Раді Вас бачити!

Густий сизий туман важкими пасмами сповзав із гірських хребтів, огортаючи старі кам'яні вежі. Аліса стояла біля вікна своїх покоїв, впиваючись пальцями в холодний підвіконня. Ніч минула в уривчастому напівсні: їй ввижалися темні коридори, вовче гарчання, срібні лінії, що спалахували просто на її шкірі. Кілька разів вона прокидалася й одразу дивилася на зап'ястя. До ранку знак зблід, перетворившись на тонкий візерунок, але думки вже працювали чіткіше. Учора вона склала план. Сьогодні мала почати збирати відповіді.

Важкі дубові двері відчинилися, коли вона саме відійшла від вікна. На порозі стояв Каель. Він увійшов так упевнено, наче рішення про її ранок уже було ухвалене, і зупинився за кілька кроків від неї. Аліса мимоволі напружилася. Після вчорашньої галявини вона надто добре пам'ятала, як срібний знак відгукнувся на його дотик.

— Одягайся тепліше, — сказав Каель. — Я покажу тобі замок.

— А якщо я не хочу?

Його погляд ковзнув до її зап'ястя.

— Ти ж збиралася шукати відповіді. У кімнаті їх мало.

Це зачепило її точніше, ніж наказ. За кілька хвилин Аліса вже йшла за ним кам'яним коридором, уважно запам'ятовуючи повороти, сходи, двері й кожного вартового, якого вони зустрічали.

Дорогою Аліса встигла помітити значно більше, ніж Каель, мабуть, розраховував: двоє воріт між внутрішнім двором і садом, варту біля західної стіни, вузьку стежку, що спускалася до лісу. Вона вже подумки складала карту, коли Каель звернув убік і повів її до відлюдненої альтанки на краю скелі, майже схованої під диким виноградом. Звідси відкривався широкий краєвид на Північний ліс.

Аліса обернулася на тихий скрип.

Каель зачинив хвіртку.

Її пальці мимоволі стиснули край плаща.

— Навіщо ти її зачинив?

— Наш перший урок почнеться саме тут, Алісо, — його голос був низьким, у ньому чітко проступав глухий, грудний рик звіра. — Твій раціональний розум занадто сильно пручається реальності. Твоє тіло напружене, мов натягнута тятива лука. Мені потрібно, щоб ти повністю зосередилася на моїх командах і відчуттях.

Каель повільно заліз рукою в кишеню свого плаща й витягнув звідти довгу, широку стрічку зі щільного, важкого чорного шовку і зробив крок до неї. Аліса простежила за рухом чорного шовку й перевела погляд на його обличчя.

— Навіть не думай.

— Уже думаю.

— Каелю.

Він зупинився зовсім близько. Відстані вистачало, щоб Аліса відчувала тепло його тіла й бачила золотаві іскри, що дедалі виразніше проступали в бурштинових очах.

— Ти хотіла зрозуміти, що відбувається зі знаком, — промовив він. — Учора він спалахнув, коли я торкнувся тебе. Сьогодні перевіримо, чи це повториться.

— Для цього тобі знадобилася стрічка?

Кутик його рота піднявся.

— Для знака — ні. Для тебе - так.

Аліса фиркнула й уже хотіла відійти, але Каель перехопив її за зап'ястя. Срібний візерунок миттєво потеплів під його пальцями. Вона завмерла й опустила очі. Тонкі лінії проступили яскравіше, наче під шкірою прокинулося холодне світло.

Каель теж помітив зміну.

— Ось про це я й говорив.

Його великий палець повільно пройшов уздовж краю срібної лінії. Жар відгукнувся вище, ковзнув передпліччям і розтікся дивною хвилею під шкірою. Аліса різко висмикнула руку.

— Досить.

Каель одразу розтиснув пальці.

Це збило її більше, ніж якби він почав сперечатися. Вона чекала тиску, наказу, чергової демонстрації сили, а він просто залишився стояти навпроти зі стрічкою в руці.

— І що далі? — запитала вона.

— Далі ти вирішуєш.

Аліса недовірливо примружилася.

— Що саме?

Каель підняв чорний шовк.

— Чи дозволиш мені продовжити?

Кілька секунд вона дивилася на нього, на стрічку, потім знову на власне зап'ястя. Учорашній спалах на галявині досі не було пояснено. Знак реагував на обох братів, але вона не знала, однаково чи по-різному. Якщо Каель справді хотів перевірити саме це, ця можливість була надто цінною, щоб відмовитися лише через його самовдоволену посмішку.

