Раді Вас бачити!

Важкі дубові двері кімнати пронизливо рипнули, коли Арен одним різким рухом відсунув масивний засув і штовхнув їх уперед. Потік холодного, вогкого повітря миттєво увірвався до кімнати. Разом із запахом мокрої землі й диму він приніс десятки чужих ароматів. Аліса мимоволі стиснулася. Плечі напружилися, та дихання збилося.

Вона ступила на поріг, затиснута між двома високими фігурами близнюків-альфів. Попереду йшов Арен, чия широка спина служила їй надійним щитом від першого удару чужих поглядів. Позаду, майже торкаючись її спини своїм гарячим тілом, ступав Каель. Вона не бачила його обличчя, але шкірою відчувала, як його важке, розмірене дихання лоскоче її потилицю, змушуючи її серце тріпотіти від суміші страху і химерного полегшення. Між братами вона почувалася одночасно захищеною і загнаною в пастку.

Коридор, що вів до головного двору замку, виявився широким кам’яним тунелем, де вздовж стін палали смолоскипи. Вогонь тріщав, кидаючи довгі, химерні тіні на фігури тих, хто чекав зовні. Тут не було звичайних людей. Аліса зрозуміла це миттєво, щойно її очі звикли до напівтемряви. Чоловіки й жінки, які заповнили прохід, трималися з тією дикою, первісною грацією, яка не притаманна міським жителям. У їхніх позах читалася прихована сила, готова кожної миті вирватися назовні. Вони стояли плечем до плеча, утворюючи живий коридор, і в їхніх очах горіла суміш страху, люті та благоговіння перед своїми важаками. Коли трійця з’явилася в коридорі, гомін натовпу миттєво стих. Настала така абсолютна, дзвінка тиша, що Аліса чітко чула шурхіт власного плаща та важкі, синхронні кроки братів.

— Вона справді жива, — пронісся тихий, хрипкий шепіт десь із глибини натовпу. — Чужинка з випаленого кола.

— Тихо! — гаркнув Каель. Шепіт миттєво стих. Вібрація його голосу пройшла крізь тіло Аліси, викликавши неочікуваний дрож у колінах.

Арен зупинився на виході на широкий кам’яний балкон, що підносився над головним двором цитаделі. Дощ уже припинився, залишивши після себе важкий туман, який клубився навколо підніжжя скель. Унизу, на брущатці, стояли десятки інших членів клану. Всі вони дивилися вгору на своїх Альфів.

— Ви вимагали відповідей, — голос Арена розлігся над двором, сильний, глибокий, що не терпів заперечень. — Ця дівчина прийшла не з ворожих земель. Вона не знає наших законів і не несе загрози кордонам Північного Лісу. Вона під моїм захистом. І під захистом мого брата.

Серед зграї пройшла хвиля занепокоєння. Один із великих шрамованих вовків виступив уперед, і його кулаки стислися від обурення.

— Альфо, але Вежа Чорного Місяця! Знак на барельєфах прокинувся вперше за триста років, щойно вона переступила лісову межу! Магія здригнулася. Ми не можемо просто прийняти чужинку без перевірки крові! Клан має право знати, хто вона!

Аліса відчула, як її ліве зап’ястя знову пронизав гострий спалах спеки. Срібні лінії під шкірою спалахнули з новою силою, пробиваючись крізь щільну тканину плаща. Її очі розширилися від несподіваного болю й тривоги. Світло було настільки яскравим, що його відблиски лягли на кам’яні перила балкона. Натовп унизу ахнув, і кілька вовків інстинктивно зробили крок назад, схиливши голови перед цією силою. Перш ніж Аліса встигла сховати руку, Каель зробив крок уперед і без церемоній перехопив її зап’ястя. Його долоня була великою, гарячою й шорсткою. Охопивши її тонку руку, він пальцями притиснув саме те місце, де пульсував знак. Біль згас так само раптово, як і з'явився. Йому на зміну прийшло дивне тепло, від якого в неї перехопило подих. Шок і полегшення одночасно промайнули на її обличчі. Вона вперлася вільною рукою в груди Арена, який опинився поруч і підтримував її за талію, і відчула від нього заспокійливу силу.

