Раді Вас бачити!

Повітря поза межами фортечних стін здавалося зовсім іншим — густим, вологим і настільки насиченим ароматами дикої хвої та прілого листя, що в Аліси з незвички починало злегка паморочитися в голові. Замок залишався позаду, височіючи над урвищем сірою кам’яною брилою, що ніби вросла в скелястий хребет. Та відчуття свободи так і не з'явилося. Ліс замикався навколо них щільніше, ніж будь-які кам'яні мури.

Брати йшли поруч, знову замкнувши її в невидимі лещата своєї присутності. Арен ступав трохи попереду, розсуваючи широкими плечима низькі гілки вікових дубів. Його рухи під час ходьби були напрочуд плавними, майже безшумними для чоловіка такої комплекції; у них вгадувався звичний ритм досвідченого мисливця, який знає кожен сантиметр цих хащів. Каель тримався на півкроку позаду Аліси. Він не торкався її, але дівчина спиною відчувала його палючу близькість і той хижий, допитливий погляд, який він не зводив з її потилиці й плечей.

— Ми майже на місці, — тихо промовив Арен, не повертаючи голови. Його глибокий голос розігнав лісову тишу, змусивши зграю дрібних птахів із шумом злетіти з верхніх гілок. — Кордон нашого клану проходить саме тут. Далі починаються випалені землі — мертва зона, куди жоден вовк не заходить без вагомої причини. Але вчора магія цього місця порушилася.

Аліса й далі мовчки стискала краї вовняного плаща. Її ліве зап’ястя, під шкірою якого ховалися срібні лінії, знову почало приємно гріти. По ньому йшла легка, майже непомітна пульсація, що синхронізувалася з рухом близнюків. Аліса ще шукала пояснення. Але що далі вони заходили в ліс, то менше залишалося звичних відповідей.

Коли вони подолали черговий крутий підйом, зарості раптово розступилися, і Аліса мимоволі завмерла, затамувавши подих.

Перед ними лежала кругла галявина — наче тут розірвався снаряд або впав метеорит. Жодної травинки чи паростка. Земля в радіусі двадцяти метрів була чорною, дрібною золою, що виблискувала під рідкісними сонячними променями. Дуби й сосни обвуглилися, кора згорнулася лусочками, а голі гілки застигли, схожі на кістляві пальці велетнів у німому крику.

Погляд мимоволі зупинився в центрі галявини.

Чорний попіл на землі складався у складний, геометрично точний малюнок. Широкі смуги випаленої землі перепліталися, окреслюючи дві вигнуті, гострі лінії, що тяжіли зімкнутися навколо променів спалаху зірки у центрі. Це була точна, пропорційна копія знака, що зараз прикрашав зап’ястя Аліси. З глибоких тріщин у чорній землі все ще здіймалася тонка, ледь помітна фіолетова димка. Вона повільно коливалася над попелищем, випромінюючи слабке, фосфоричне світіння.

— Це неможливо… — прошепотіла Аліса, несміливо ступаючи до краю чорного кола. — Горіння деревини за такої температури спричинило б лісову пожежу. Чому вогонь зупинився на контурі? Чому вціліли дерева? Жодний відомий реагент не спричинить такого вибіркового вибуху.

Каель підійшов майже впритул, зупинившись за її лівим плечем. Його гаряче дихання торкнулося її щоки, змусивши дівчину здригнутися.

— Ти знову шукаєш свої «реагенти», дівчино, — його голос низький, із тими самими хижими нотами, від яких у неї підкошувалися коліна. — Поглянь ближче. Твій розум бачить тут звичайний вогонь. Перед тобою чиста енергія розриву завіси між світами. Ти впала з неба, із центру цієї зірки. Коли Арен першим підбіг, ти лежала на попелі безпорадна, а тіло світилося цим же фіолетовим сяйвом. Магія здригнулася, бо ліс пропустив когось із зовні.

Аліса різко повернулася до нього, відчуваючи, як до щік підступає гаряча фарба. Спогад про те, що ці двоє небезпечних чоловіків бачили її в такому стані, збурив усередині цілу бурю емоцій.

— Я була без свідомості! — обурено вимовила вона, намагаючись тримати дистанцію. — Ви могли… ви могли зробити що завгодно. Мій знак реагує на вашу присутність, тому що ви, можливо, ввели мені якийсь токсин, поки я не могла чинити опір!

Арен розвернувся до неї. Його обличчя залишалося спокійним, але в глибині світлих очей спалахнуло глухе, власницьке полум'я. Він зробив крок на чорну землю попелища, і щойно його важкий чобіт торкнувся випаленого контуру, фіолетова димка навколо його ніг спалахнула яскравіше, починаючи підніматися вгору тонкими спіралями.

— Якби ми хотіли тобі нашкодити, Алісо, ти б не стояла тут під цим плащем, — спокійно, але вагомо промовив світловолосий Альфа. — Ми близнюки-вожаки цього клану і захищаємо зграю від будь-якої загрози. Коли чужинка руйнує захисний бар'єр, її зазвичай знищують на місці. Але цей знак… — він вказав на її руку. — Він зупинив нас обох. Наші вовки всередині визнали тебе раніше, ніж наш розум встиг поставити запитання. Поглянь на землю. Магія ще жива, і вона чекає.

Каель раптом перехопив її ліву руку, знову позбавляючи можливості відсторонитися. Його пальці, великі й гарячі, міцно стисли її зап’ястя, змушуючи срібні лінії під шкірою спалахнути фосфоричним світлом. Аліса тихо охнула, коли він силою потягнув її руку вперед, змушуючи витягнути її над випаленим контуром зірки.

— Що ти робиш? Відпусти! — спробувала вирватися вона, але його хватка була залізною.

— Дивись… — прошепотів Каель прямо їй на вухо, обпалюючи шкіру. — Дивись, як твоя наука з тріском програє нашій природі.

Щойно долоня Аліси опинилася над чорним попелом, фіолетові струмені диму, що піднімалися з землі, раптом різко змінили напрямок. Вони потягнулися вгору, до її руки, мов живі капіляри. Срібне світло на її зап'ясті й фіолетове сяйво землі злилися в єдиний, потужний спалах. Гаряча хвиля прокотилася тілом так раптово, що ноги підкосилися.

Вона не впала лише тому, що Арен миттєво опинився поруч. Його сильні руки підхопили її за талію, притиснувши до своїх твердих грудей, тоді як Каель продовжував тримати її за руку, переплітаючи свої пальці з її тонкими пальцями.

Знак на її руці завібрував, і лінії контуру на землі під їхніми ногами раптом почали повільно затягуватися, перетворюючись на звичайну, сіру землю, наче магія, яка чекала на прихід своєї господині, нарешті знайшла свій притулок у її тілі.

— Вона забирає залишки сили розриву, — тихо, з неприхованим захопленням промовив Арен, відчуваючи, як часто й рвано дівчина дихає в його обіймах. Його долоня на її талії стиснулася трохи сильніше.

— Тепер заперечувати побачене безглуздо. Розрив закрився, Алісо. Принаймні той, через який ти сюди потрапила. Цей ліс прийняв тебе, а знак відгукується на нас.

Аліса дивилася, як чорний попіл повільно втрачав фіолетове світіння. Вона більше не могла пояснити побачене. І вперше не знала, з чого почати пошуки відповіді.