— Я погоджуюся на експеримент, — нарешті сказала вона. — На моїх умовах.

Брови Каеля піднялися.

— Експеримент?

— Називай як хочеш. Якщо я кажу «досить», ти припиняєш.

Посмішка зникла з його обличчя. Каель дивився на неї кілька секунд, а потім серйозно кивнув.

— Домовилися.

— І руки залишаються спереду.

— Ти вже встановлюєш правила?

— Саме так.

У його очах знову промайнуло золото.

— Мені починає подобатися твоя версія підкорення.

— Тут ніхто нікому не підкоряється.

— Це ми ще побачимо.

Каель узяв її ліву руку, дочекався, поки вона сама простягне праву, й лише тоді обгорнув чорний шовк навколо зап'ясть. Тканина лягла прохолодно й м'яко. Він затягнув вузол настільки, щоб стрічка трималася, залишивши між нею та шкірою достатньо місця для руху.

Аліса поворухнула пальцями, перевіряючи.

— Задоволена?

— Поки що.

— Я теж.

Вона підняла на нього очі.

— Не захоплюйся.

Каель наблизився ще на півкроку. Тепер чорний шовк здавався найменшою з її проблем. Його запах, тепло, погляд і срібний знак, що знову починав нагріватися під тканиною, діяли значно сильніше.

— Тоді спробуй одну хвилину нічого не аналізувати, — тихо промовив він. — Просто скажи мені, що відчуваєш.

— Тепло в зап'ясті.

— Ще.

Аліса прислухалася до себе.

— Пульсацію. Вона рухається вище.

Каель торкнувся пальцями її долоні. Срібні лінії спалахнули.

Аліса різко вдихнула.

Його погляд одразу опустився до знака.

— А тепер?

Вона мала відповісти як учена: описати температуру, інтенсивність, тривалість реакції. Натомість її увага застрягла на великому пальці Каеля, який повільно проводив його по внутрішній стороні долоні.

— Це вже не стосується експерименту.

— Нарешті помітила.

Аліса підняла голову й зустріла його усмішкою.

— Ти нестерпний.

— Зате тепер ти думаєш про мене, а не про втечу.

Вона рвучко потягнула руки до себе, але Каель утримав край стрічки лише на мить, змусивши її зупинитися, а потім відпустив.

— Не плутай цікавість із покорою.

Каель нахилився ближче, залишивши між їхніми обличчями кілька сантиметрів.

— Тоді доведи мені, що між ними є різниця.

Аліса відчула, як срібний знак знову нагрівся під шовком. Цього разу вона вже не могла переконати себе, що причиною був лише його дотик.

— Навіть не мрій, Каелю, — тихо промовила вона. — Я не належу ні тобі, ні твоєму брату.

На його різких губах розлилася хижа, передчуваюча посмішка, а з грудей вирвався низький, задоволений рокіт звіра, який нарешті зустрів варту уваги здобич.

— Твій розум занадто гордий, квіточко, — прохрипів він, і його бурштинові зіниці розширилися, майже повністю затопивши райдужку темрявою голодного Альфи. — Давай подивимося, як довго твій язик триматиме оборону, поки твоє тіло зраджуватиме тебе з кожним моїм дотиком.

Каель опустився на одне коліно перед нею й поклав долоні на поділ сукні. Аліса одразу напружилася, і його руки завмерли. Кілька секунд він дивився їй просто в очі, залишаючи рішення за нею. Срібні лінії під чорним шовком пульсували дедалі сильніше, тепло розтікалося від зап'ясть угору, і власна реакція дратувала її майже так само, як спокійна впевненість Каеля. Вона могла вимовити домовлене «досить» — він уже довів, що зупиниться. Та замість цього Аліса повільно розтиснула пальці й ледь помітно кивнула. Лише тоді Каель підняв тканину вище, відкриваючи її стегна прохолодному вітру з прірви. Його долоня ковзнула вздовж зовнішнього боку її ноги, а в бурштинових очах спалахнуло задоволене золото: цього разу він отримав дозвіл, і обидва це розуміли.

Ідея того, що просто зараз крізь густе листя винограду їх можуть помітити, знерухомила її думки. Кожен шелест листя на вітрі здавався їй чужими кроками, сором змішувався з божевільним, тваринним збудженням.

