Раді Вас бачити!

Каель ніс Алісу крізь коридори замку, наче найцінніший скарб, що міг вислизнути з рук у будь-яку мить. Зілля продовжувало діяти, і його отрута заповнювала вени Аліси, перетворюючи її кров на розплавлену лаву. Від неї йшов такий жар, що навіть шкіра Каеля відчувала пекучий біль, наче він тримав у руках розпечене вугілля.

Він рвучко відчинив двері своїх покоїв і обережно поклав її на масивне ліжко, вкрите хутром. Але Аліса ледь не розбила йому серце своїм станом. Її очі були скляними, втраченими в тумані пекельної лихоманки, а дихання — уривчастим, гарячим шепотом.

— Каелю… — її голос був ледь чутним стогоном, що пробивався крізь марення. Вона здригалася, вигинаючись на ліжку, не в силі впоратися з вогнем, що пожирав її зсередини. — Мені… мені так гаряче… будь ласка… візьми мене…

Вона простягнула руки, вчепившись у його сорочку. Її пальці, що палали жаром, почали рвати тканину на грудях Каеля з такою відчайдушною силою, ніби від цього залежало її виживання. Ґудзики розліталися в різні боки, оголюючи його шкіру, до якої вона притискалася з несамовитою потребою вгамувати жар, що розривав її зсередини.

Каель завмер, відчуваючи, як магія зілля в її тілі реагує на його близькість, посилюючи жар і неспокій Аліси. Його власні інстинкти Альфи вили від бажання, але він знав: це не просто пристрасть. Це магічна пастка, отруйна петля, яку створив Вітольд.

— Алісо, ні, — прохрипів він, намагаючись відсторонитися, хоча кожна клітина його тіла прагнула відповісти на її заклик.

Вона не слухала. Аліса знову потягнула його на себе, рвучи залишки одягу; її губи шукали його шкіру, а тіло, ослаблене зіллям, підкорялося дикій, тваринній потребі розрядити внутрішню напругу, яка ось-ось мала розірвати її на шматки.

І в цей момент Каель відчув, як через магічний зв’язок до нього долинає лють Арена з підземель. Він зрозумів, що брат зараз на межі виснаження, вкладаючи останні сили у смертельний бій. Каель не вагався. Він міцно притиснув Алісу до себе, стаючи для неї «якорем», а тоді зосередився на зв’язку з братом і відкрив магічний канал між ними.

Він почав спрямовувати власну силу до Арена і відчув, як енергія вливається в брата, додаючи сили його м’язам і загострюючи звірині інстинкти.

— Візьми, Арене! — прошепотів Каель, відчуваючи крізь зв’язок, як передана сила наповнює брата. — Я тут, я тримаю її. Я даю тобі все, що маю. Використай це!

Каель відчував крізь зв’язок, як передана сила змішується з люттю Арена, підтримуючи його в смертельній сутичці з Вітольдом. Брат приймав цю енергію, вплітаючи її у власну силу, і зв’язок між ними натягнувся до межі. Каель продовжував спрямовувати до нього все, що міг віддати, щоб Арен вистояв і завершив бій.

— Швидше, брате… — голос Каеля тремтів від напруги. Він відчував, як Аліса в його руках вигинається, вимагаючи того, що може дати лише присутність двох Альф. — Я передаю тобі все, що маю, щоб ти розірвав його. Але вона… вона не витримає, якщо ти не повернешся негайно. Я відчуваю, як зілля випалює її зсередини. Поспішай, Арене…

Каель відчув останні миті бою Арена: спалах сили, ривок, смертельну хватку на горлі попелястого вовка. Він залишався поруч із братом через зв’язок, підтримуючи його власною силою. Коли опір Вітольда остаточно згас, Каель відчув, як лють Арена почала відступати, поступаючись гострому бажанню якнайшвидше повернутися до Аліси.

Каель притиснув Алісу до своїх грудей, які тепер палали від її спеки, і застиг в очікуванні, знаючи, що Арен уже біжить коридорами до їхніх покоїв. Крізь зв’язок він відчував його наближення з кожною секундою й водночас стежив за станом Аліси, чий жар продовжував зростати. Тепер залишалося дочекатися брата й разом знайти спосіб зупинити дію зілля.

Арен увірвався в покої, наче ураган, що розбив двері. Його дихання було важким, шкіра все ще була вкрита плямами ворожої крові, а в золотих очах вирувало полум'я, яке не згасло після смерті Вітольда. Він зупинився на порозі, побачивши Алісу в руках Каеля, і відчув крізь зв’язок її пекучий жар та виснаження брата.

Аліса, втративши залишки розуму під дією зілля, побачила Арена. Вона відштовхнула Каеля й потягнулася до Арена, вимагаючи всього і одразу. Її шкіра пашіла, а жар усередині продовжував наростати, перетворюючи кожен дотик і подих на новий спалах вогню.