Арен стискав її талію, притискаючи до свого твердого, мов скеля, боку, а Каель тримав її руку, піднімаючи її вгору, щоб весь клан бачив срібне світіння.

— Знак обрав свій час, і він обрав нас, — у голосі Каеля тепер з’явилися хижі, тріумфуючі ноти. Він заглянув Алісі в очі, і в його бурштиновому погляді вона побачила те саме власницьке полум’я, яке секунду тому помітила в Арена. — Питання крові закрите. Вона належить Альфам. А отже, вона належить зграї. Будь-хто, хто посміє оскаржити її присутність тут, матиме справу з нами обома.

Аліса дивилася на сотні облич унизу, спершу охоплена подивом і страхом, які поступово змінилися на змішане відчуття нереальності й розгубленості, коли обличчя повільно, одне за одним, опускалися на одне коліно перед балконом. Її раціональний світ, її хімічні формули та закони фізики остаточно розбилися. Аліса відчула, ніби стоїть на краю прірви між двома життями: старим і цим невідомим. Натовп схилився не перед нею, а перед волею своїх Альф, які міцно тримали дівчину у своїх лещатах. Коли напруга на дворі спала, Арен кивнув братові, і вони майже синхронно відпустили її, дозволивши зробити ковток свіжого повітря. Але відчуття їхніх гарячих долонь на шкірі все ще продовжувало пекти солодкою млістю. Аліса на мить прикрила очі, намагаючись зібратися з думками й відновити рівновагу в новій реальності.

— Тепер, коли вони заспокоїлися, тобі варто побачити, куди саме тебе занесла твоя «хімічна реакція», — тихо вимовив Арен, пильно спостерігаючи за тим, як дівчина намагається вирівняти дихання. — Тобі потрібні відповіді, Алісо. Прогулянка замком допоможе твоєму розуму прийняти нову реальність.

Каель хижо усміхнувся, відступаючи на крок, не зводячи очей з неї. Його погляд змусив Алісу відчути жар попри холодний вітер.

Вони спустилися з балкона широкими крученими сходами, що вели вглиб цитаделі. Замок перевертнів, який вони називали своїм домом, вражав своєю суворою, первозданною величчю. Усе навколо було витесане з грубого сірого каменю, який, здавалося, вріс у саму скелю. Масивні стіни зберігали сліди кігтів і древніх битв, а замість гобеленів їх прикрашали шкури величезних звірів і важка залізна зброя. Кожен елемент цього місця кричав про силу, виживання та первісні інстинкти.

Аліса йшла повільно, торкаючись пальцями шорстких стін. Як вчена, вона намагалася чіплятися до логіки. Аналізувала склад каменю, структуру моху, що пробивався крізь щілини, вологість повітря. Але її раціональні думки розліталися вщент щоразу, коли вона зустрічала погляди мешканців замку. Вони проходили повз великі зали, де на довгих дерев’яних столах стояли глиняні глеки та лежало свіже м’ясо. Вовки клану проводжали її пильними, настороженими поглядами, але ніхто не наважувався підійти ближче, ніж на кілька метрів. Причина була простою. Арен і Каель йшли по обидва боки від неї, утворюючи невидимий, але непрохідний бар’єр.

— Цей замок збудований на перетині природних жил, — заговорив Арен. Його глибокий голос відлунював від високої стелі переходу. — Наша магія тримається на землі, лісі та крові. Коли ти з’явилася в Північному лісі, рівновага змістилася. Твій знак реагує на нас, тому що ти тепер пов’язана із цим місцем набагато сильніше, ніж сама думаєш.

— Це не магія, — вперто прошепотіла Аліса, хоча її голос трішки затремтів, і вона відчула, як у грудях піднімається тривога. — Має бути енергетичне поле, аномальна зона, магнітне випромінювання. Мій вибух в лабораторії міг відкрити просторовий розрив. Квантова фізика припускає існування паралельних світів, але… але біологічна структура ваших тіл… . Вона стискала себе за лікті, намагаючись заспокоїтися, але внутрішній страх продовжував давити.