Пальці Каеля повільно ковзнули внутрішньою стороною її стегна й зупинилися. Він знову залишав їй цю коротку, нестерпну паузу, у якій Аліса могла припинити гру одним словом. Вона мовчала. Її зв'язані руки стиснулися, чорний шовк натягнувся на зап'ястях, а срібні лінії під ним засвітилися яскравіше. Каель підняв очі й зустрів її погляд.

— Продовжуй, — вимовила вона тихіше, ніж хотіла.

Після її тихого «продовжуй» звична насмішка зникла з обличчя Каеля. Його рухи стали повільнішими, зосередженими; він стежив за кожною реакцією Аліси, дозволяючи їй самій визначати межу цієї гри.

Срібний знак спалахнув яскравіше. Жар під шкірою пішов угору по руках, відгукнувся десь глибше, і Аліса на кілька секунд забула про альтанку, ліс і власний план. Вона спробувала подумки розкласти відчуття на складові, знайти послідовність реакції, та Каель помітив її зосереджений вираз і тихо засміявся.

— Знову рахуєш?

— Аналізую.

— Тоді аналізуй це.

Він скоротив останню відстань між ними й поцілував її. Упевнено, владно, залишаючи їй можливість відвернутися. Аліса завмерла лише на мить, а потім сама відповіла. Її зв'язані руки вперлися йому в груди, та замість поштовху пальці стиснули тканину сорочки. Каель відповів низьким рокотом і міцніше обхопив її за талію.

Знак раптом обпік зап'ястя так сильно, що вона урвала поцілунок і різко вдихнула. Срібне світло пробилося крізь чорний шовк, тонкими нитками розповзаючись по шкірі.

Каель завмер.

— Боляче?

Аліса похитала головою, намагаючись вирівняти дихання.

— Ні. Сильніше, ніж учора. Набагато.

Його погляд опустився на її руки, а потім повернувся до обличчя. Збудження нікуди не зникло, проте тепер до нього домішався інтерес. Їхній маленький експеримент щойно дав результат, якого жоден із них не очікував.

Каель повільно провів великим пальцем по чорному шовку, під яким пульсувало срібне світло. Аліса стежила за його рукою, намагаючись зрозуміти, чому знак відгукнувся так сильно саме зараз. Відповідь вислизнула, зате присутність Каеля відчувалася надто гостро: його долоня на її талії, тепло тіла, запах, низький рокіт, що час від часу проривався в голосі.

— Ти знову думаєш, — промовив він.

— Це моя професійна вада.

— Я помітив.

Каель узявся за вільний кінець стрічки й легко потягнув її до себе. Рух був коротким, владним і цілком навмисним. Аліса опинилася ближче, майже торкаючись його грудей. Вона одразу підняла на нього очі.

— Це теж частина експерименту?

— Уже давно ні.

Його відвертість вибила з неї готову відповідь. Каель усміхнувся і повільно провів пальцями вздовж її зв'язаних зап'ясть. У цьому жесті було щось дуже його — бажання керувати, бачити її реакцію, підводити до межі й чекати, що вона зробить.

Каель нахилився до її вуха.

– Перестань удавати, що тобі зовсім не цікаво, що я зроблю далі.

Аліса повернула голову. Тепер їхні губи розділяв один подих, і вона залишилася на місці.

— Це лише початок, квіточко, — прохрипів він їй у самі губи.

Каель повільно скоротив останню відстань між ними. Чорний шовк натягнувся, коли він підняв її зв'язані руки вище й притримав за зап'ястя однією долонею. Другу поклав їй на талію. Аліса відчула камінь колони за спиною, його тепло перед собою і власну дивну реакцію на те, що саме зараз він визначав, куди їй рухатися.

— Дивись на мене, — тихо наказав Каель.

Вона вперто тримала погляд. Золото в його очах стало яскравішим.

— Ось так, квіточко.

— Не називай мене так.

— Тобі подобається сперечатися навіть зі зв'язаними руками.

— Особливо зі зв'язаними руками.

Каель засміявся, і цей короткий звук несподівано зняв частину напруги. Потім його долоня міцніше охопила її талію, а губи торкнулися її шиї. Аліса здригнулася. Срібний знак одразу відповів — тепло під шовком перетворилося на пульсацію, що збігалася з ритмом його дотиків.

Каель теж це відчув. Його рухи стали повільнішими, проте владність нікуди не зникла. Він явно насолоджувався тим, як легко тепер ловив її реакції: короткий вдих, напружені пальці, рух назустріч, який Аліса усвідомила запізно.

