Ну, дівчина однозначно розумна, - усміхнувся Денис, підходячи ближче й закладаючи руки в кишені. - Та й симпатична, нічого не скажеш. Слухай, а відколи це до тебе особисто стажерки з документами ходять? Щось я раніше такого взагалі не пригадую
Вадим повільно підвів на нього погляд.
— Денисе, - сказав рівно. - Не плутай роботу з особистим. Принаймні в моєму кабінеті.
Денис примирливо підняв руки вгору, реготнувши:
— Та я ж без підтексту.
Але Вадим його вже не слухав. Він знову розкрив залишену Катею папку. Аналітика була бездоганною. Логічною. Вивіреною до останнього знака. І, як не дивно, саме ця її абсолютна бездоганність дратувала його зараз найбільше - значно більше, ніж якби звіт виявився відверто слабким і непрофесійним.
Тому що сильні люди завжди небезпечні. Особливо ті, хто навіть не здогадується, яку руйнівну силу мають в руках.
