Спочатку:
На сторінку книги
Телефон задзвонив раптово. Незнайомий номер.
Катерина провела пальцем по склу й піднесла телефон до вуха.
— Катерина Дмитрівна Волинська? - голос був сухий, діловий.
— Так, слухаю.
— Вас турбує деканат. Секретар Дарина Михайлівна. Вашу кандидатуру затверджено для проходження практики в компанії "VARYS GROUP".
Слова зависли в морозному повітрі кімнати. Затверджено. Без попередньої співбесіди. Без довгих черг. Без виснажливої боротьби. Катерина мовчала кілька секунд, боячись, що якщо скаже бодай слово - усе це марево миттєво зникне.
— Перепрошую… мою кандидатуру?
— Так. Документи передані до будівельно - інвестиційної компаніі "VARYS GROUP" і вона вас погодила. Завтра до чотирнадцятої години можете підійти за направленням та детальнішою інформацією. Всього найкращого.
Розмова закінчилась так само швидко, як і почалась.
Катерина сиділа нерухомо, вдивляючись у згаслий екран. Серце билося глухо, але в грудях відлунювала зовсім не радість — настороженість. Вона просто не вірила в таку удачу. Надто легко. Надто вчасно.
Дівчина підвелася й знову підійшла до вікна. Сніг у дворі був темним, грубо втоптаним - люта зима не хотіла відступати, але в самому повітрі вже відчувалося щось зовсім інше. Ледь помітне передчуття великих зрушень.
Телефон знову завібрував у руці, змусивши здригнутися.
— Кать, ти де? - голос Марти завжди звучав так, ніби вона щойно влетіла в кімнату, навіть коли дзвонила.
— У себе в гуртожитку.
— Я скоро буду. І навіть не думай казати, що ти зайнята чи не хочеш мене бачити!
Катерина ледь помітно усміхнулася. Марта ніколи не питала дозволу - і саме за цю безпардонну щирість її неможливо було не любити.
За десять хвилин двері кімнати розчинилися без стуку. Марта, як завжди, увірвалася в простір упевнено й шумно: коротке чорне каре, витончені татуювання на ключицях і прямий погляд людини, яка ні в кого не просить дозволу бути собою.
— Ти виглядаєш так, ніби знову зібралася тягнути на своїх плечах весь світ, - кинула вона, кидаючи куртку на вільний стілець. - Що трапилося?
Катерина підняла на неї очі.
— Мені дали практику.
Марта завмерла рівно на секунду.
— Що значить - дали? - вона примружилась. - Отак просто?
Катерина кивнула.
— Подзвонили з деканату. Сказали, що компанія затвердила мою кандидатуру.
— Яку саме компанію? - швидко уточнила Марта.
— Велику і серйозну "VARYS GROUP". Не ту маленьку фірму, куди мене мали відправити за розподілом, - Катерина злегка всміхнулась. - Сказали, що це… неймовірна удача.
Марта присіла навпроти, уважно дивлячись на подругу.
— Ну, слухай, якщо вже вибирати між “відсидіти практику для галочки” і “вийти в реальний бізнес”, то тут навіть думати нема чого, - вона махнула рукою. - Але ти зараз виглядаєш так, ніби не радієш.
Катерина знизала плечима.
— Я просто… не звикла, що мені щось дістається за красиві очі. Без бою. - Це або твій головний шанс, або якась дуже дивна історія, - озвучила Марта її ж думки.
Але Катерині хотілося вірити в шанс. Їй до нестями хотілося нарешті вирватися з цього замкненого кола бідності й невизначеності. - Може, ти просто нарешті отримуєш те, на що заслуговуєш, - уже значно м'якше додала Марта. - Але тобі в будь-якому разі треба видихнути. Ти останні три місяці почуваєшся як натягнута струна.
Катерина мимохіть згадала свої колишні стосунки. Два роки. Спокійні, передбачувані, без жодних драм… і абсолютно без майбутнього. Вона пішла першою просто тому, що не бачила сенсу в цьому повільному згасанні. І після того розриву, здається, закрилася від світу ще сильніше.
-- Коротше, ти йдеш сьогодні з нами, - безапеляційно заявила Марта, перериваючи її спогади. - Я, ти, Сергій і ще кілька моїх божевільних знайомих. Без жодних зобов’язань. Просто щоб ти згадала, що ти жива, молода й бісового красива.
Вона різко підвелася.
— Ти взагалі пам’ятаєш, що тобі двадцять два? - сказала вона, розкриваючи шафу. - Ти навіть день народження свій не святкувала. Сесію закривала, як на фронті. Ми з тобою, як дві пенсіонерки, сиділи з чаєм і печивом, поки інші насолоджувались життям.
Катерина не встигла нічого відповісти.
— Все. Сьогодні я тебе викрадаю, - заявила Марта. - Я тебе одягаю. Я з тебе зроблю таку красуню, що всі забудуть, як правильно дихати.
Вона витягла з шафи червону сукню - коротку, обтислу, з відкритими плечима.
— Марто… - Катерина щиро засміялася, ховаючи обличчя в долонях. - Це ж узагалі не мій стиль! І звідки вона, в біса, взялася в моїй шафі? - Саме тому я її туди потайки й повісила - про всяк випадок. І ось цей випадок настав, - задоволено підморгнула та. - Досить ховатися в цих безформних светрах. Ти навіть не уявляєш, яка ти магнетична, коли дозволяєш собі просто бути живою.
Катерина подивилася на яскраву тканину, а потім —- на своє відображення у дзеркалі. Спокійна. Стримана. Надто серйозна й доросла для свого віку. - Ну? - Марта весело штовхнула її плечем. - Скажи ще, що вона тобі не подобається. Не повірю ні за що.
Катерина глибоко зітхнула, здаючись під цим шаленим натиском. - Добре. Твоя взяла.
Марта радісно заплескала в долоні. - От і чудово! Сергій уже відписався, зустріч за годину. І ніяких заперечень, - вона зупинилася вже у дверях, повчально піднявши палець. - Сьогодні жодного слова про практику, диплом чи відповідальність. Сьогодні ти просто Катя. Молода, красива і трішки легковажна. Усе життя ще попереду.
Катерина нічого не відповіла, вона вперше за довгий час вона усміхнулася по-справжньому.
Додайте книгу до бібліотеки, щоб не загубити♥️
