Раді Вас бачити!

Простір галявини миттєво здригнувся від лютих, оглушливих звуків, коли Каель кинувся назустріч першій хвилі нападників. Трансформація Альфи відбулася прямо в повітрі під час затяжного захисного стрибка. Аліса заворожено спостерігала, як людське тіло чоловіка з голосним, моторошним тріском кісток за долі секунди перебудувалося під первісну анатомію хижака. На відміну від сріблясто-білого Арена, вовк Каеля був абсолютним втіленням нічної темряви. Гігантський, вугільно-чорний звір із широкими, залізобетонними грудьми та потужними лапами закрив її собою, видаючи такий громовий рев, що з найближчих дерев посипалося сухе листя. Його золоті очі спалахнули шаленим, нещадним вогнем захисника зграї.

Чорний вовк врізався в гущу ворогів з колосальною, руйнівною силою. Перший нападник миттєво відлетів убік із перебитим хребтом, залишаючи на траві густий фонтан темної крові. Каель діяв жорстоко, люто й неймовірно швидко, шматуючи сірі шкури своїми довгими, гострими пазурами. Проте ворогів виявлялося занадто багато. Четверо бродячих вовків одночасно вчепилися в його потужні боки, намагаючись завалити чорного гіганта на землю. Повітря просякло різким, важким запахом сирої плоті, дикого болю та гарячої крові, що рясно заливала білий лісовий мох.

Алісу сильною вибуховою хвилею бою відкинуло прямо до підніжжя старого дуба. Вона на мить розгубилася, відчуваючи, як дикий, паралізувальний страх сковує її легені. Дівчина судорожно стиснула пальці, намагаючись піднятися, і її голос зірвався в гучний, відчайдушний крик.

— Каелю! Арене! Допоможіть!

Її крик прокотився луною крізь густі чагарники пралісу. Срібний знак обпік зап’ясток, і разом із її криком крізь зв’язок вирвався різкий імпульс страху, спрямований до обох братів.

Каель, який у цей момент відбивався від двох великих самців, почув голос своєї Омеги. Цей звук миттєво перевернув щось глибоке й первісне в його вовчій душі. Страх за життя своєї жінки повністю випалив залишки людського розуму, перетворивши Альфу на справжнє, некероване чудовисько. Він перестав зважати на власні рани й біль. Чорний вовк закрутився шаленим смерчем, розриваючи ворожі глотки з подвоєною, божевільною люттю, проте щільне кільце нападників продовжувало тримати його на відстані від дівчини.

Ментальний крик болю та жаху, підсилений магією срібного знака на зап’ясті Аліси, блискавичною хвилею пронизав увесь лісовий простір, досягаючи найдальших кордонів полювання. Арен, який перебував за кілька кілометрів звідти на чолі своєї зграї, раптово зупинився, ніби укопаний. Його сріблясто-біле вовче тіло вигнулося від дикого судорожного болю, а золоті очі затопило кривавою пеленою люті. Він миттєво зорієнтувався в просторі, видав страшний, каральний рев і на шаленій, ультразвуковій швидкості кинувся назад, ламаючи товсті стовбури дерев на своєму шляху. Його вовк готувався вбивати кожного, хто посмів торкнутися його пари.

Тим часом на галявині події розвивалися за найгіршим сценарієм. Величезний сірий вовк, який до цього сидів у засідці й холоднокровно чекав, поки Каеля повністю відволічуть, повільно рушив у бік Аліси. Він бачив, що дівчина залишилася зовсім одна, беззахисна й відрізана від свого Альфи. Хижак неквапливо переставляв лапи, оголюючи довгі ікла, з яких текла слина, впевнений у своїй легкій здобичі. Проте найбільшим жахом для Аліси стало те, що в її голові раптом пролунав чужий, хрипкий, повний зневаги ментальний голос цього звіра.

— Ти тут зайва, людське сміття, — проричав сірий вовк крізь її свідомість, підходячи дедалі ближче. — Своєю появою ти зруйнувала наші великі плани щодо цих земель. Твоє місце в могилі. Ти надто слабка для цього світу. Твоя смерть усе виправить.

Аліса більше не кричала. Шок змінився гострою зосередженістю. Вона гарячково озирнулася в пошуках того, чим могла захиститися, й помітила на землі біля коріння важкий, довгий мисливський ніж Каеля, який випав під час його перетворення.

Вона кинулася вперед, хапаючи важку зброю обома руками. Велике сталеве лезо приємно обпалило пальці своєю холодною вагою. Аліса миттєво відступила назад, притиснувшись спиною до міцного стовбура дуба, щоб захистити себе з тилу. Вона міцно встала в стійку, виставивши ніж прямо перед собою, повністю зосередивши свій аналітичний погляд на морді нападника.

Дикий вовк здивувався такій відсічці з боку тендітної дівчини. Він зробив оманливий рух ліворуч, а потім стрімко стрибнув уперед, цілячись пащею їй у стегно. Аліса зреагувала на чистому адреналіні. Вона різко ухилилася вбік, пропускаючи волохате тіло повз себе, і з усієї сили встромила довге лезо ножа прямо в плече звіра. Сталь легко розсікла шкіру, занурюючись глибоко в м’язи.

