Спочатку:
На сторінку книги
Кадри з минулого.
Дениса вже вивели. Без кайданок, але під щільним наглядом охорони. Його важкі кроки довго відлунювали в порожньому коридорі.
Вадим так і залишився стояти біля столу. Навіть не глянув на закриту папку.
Артур повернувся за кілька хвилин. Зайшов із тією самою маскою цілковитого спокою, за яку Вадим його одночасно поважав і часом люто ненавидів.
— Це ще не все, - Артур підійшов ближче. - І продовження набагато гірше, ніж просто борги Дениса.
Вадим важко підняв погляд.
— Говори, що ще?
Артур поклав перед ним три аркуші: технічну роздруківку, схему трафіку та один роздрукований скан із камери спостереження.
— Денис злив їм робочий місток, - безпечник тицьнув пальцем у графік. - Ми відстежили шлях. Це не випадковий інтернет-злив. Вузький зашифрований шлюз на зовнішній сервер, який постійно використовує оточення Громова.
Вадим застиг.
— Тобто Громов отримав документи?
— Тільки шматки. Але цього вистачило, щоб ударити по твоєму найслабшому місцю: зірвати переговори, підірвати довіру партнерів і змусити їх узяти паузу. Їм не потрібен був весь проєкт. Їм потрібен був доказ сумніву. Вони його отримали.
Вадим сильніше вперся долонями в край столу.
— Що далі?
Артур посунув до нього роздрукований кадр.
— Тепер займемося Громовим. Але він там не один.
— Я не маю часу на ребуси, Артуре, - різко обірвав Вадим.
— Це не ребус. Це нитка, яка веде дуже глибоко.
Артур поклав фотографію на саму гору. Знайомий ресторан, столик біля панорамного вікна. Ганна та Громов. Знято здалеку, крізь скло, але обличчя видно чітко. Нахил голів, жести - розмова явно не ділова й дуже приватна.
— Я вже бачив ці знімки, - Вадим відвернувся. Голос став глухим. - Цього вистачило, щоб...
Він осікся. Не зміг вимовити «щоб вигнати Катю». Артур не дав йому зануритися в докори сумління.
— Я прийшов не через фото. Воно просто доводить, що вони спільники. Справжній сюрприз ось тут.
ВНа стіл ліг останній аркуш - витяг із бази внутрішнього аудиту. Дані про те, хто оформлював стажування Волинської, звідки надійшов лист і хто підписував рекомендацію.
Вадим швидко пробігся очима по рядках.
— Це направлення з деканату. Усе офіційно.
— Офіційно, але не чисто, - Артур говорив сухо, наче намагався утримати шефа від того, щоб той не розніс кабінет. - У заявці є прихована зовнішня рекомендація. Такі папери не з'являються самі. За них або платять, або дуже сильно просять впливові люди.
Вадим підняв голову.
— Хто просив?
Артур не відповів одразу. Витягнув телефон, відкрив повідомлення - і підсунув Вадимові.
— Світлана. Ну, та дівчина, що сиділа поруч із Катериною. Вона згадала одну фразу Волинської. Я спочатку не звернув уваги, а тепер пазл склався.
Вадим втупився в екран сотового. В єдиному повідомленні від Світлани було написано: «Катя якось проговорилася, що Ганна їй не рідна. Мачуха. І Катя завжди панічно боялася, що їй не пробачать самого факту її існування». Вадим перечитав двічі. Дихання перехопило.
— Мачуха...
— Саме так, - кивнув Артур. - І це повністю міняє справу. Це залізобетонний мотив. Ніякої родинної турботи. Жінка роками ненавиділа дівчину й знайшла спосіб прибрати її чужими руками. Красиво, через твій бізнес, підставивши під кримінал і ганьбу. Чудовий план, щоб позбутися зайвої спадкоємиці. Можливий такий варіант? Можливий. У кожного свої мотиви.
Вадим глибоко, судорожно вдихнув. Його плечі напружилися. Він з усіх сил намагався не зламатися при підлеглому.