Арен підійшов до ліжка, і Аліса відразу потягнулася до нього, вчепившись пальцями в його руки. Жар її шкіри обпік навіть його. На мить звір усередині відгукнувся на її близькість, та Арен побачив затуманені очі й завмер. Перед ним була Аліса, але зараз її бажання керувало зіллям Вітольда. Він перехопив її руки, коли вона знову спробувала притягнути його до себе, й утримав їх у своїх долонях. Лють, яку він приніс із підземель, змінила напрямок: тепер вона належала мертвому Вітольду, який навіть після смерті й далі мучив її. Арен сів поруч і притиснув Алісу до грудей, намагаючись утримати її, поки тіло здригалося від нової хвилі жару.

Каель сів з іншого боку ліжка й поклав долоню Алісі на плече. Вона здригнулася від нового нападу жару й спробувала вирвати руки з долонь Арена, та Каель заговорив до неї тихо, повторюючи її ім’я й змушуючи зосередитися на його голосі. Його пальці повільно ковзнули вздовж її спини, розминаючи напружені м’язи, поки Арен тримав її поруч. Аліса переводила затуманений погляд з одного на іншого, намагаючись утриматися за знайомі обличчя серед марень. Каель продовжував говорити з нею, повертаючи її увагу до кімнати, до їхніх голосів, до власного дихання, яке поступово ставало рівнішим.

Алісу знову вигнуло від хвилі жару, і з її губ зірвався болісний стогін. Арен міцніше обхопив її, утримуючи біля себе, поки Каель продовжував говорити з нею. Спочатку його слова губилися в маренні, та поступово Аліса почала розрізняти власне ім’я, голос Каеля, важке дихання Арена поруч. Вона заплющила очі й спробувала вхопитися за ці звуки, наче за нитку, що могла витягнути її з туману. Жар усе ще палав під шкірою, проте крізь нав’язану зіллям потребу вперше пробилася її власна думка. Аліса повільно розплющила очі й подивилася на Арена вже трохи ясніше.

Аліса закинула голову назад і кілька разів глибоко вдихнула, намагаючись зібрати думки докупи. Пальці все ще стискали плече Каеля, але тепер вона усвідомлювала цей дотик. Перед очима поступово прояснювалися знайомі риси, і крізь жар та залишки дурману поверталося розуміння того, де вона і хто тримає її в обіймах. Арен уважно стежив за її поглядом, наче чекав саме на цю мить. Аліса перевела погляд на нього, потім на Каеля й повільно розтиснула пальці. Власне тіло знову починало належати їй, хоча зілля все ще палало у крові й вимагало того, чого кілька хвилин тому вона прагнула майже несвідомо. Тепер між цією нав’язаною потребою і власним бажанням нарешті з’явилася межа.

— Дивись на мене, — прохрипів Арен і торкнувся пальцями її підборіддя, повертаючи обличчя до себе. Аліса зустріла його погляд. Цього разу вона бачила його ясно: кров на шкірі, напружені вилиці, золото очей і тривогу, яку він марно намагався приховати за звичною владністю.

— Алісо, ти розумієш, де ти?

Вона повільно кивнула. Погляд ковзнув до Каеля й повернувся до Арена. Жар усе ще палав у крові, тіло тремтіло від дії зілля, проте думки вже належали їй. Аліса відчувала різницю між чужою магією, що вимагала негайного полегшення, і власним бажанням, яке залишалося під нею — тихішим, яснішим і набагато страшнішим саме тому, що тепер вона могла назвати його своїм.

Арен не рухався, чекаючи. Каель теж завмер поруч, залишаючи їй простір для рішення. Аліса заплющила очі на кілька секунд, прислухаючись до себе крізь жар, що все ще пульсував у крові. Зілля нікуди не зникло, проте тепер вона розуміла, де закінчується його влада і починається її власне бажання. Відкривши очі, Аліса сама простягнула руку до Арена, а другою знайшла долоню Каеля. Її пальці міцно стиснули їхні.

— Я хочу вас обох, — сказала вона, спочатку дивлячись на одного, потім на другого. Голос ще тремтів, та слова прозвучали ясно. — Це мій вибір.

Напруга, що весь цей час тримала Алісу, поступово послаблялася. Жар усе ще пульсував під шкірою, проте тепер вона залишалася в моменті, чула голоси Арена й Каеля, відчувала їх поруч і щоразу сама відповідала на цю близькість. Страх, який Вітольд намагався назавжди пов’язати з цією ніччю для неї, втрачав силу. Аліса трималася за них обох, усвідомлюючи головне: цього разу вибір належав їй.

У цій грі в домінування Аліса вже залишалася собою, відчуваючи поруч двох чоловіків, яких обрала сама. Арен ловив її погляд, уважно стежачи за кожною реакцією, тоді як Каель тихо говорив до неї, і його голос допомагав утримуватися в реальності. Залишки дурману ще озивалися жаром і слабкістю, проте свідомість Аліси залишалася ясною.

