Спочатку:
На сторінку книги
Коли двері зачинилися за Катериною, Вадим ще деякий час стояв біля столу нерухомо. Він не рухався не тому що йому було байдуже. Навпаки: якщо зараз ворухнеться, то визнає, що зробив щось страшне. Зробив, щось страшне з ними.
Двері кабінету знову прочинилися. Артур зайшов без стуку, один.
— Є новини, - сказав він коротко. - Ми перехопили канал передачі даних. Не все встигло піти назовні. Але достатньо.
Вадим повільно підняв очі.
— Що саме пішло ?
Артур поклав на край столу роздруківку.
— Чернетка фінального кошторису й “нижня межа”. Плюс два листи з інвестором - з позначкою “конфіденційно”.
Вадим так сильно стиснув пальці в кулаки, що суглоби миттєво побіліли.
— Інвестор уже знає?
— Звідти вже телефонували, - Артур важко ковтнув. - Пряме запитання: чи контролюємо ми взагалі власну безпеку. І це… Вадиме, це може коштувати нам контракту. Не колись завтра. Зараз. Вони офіційно ставлять угоду на паузу.
Вадим повільно заплющив очі, намагаючись вгамувати пульсацію у скронях.
— Значить, я сьогодні втратив не просто великі гроші чи контракт, - тихо, майже нерухомо вимовив він. - Я сьогодні втратив довіру.
Артур кивнув.
— А довіру повертають довше, ніж гроші. І тут важліве інше.
У кабінеті повисла тиша. Та сама, яка тільки-но “вигнала” Катерину. Та сама, яка тепер поверталася назад - в інший бік.
Начальник безпеки заговорив спокійніше, але максимально чітко.
— У витоку є чіткий цифровий відбиток. Сесія відкривалася під логіном Катерини, це факт. Але сам маршрут внутрішнього трафіку - не її рівня. Це дуже схоже на професійно налаштований підставний тунель. Зрозумій, усе на папері вказує на неї, але нам треба скласти цей пазл до кінця. Вона в кабінеті сиділа не одна. За всі її дії та навчання відповідає куратор відділу. По факту, хтось просто пройшов крізь неї.
Вадим різко підняв погляд.
—Тобто… її логін використали як звичайну ширму?
— Саме так. Система фіксує: «вона відкрила, вона переглянула, вона передала». Поки що ми не знаємо, чи давала вона комусь свій пароль особисто. Чи цей пароль витягнули технічно. Чи взагалі хтось фізично працював за її комп'ютером, поки її не було. Це треба збирати по кроках. Поступово й без емоцій.
Вадим ковтнув. У горлі було сухо, наче після довгого бігу.
— Вона звичайна стажерка. Вона фізично не могла мати санкціонованого доступу до такого пакета документів.
— Не могла, - підтвердив Артур. - І тому це ще гірше. Саме тому це зробили спеціально. І зробили так, щоб першим під удар потрапила вона. Найзручніша мішень.
Вадим повільно опустив погляд на поліроване дерево. Там усе ще лежали глянцеві знімки, які Артур не прибрав. Перед очима раптом виникли її руки. Як вона тремтіла, як не знала, куди їх подіти, як сторіччями намагалася щось пояснити про свою маму. А він просто не дав їй вимовити ні слова.
— Знайди Петра, - сказав Вадим глухо. - І… знайди, де вона була сьогодні.
Артур подивився на керівника прямо. У цьому погляді не було звинувачення, але слова прозвучали максимально жорстко.
— Вадиме… уже пізно з'ясовувати «де вона була». Зараз треба думати - «де вона тепер». Твоє завдання було вивідати, що їй відомо. Поговорити.
Вадим стиснув щелепу.
-- Вона не могла просто...
-- Ти сам дав їй піти, - без церемоній перебив Артур. - Після таких слів, які ти їй кинув, люди не залишаються в зоні доступу. Якщо вона дійсно ні до чого - вона зараз просто зникне від дикого страху й образи. А якщо вона в схемі - ми її більше взагалі не побачимо. В обох варіантах ми втратили її як пряме джерело правди.
-- Ти зараз натякаєш, що вона могла зі мною грати? - Вадим подивився йому прямо в очі.
-- Я прораховую ризики, - спокійно відповів Артур. - Ти чудово знаєш, як це працює в нашому бізнесі. Колись ти так само беззастережно повірив Надії, бо все навколо виглядало ідеально чисто. Якби Денис тоді випадково не зафіксував її зустріч із конкурентом - наслідки для холдингу були б катастрофічними. Зараз у нас теж багато чого «виглядає». Поки що.
Вадим видихнув крізь зуби.
-- Ти мені зараз вирішив мораль прочитати?
Артур витримав паузу.
— Ні. Я страхую компанію. І особисто тебе. Ти знову впевнено пішов по старому, знайомому маршруту. Побачив готову картинку - миттєво зробив остаточний висновок. А тут треба тверезо рахувати.
Вадим прикрив очі рукою. Цього короткого жесту Артуру виявилося цілком достатньо, щоб зрозуміти - другу дійсно болить. Причому сильно.
— Добре, - коротко, сухо перервав тишу Вадим. - Петра - негайно сюди. Усі внутрішні логи системи - мені на стіл. Дениса постав на жорсткий контроль. Кадрову документацію підняти, Інну з аналітичного - на повну перевірку. Тряси все, що можеш.
Артур кивнув.
— Працюємо.
Вадим різко видихнув.
— А партнери?
— Партнерам ми зараз продемонструємо наш повний контроль над ситуацією, - спокійно відповів начальник безпеки вже біля самого виходу. - Але спочатку нам потрібно знайти того, хто реально виніс ці дані. Інакше ми просто лататимемо випадкові дірки в паркані, навіть не розуміючи, звідки насправді тече.
Вадим помовчав, обдумував ситуацію.
— Я не маю права зараз зірватися, - сказав він нарешті. - Не тут.
Артур зупинився біля дверей.
— Ти вже зірвався. Просто зробив це на Катерині. Вона піде, або вже пішла.
Після цих слів він вийшов.
Вадим залишився в абсолютній самоті.
Він стояв посеред кабінету й дивився на порожній дверний отвір — туди, куди нещодавно вийшла Катя.
І вперше за цей день подумав не про кошториси, не про інвестора.
Він думав про те, які саме слова потрібно знаходити для людини, яку ти власноруч вигнав, коли раптом з'ясується, що вона нікого не зраджувала. Людині, якій ти навіть не залишив банального права на захист.
Щоб не пропустити продовження - підписуйтеся на автора.♥️ Попереду ще багато емоцій.