Вовк видав дикий, хрипкий виск від несподіваного болю. Поранена тварина миттєво звіріла, повністю втрачаючи залишки обережності. Хижак різким ривком висмикнув ніж з її рук, залишаючи зброю стирчати в його тілі, і наостанок ударив Алісу своєю масивною лапою з гострими пазурами. Важкий удар прийшов по дотичній, розриваючи тканину плаща та ніжну шкіру на її плечі. Гострий біль спалахнув у тілі дівчини, а яскраво-червона кров миттєво проступила на її білій сукні. Вовк знову припав до землі, готуючись до фінального, смертельного стрибка в горло.

Він не встиг завершити свій задум.

Простір галявини розірвався від шаленого білого вихору. Сріблясто-білий вовк Арена вискочив із хащі як каральна блискавка, врізаючись у пораненого сірого хижака прямо під час його польоту. Потужні щелепи старшого Альфи з глухим хрускотом зімкнулися на черепі нападника, миттєво перетворивши його на безжиттєве тіло. Арен важко дихав, його біла шерсть була повністю залита ворожою кров’ю, а погляд горів шаленою, небезпечною пристрастю й полегшенням. Поруч Каель якраз добивав останнього дикого вовка з великої зграї.

Коли останній ворог упав мертвим, на галявині запала важка, гнітюча тиша, що переривалася лише хрипким диханням двох гігантських хижаків. Сріблясто-білі та вугільно-чорні вовки повільно повернулися до Аліси. Їхні тіла виявлялися покритими ранами та ворожою кров’ю, а золоті очі все ще світилися залишковим безумством битви. Вони підійшли впритул до дівчини, яка важко дихала, притискаючись спиною до дуба й затискаючи рукою закривавлене плече.

Прямо перед її очима почався процес зворотного перевтілення. Густа шерсть почала стрімко зникати, могутні вовчі лапи подовжувалися, а хребти з густим хрускотом випрямлялися, повертаючи їм людську подобу. Через кілька секунд перед Алісою стояли двоє її оголених, важко дихаючих чоловіків. На їхніх міцних тілах змішувалися бруд, піт і свіжа кров, а шкіра випромінювала неймовірний, майже нестерпний жар.

Пережитий смертельний шок, дикий переляк за життя один одного та запах пролитої крові миттєво запустили в жилах перевертнів прадавній, некерований механізм. Глибоке, вібруюче горлове гарчання безперервно виривалося з грудей обох братів, стаючи матеріальним свідченням їхнього внутрішнього хаосу.

Арен першим опинився біля неї. Його погляд упав на розірваний плащ і закривавлене плече. Він обережно провів пальцями по краях рани, перевіряючи її глибину. Каель теж наблизився, і на кілька секунд обидва завмерли, відчуваючи через зв’язок її біль, переляк і шалене полегшення від того, що всі троє залишилися живі.

Арен зробив крок уперед, і його великі, гарячі долоні схопили її за талію, одним потужним рухом піднявши вгору й притиснувши до грубої кори старого дуба. Його поцілунок виявився голодним, диким, домінуючим. Він забирав увесь її подих, змішуючи смак їхньої крові. Каель притиснувся з іншого боку, його руки владно розірвали залишки забрудненої сукні, фіксуючи її тіло в своїх залізних обіймах, а губи несамовито покривали поцілунками її шию.

— Ми ледь не втратили тебе, дівчинко, — важко, задихаючись від залишкового переляку, проричав Арен прямо в її губи, і в його золотих очах горіла шалена пристрасть. — Цей страх спалив нас зсередини. Наш розум просто вимкнувся, коли ми почули твій крик.

— Ти жива, Алісо, ти тут, — вторив йому Каель, і його хрипке гарчання вібрувало біля її вуха. — Цей момент зараз… це наша єдина прив’язка до життя. Нам потрібно щомиті відчувати, що твоє серце б’ється, що ми всі дихаємо. Це наше підтвердження реальності. Ми повертаємо тебе собі.

Пристрасть вибухнула між ними як первісний катарсис. Брати брали її з шаленою, нестримною люттю, не даючи жодної секунди на перепочинок. Арен тримав її обличчям до себе, його могутні руки втискалися в її талію, змушуючи її підлаштовуватися під його ритм, а Каель, притискаючись ззаду, своїм тілом і руками повністю контролював кожен її рух. Аліса відчувала, як її власне тіло перестає належати їй, стаючи лише місцем зіткнення їхньої спільної, нестримної енергії.

Простір навколо них ніби стиснувся до розмірів цієї закривавленої галявини. Дика магія крові та чистий адреналін підійшли до своєї межі. На самому піку цієї колосальної напруги, коли все навколо перетворилося на суцільний потік відчуттів, брати синхронно нахилилися до її шиї.

Арен і Каель одночасно, з дикою й запеклою ніжністю, впилися своїми гострими зубами в її тонкі ключиці з обох боків, замикаючи прадавній контур сили. Гострий, солодкий біль миттєво пронзив тіло Аліси, стаючи детонатором вибуху. У цю єдину, сакральну секунду межі між трьома тілами повністю зникли. Шалена, сліпуча хвиля спільного задоволення накрила їх усіх трьох, вибиваючи повітря з легень і зливаючи їхні серцебиття в один спільний, несамовитий ритм. Пронизливий, щасливий крик дівчини злився з переможним, глухим гарчанням Альф, прокочуючись над затихлим пралісом.

Це було їхнє абсолютне єднання, де кров, піт і жар трьох тіл назавжди переплелися в одну непорушну цілісність.