Спочатку:
На сторінку книги
Артур зібрав папери. Денис кинув короткий погляд на Катерину. Вони вийшли. Двері зачинились. Тиша.
Вадим підійшов ближче, зупинившись за два кроки від неї. Катерина стояла посеред просторого кабінету й абсолютно не знала, куди подіти власні тремтячі руки. Пальці зсудомило від холоду. Їй до безумства хотілося просто зараз розповісти йому про маму, про одинадцять років страшної батьківської брехні, про те, як вона щоночі плакала в дитинстві й як сьогодні нарешті обіймала Олену в лікарняній палаті.
Вона повільно підвела на нього очі, сподіваючись знайти хоч краплю колишнього тепла. Але Вадим дивився на неї так, ніби бачив перед собою не живу людину, а сухий, беззаперечний доказ корпоративного злочину.
— Ти хоч сама знала, що саме робиш? - його голос був чужим, нелюдськи холодним і жорстким
— Я ніколи тебе не зраджувала... Вадиме! - прошепотіла вона, бо це було єдине, що тримало її на ногах. - Я... я навіть не розумію, що саме ви зараз... Я чую слова, але це не складається в моїй голові.
Вадим навіть не поворухнувся, його обличчя залишалося кам'яною маскою.
— Досить. Забирайся звідси. Я не тримаю поруч із собою зрадників.
Катя завмерла. Останні слова важко вдарили по свідомості, стаючи новою, незворотною реальністю.
Він зробив крок уперед.
— Мені іще раз повторити. Добре!
— Не треба, у цьому вже немає жодного сенсу, - приречено сказала вона.
До неї нарешті дійшло: що б вона зараз не вимовила, які б аргументи не навела - він просто не почує її. Його залізна логіка вже винесла вирок.
-- Просто знай, що я тебе не зраджувала, - додала вона тихо.
—Досить, Катю.
Вона замовкла. Гарячі сльози все-таки виступили на очах, але зовсім не від слабкості - від задушливого безсилля перед цією стіною.
— Ти не знаєш правди про мою родину, не знаєш, що там відбулося насправді...
— Я знаю достатньо.
— Подивися на мене, Вадиме! - Катерина зробила зусилля й зазирнула в глибину його потемнілих очей. - Ти справді віриш, що я була здатна на таку ницість?
Вона хотіла торкнутися його руки. Вадим миттєво відступив на пів кроку назад. Короткий, майже непомітний рух. Але який же він був болючий. Катя відсмикнула руку, наче обпеклася.
— Я тобі довірився, - сказав він дуже тихо, але під цією уявна спокоєм уже виразно кипіла глуха, некерована злість. - Я вперше впустив сторонню людину в своє життя. В своє серце. Я тобі...
— І я тобі!
— І отримав ніж у спину.
Вона слухала і відмовлялася вірити, що цей чоловік зараз говорить усе це їй.
—Ні, все взагалі не так. Усе абсолютно інакше, - прошепотіла дівчина, хитаючи головою.
Вадим раптом зупинився, ніби сам себе вхопив за язик на пів слові, але внутрішній потік люті вже неможливо було зупинити.
- Я ж із самого початку ніяк не міг збагнути, звідки ти взагалі взялася в моїй компанії.
Він усміхнувся коротко , та без радості.
— Конкурсне стажування… Величезна холдингова структура… Рідкісний, унікальний шанс для випускника. І раптом серед сотні претендентів з'являєшся саме ти.
Катерина зблідла.
— Мені просто зателефонували з деканату й назвали адресу… Я сама тоді була сильно здивована.
— От і я саме про це, - холодно відрізав він. - Тепер мені бодай остаточно зрозуміло, хто саме тебе сюди так вчасно «просунув». І з якою конкретно метою.
— Ти серйозно? - її голос помітно затремтів, зриваючись. - Ти зараз просто береш і повністю перекреслюєш мене, ніби я… чийсь інструмент?
— А ти ким хочеш виглядати сьогодні? - його погляд став твердим. - Випадковістю?
— Ти віриш паперам більше, ніж мені. Ти , навіть, не даєш банального права на захист.
Пауза.
—У жорсткому бізнесі це працює саме так.
Вона здригнулася від його тону, відчуваючи, як у грудях щось остаточно розбивається.
— А в коханні? Як це працює в коханні, Вадиме?
Він швидко відвів погляд.
— А в коханні… Можливо… - коротка, рвана пауза. - Можливо, ми з тобою просто занадто поспішили.
Ці слова виявилися набагато гіршими за будь-які офіційні звинувачення у шпигунстві. Він буквально на її очах стирав, знищував усе те, що відбулося між ними.
— Поспішили? - вона задихнулася. - Для тебе це було “поспішили”?
Він знову повернувся до неї, змушуючи себе дивитися прямо в її заплакане обличчя.
— Я не подаватиму офіційну заяву в поліцію. Цей витік і його наслідки залишаться виключно на твоїй совісті.
— Моя совість чиста перед тобою.
— Усі твої робочі доступи до серверів уже заблоковані, - продовжив він рівним, механічним тоном, ніби взагалі не чув її репліки. - Стажування офіційно припинене від цієї хвилини. Ти більше ніколи не з’являєшся в цьому офісі.
Вона дивилася на його застиглий профіль і остаточно розуміла: чоловік її не чує. Він уже прийняв своє остаточне рішення, навіть не спробувавши вислухати й не давши шанс на захист.
— Ти навіть не спробував розібратися в тому , що сталося.
— Я розібрався цілком достатньо для того, щоб зробити висновки.
— Ні. Ти просто не хочеш чути.
Його щелепа судорожно напружилась, на щоці заходив жовв.
— Досить, Катю, йди.
Між ними знову стало тихо й пусто. Все було вирішено й підписано.
Катерина повільно повернулася й попрямувала до виходу. Але на самому порозі, уже тримаючись пальцями за ручку дверей, вона зупинилася.
— Ти дуже сильно пошкодуєш про це, Вадиме. Але тоді вже буде надто пізно. І я ніколи не пробачу тобі цього дня: ні твоїх безглуздих звинувачень, ні цього приниження.
Як констатація.
Він додав:
— Якщо колись з'ясується, що я помилився, - я сам прийму цей удар і визнаю це. Але сьогодні я своїми очима бачу зраду.
Вона ледь помітно кивнула своїм думкам.
— Сьогодні ти бачиш страх. Прощавай, Вадиме.
І вийшла. Двері зачинилися. Вадим залишився стояти посеред кабінету абсолютно нерухомо, дивлячись на порожнє місце біля столу.