— Оце вже цікаво, — прошепотів він.

— Знак?

— Ти.

Вона хотіла відповісти різкістю, але Каель знову поцілував її. Цього разу Аліса сама подалася вперед. Чорний шовк заважав торкнутися його так, як хотілося, і це починало дратувати зовсім з іншої причини. Каель помітив її спробу звільнити руки й усміхнувся просто біля її губ.

— Уже хочеш позбутися стрічки?

— Не тіш себе.

— Тоді залишимо.

Він знову потягнув за шовк, повертаючи її руки туди, де хотів їх тримати. Від цього простого жесту по тілу Аліси прокотилася така гостра хвиля, що вона на секунду заплющила очі.

Каель завмер. Вовче золото майже залило його райдужки.

— Скажи.

— Що?

— Що тобі подобається?

Аліса розплющила очі.

— Ти багато хочеш.

— Саме тому й питаю.

Його пальці знову торкнулися чорного шовку. Срібний знак спалахнув під тканиною так яскраво, що світло ковзнуло по їхніх руках. Разом із ним прийшла нова хвиля жару — сильніша, глибша, майже некерована.

Каель зробив рух до неї, захоплений її реакцією, і цього разу Аліса відчула різницю одразу. Гра стала жорсткішою. Його пальці стиснули її зап'ястя сильніше, вовк проступив у погляді надто виразно, а низький рик уже мало нагадував людський голос.

— Каелю.

Він наче не почув.

— Каелю, досить.

Одне слово зупинило його.

Каель застиг, важко дихаючи. Кілька довгих секунд він дивився на неї, наче повертався звідкись іздалека. Потім золото в очах почало відступати. Його пальці розтиснулися.

— Добре.

Він одразу потягнув за вузол. Чорний шовк послабився й зісковзнув із її рук. Аліса потерла зап'ястя. Срібні лінії все ще горіли, проте шкіра під стрічкою залишилася чистою. Каель стояв зовсім близько, але більше її не торкався.

— Отже, ти все-таки вмієш виконувати команди, — сказала вона, переводячи подих.

Каель повільно підняв брову.

— Не звикай.

— Пізно.

Аліса залишилася біля колони, відчуваючи під спиною прохолоду каменю. Дихання поступово вирівнювалося, та ноги все ще тремтіли після пережитої розрядки. Вона потерла зап’ястя й опустила погляд на срібні лінії. Візерунок світився яскравіше, ніж будь-коли раніше.

Каель підняв із підлоги чорну стрічку й сховав її в кишеню плаща. Кілька секунд він дивився на Алісу, наче оцінював її стан.

— Навіть не думай зараз щось говорити, — попередила вона.

Кутик його рота сіпнувся.

— А я хотів запитати, чи сподобався тобі наш маленький експеримент.

— Каелю.

— Мовчу.

Аліса відштовхнулася від колони. Перший крок дався нормально. На другому коліні раптом ослабли, і вона встигла лише сердито видихнути, перш ніж Каель опинився поруч.

Його рука обхопила її за талію.

— Відпусти. Я сама.

— Бачу.

Вона спробувала випростатися, але слабкість у ногах нікуди не зникла. Каель подивився на неї з таким виразом, що Аліса одразу зрозуміла його намір.

— Навіть не смій.

Він підхопив її на руки.

— Каелю!

— Можеш обурюватися всю дорогу.

— Постав мене на землю.

— Коли зможеш на ній стояти.

Аліса сердито вчепилася пальцями в його сорочку. Сперечатися в такому положенні було принизливо, а визнавати, що він має рацію, — ще гірше.

Каель поніс її до замку.

За кілька кроків його погляд упав на її руку. Срібний знак усе ще світився.

— Він не згасає.

Аліса теж подивилася на зап’ястя. Втома поступово відступала, повертаючи здатність до мислення.

— На галявині поруч були ви обоє. Зараз тільки ти.

Каель сповільнив крок.

— Отже, він реагує на мене окремо.

— Схоже на те.

Вона замовкла, простежуючи поглядом срібні лінії. Їхнє світіння стало слабшим, щойно Каель віддалився від альтанки, однак повністю не зникло.

Біля входу до замку Аліса відчула на собі чужий погляд. Вона підняла голову. У високому вікні стояв Арен. Він дивився просто на них — на руки Каеля, що тримали її, на її пальці, які досі стискали тканину братової сорочки.

І саме в цю мить срібний знак на зап’ясті Аліси знову спалахнув.