Каель, який ішов ліворуч, раптом різко зупинився, змусивши Алісу теж завмерти. Вони опинилися в довгій галереї, де високі незасклені вікна відкривали краєвид на безкрайній, дикий ліс, що простирався до самого горизонту. Вітер ворушив його темне волосся, а бурштинові очі спалахнули химерним світлом.

— Ти все ще намагаєшся пояснити нам усе своїми дивними словами, дівчино? — Каель зробив крок до неї, скорочуючи відстань. Його обличчя опинилося зовсім близько, і Аліса відчула тепло його шкіри. Він повільно підняв руку, торкнувся пасма, що вибилося з-під плаща, і пропустив його крізь пальці. — Можеш шукати пояснення скільки завгодно. Коли зійде повний місяць, мітка відгукнеться на нас обох. Тоді й перевіриш, яка з твоїх теорій витримає.

Аліса затамувала подих, заворожена його близькістю. Її очі трішки розширилися, а тіло завмерло. Потяг, який вона відчувала до цього небезпечного чоловіка, був лякаючим, майже хворобливим, змушуючи на коротку мить забути про раціональні думки. Вона вловила себе на тому, що її руки мимоволі стискаються в кулаки, намагаючись їх утримати.

— Каелю, облиш її, — спокійно, з попередженням у голосі, промовив Арен. Між близнюками спалахнула невидима іскра суперництва. Вони обидва претендували на неї, і ця енергія здавалася всепоглинаючою.

Каель неохоче відпустив її волосся, але його губи вигнулися в задоволеній посмішці. Він бачив, який ефект це справляє на дівчину.

Вони продовжили прогулянку, вийшовши на широкий оглядовий майданчик фортечної стіни. Перед Алісою відкрилася вся територія клану. Унизу, біля підніжжя замкової скелі, тулилися міцні дерев’яні й кам’яні будинки, де кипіло життя зграї. Чоловіки рубали дрова, жінки розвішували шкури, підлітки тренувалися з мечами на спеціальних майданчиках. Усе це виглядало як суворе середньовічне поселення, але в кожному русі цих істот відчувалася дика, звіряча сила. Далі починався безкрайній, густий ліс, дерева якого здавалися велетнями, що охороняли цей чужий світ від зовнішнього втручання.

Аліса підійшла до краю стіни, вхопившись руками за холодний камінь і напружено вдивляючись у далекий ліс. Її дихання стало частішим, а груди стискало тривожне передчуття. Повітря тут було таким чистим і насиченим озоном, що в неї злегка запаморочилася голова. Вона дивилася на цей безмежний простір і відчула, як її внутрішній світ ламається під натиском нової реальності. Колишнє життя з університетською лабораторією, аспірантурою та чіткими, розпланованими тижнями тепер здавалося лише бляклим спогадом із чужого виміру. За мурами замку простягався цілий світ. Але для неї він закінчувався тут. Аліса опустила голову й міцніше вчепилася в камінь, борючись із хвилею паніки та невизначеності.

Але коли вона відчула, як Арен і Каель одночасно підійшли до неї ззаду, стаючи по обидва боки, страх самотності раптом змінився іншим, набагато більш бентежним почуттям. Арен обережно поклав долоню на її талію, притискаючи її ближче до себе, а Каель знову перехопив її ліву руку, де знак під шкірою почав приємно гріти її своїм срібним світлом. Вони не збиралися відпускати її. Вони затаврували її як свою власність перед усім кланом, і тепер її доля була нерозривно пов’язана з цими двома Альфами, які були готові розірвати весь світ заради неї.

— Ну що, Алісо, — тихо прошепотів Каель їй на вухо, обпалюючи шкіру своїм подихом. — Ти все ще віриш у свої формули чи готова нарешті дізнатися, що таке справжня природа вовка?

Аліса заплющила очі. Вперше відтоді, як прокинулася в цьому світі, вона не знала, що відповісти.