Вітольд хотів перетворити близькість на зброю проти неї, залишити після себе страх і відразу до власного тіла. Та зараз його задум руйнувався. Аліса сама визначала межі, сама обирала дотики й залишалася господинею кожного свого рішення. Зв'язок між нею, Ареном і Каелем відчувався сильніше, але його сила народжувалася вже з їхньої довіри та свідомого вибору.

Напруга між ними наростала, перетворюючись на магічний вихор, у центрі якого залишалася Аліса. Вона відчувала різницю між ними так само гостро, як і раніше: у кожному дотику Арена жила владна сила, а в близькості Каеля — тепло й обіцянка захисту. Та тепер Аліса сама тягнулася до них обох, приймаючи цю різницю й дозволяючи їхньому зв’язку ставати глибшим.

Звіряча природа Арена відчувалася в кожному русі, у напруженні пальців, у золотому блиску очей, що не відривалися від Аліси. Його владність залишалася такою самою гострою, проте тепер він стежив за кожною її реакцією, залишаючи їй можливість зупинити його одним словом або рухом. Аліса витримала його погляд і сама стиснула пальці на його руках, приймаючи цю сторону Арена з усією силою, яку він так довго стримував. Її дихання збилося, тіло ще тремтіло від залишкового жару, та свідомість залишалася ясною. Вітольд більше не визначав, що вона має відчувати. Ця мить належала їй, Арену й Каелю — саме так, як обрала вона сама.

Каель і цього разу залишався протилежністю братові. Він відчував кожну зміну в стані Аліси через їхній зв’язок і уважно стежив за тим, як вона реагує на близькість обох. Владна сила Арена змушувала напругу між ними спалахувати гостріше, тоді як присутність Каеля повертала їй відчуття рівноваги. Його руки ковзали по її шкірі м’яко й терпляче, і цей контраст із невгамовною природою Арена Аліса відчувала особливо гостро.

— Алісо, — тихо промовив Каель, торкнувшись губами її скроні.

Вона повернула до нього голову й зустріла знайомий погляд. Каель залишався поруч, уважний до кожного її руху, тоді як присутність Арена відчувалася зовсім інакше — гостро, владно, майже на межі того, що вона могла витримати. Аліса сама обрала залишитися між ними, і це усвідомлення тримало її міцніше за будь-яку магію.

Жар усе ще жив під шкірою. Часом він накочувався новими хвилями, змушуючи її здригатися й хапати повітря ротом, проте туман у голові поступово розсіювався. Аліса чула голос Каеля, бачила Арена, відчувала власні руки, власне дихання, кожне рішення, яке вона сама приймала. Вітольд втратив найважливіше — можливість нею керувати.

Арен помітив зміну першим. Його погляд затримався на її обличчі, шукаючи бодай найменший слід того дурману, який ще недавно позбавляв її контролю. Аліса витримала цей погляд і сама простягнула до нього руку. Пальці торкнулися його щоки, ковзнули по засохлій крові біля вилиці.

— Я тут, — тихо сказала вона.

Два короткі слова змінили щось у його обличчі. Напруга в щелепі послабла, а лють, яку він приніс із підземель, нарешті почала відступати. Арен накрив її долоню своєю і на мить заплющив очі.

Каель залишався поруч, і Аліса відчувала зв'язок між ними трьома майже фізично. Він більше не здавався розпеченою силою, що тягнула її в різні боки. Тепер це були три окремі присутності, три волі, які торкалися одна одної й водночас залишали кожному право бути собою.

Залишковий жар зілля ще пульсував у крові, та поступово поступався виснаженню. Тіло стало важким, руки тремтіли, а повіки налилися втомою. Аліса притулилася до Каеля, відчуваючи поруч тепло Арена, і вперше за цю ніч дозволила собі просто лежати між ними.

— Воно ще діє, — прошепотіла вона.

— Я знаю, — відповів Каель.

Арен провів пальцями по її волоссю.

— Тоді дочекаємося, поки мине.

Аліса подивилася на нього. Після всього, що сталося цієї ночі, саме ця проста відповідь зачепила її сильніше, ніж будь-яка клятва. Вони залишаться. Стільки, скільки буде потрібно.

Вона знайшла долоню Каеля, потім Арена і переплела свої пальці з їхніми. Магічний зв'язок відгукнувся теплом, але цього разу Аліса вже чітко розрізняла його й залишки зілля в крові. Одне було наслідком насильства Вітольда. Друге належало їм трьом і народилося задовго до цієї ночі.

Дихання поступово вирівнювалося. Жар відступав повільно, залишаючи після себе втому, спрагу й тремтіння в м'язах. Каель підтягнув ковдру вище, Арен залишився поруч, і жоден із них більше не намагався вирішувати за неї, що вона має відчувати.

Аліса заплющила очі.

Вітольд хотів залишити після себе приниження, яке стоятиме між нею та Альфами до кінця життя. Натомість останнім спогадом цієї ночі ставало інше: її власний голос, її рішення і дві долоні, які вона тримала тому, що сама цього хотіла.

А коли сон нарешті почав забирати її, Аліса ще встигла відчути, як Арен і Каель залишаються поруч.

Цього разу вибір був її.